Страница 77 из 79
Перед останньою розлукою він був особливо мовчазним і навіть трохи суворим. Я не розуміла його і тому хвилювалась. Може, він збирався в новий політ? Так звідки ж хвилювання? Може, він хотів покинути мене? Я не вірила цьому. Це було неможливо. Так звідки ж, звідки така тривога і сум?
Ми сиділи одного вечора над синім озером. У глибині його повільно плавали смугасті риби, поблискували блакитними боками. Біля нас височіла скульптура Сфінкса. Полум’яне Серце печально дивився на нього, мовчав. Потім погляд його піднявся в глибінь небес. Я теж глянула туди.
Полум’яне Серце дивився на маленьку зелену зірочку. Любов і ніжність сповнювали його погляд, сум і співчуття. Чому, чому він так дивився на цю зірочку?
Другого дня я дізналася, що це за зірочка. То була планета іншого виміру, зв’язана з нашим світом спільними еволюційними нитями.
Я не питала в нього нічого. Він теж не говорив.
Тільки інколи Полум’яне Серце дивно поглядав на мене, ніби випробовував. Що він хотів запитати в моєму серці, що побачити? Я відчувала, що має статися щось незвичайне, таке, що порушить усталене життя, його ритм, все, все, що було раніше.
І ось одного разу Полум’яне Серце не прийшов до Сфінкса.
Я чекала всю ніч. Його не було.
Я прийшла до Старшого. Він просто і сумно сказав:
— Полум’яне Серце в іншому світі.
— Де? — з тривогою запитала я.
— Хай підкаже серце, — відповів Старший. — Я не можу сказати. Але повернеться він не скоро. Дуже не скоро…
Я знову залишилась самотньою. Щось обірвалося в серці, згасли барви дня і ночі.
Я багато днів ходила до того місця, де ми любили сидіти з Полум’яним Серцем. Мене супроводив інколи Грі-ом — невелика шестинога тваринка. Ось він і тепер зі мною. Його приніс мені на прощання Полум’яне Серце. Він дружив з ним, а тепер передав цю частку своєї дружби мені.
Грі-ом мав повну свободу. Коли хотів — ішов до лісу, а інколи повертався до мене. Він відпочивав разом зі мною біля Сфінкса, торкаючись м’якою кошлатою спиною моєї руки.
Так було довго, дуже довго. Я не знаю, скільки. Мені здавалося, що минала вічність. У нас, на Блакитній Зірці, час не має значення. Він вимірюється дією, думкою, прагненням. Отже, це могла бути доба, а могли бути і мільйони років, якщо лічити по вашому.
Я ніби заснула, паралізована в найкращих своїх почуттях. Я чула, що навколо мене вирує бурхливе життя, що здійснюються величні синтетичні відкриття, що до спільної скарбниці Світобудови вливаються нові й нові системи, зірки, але все це проходило мимо моєї свідомості, не зачіпало мого серця.
Одного разу я побачила, що біля Сфінкса, де ми бували з Полум’яним Серцем, почали створювати скульптуру. Вона сягала високо в небо. Я більше не ходила туди. Вибрала собі затишний куточок у густому синьому лісі і поринала в спогади. І от якось мені довелося побачити дивне видіння. Те, що ви називаєте снами, а ми — вільною творчістю Розуму.
Я була в безмежному просторі. З усіх боків мене оточували зірки, туманності, системи.
І ось з одного боку почала насуватись чорна імла. Вона була схожа на живу потвору. Темрява клубочилась, звивалась і ковтала зірку за зіркою, систему за системою.
Серце моє стиснулося від жаху. Рухи були паралізовані. Я нічого не могла подіяти. Я лише знала, що незабаром потвора наблизиться і тоді — кінець. Серце зупиниться, мозок паралізується. Що робити?
І от серед простору з’явився Полум’яне Серце. Він ішов серед зірок і туманностей впевнено, як господар Космосу, і тримав у руці вогняний факел. Він сміливо прямував назустріч страховищу і запалював у просторі нові зірки. Потвора здригнулася, почала відступати, і темрява швидко розтанула безслідно. І ось вже серед Безмежжя заіскрилися, засяяли міріади яскравих світів.
Я бачила сині, глибокі, як Безмежність, очі Полум’яного Серця, його втомлене, але щасливе обличчя.
Він підійшов до мене, схилився, і я почула тихий, проникливий голос:
— Все буде добре, Біла Зірочко… Тільки не треба страху і безнадії. Рух і прагнення, любов і жертва — ось основа Буття.
Видіння зникло.
І я відчула, що серце моє стукало сильно, схвильовано, по-новому. Я зрозуміла, що Полум’яне Серце з далеких світів послав мені промінь своєї безмежної любові, щоб сколихнути заснулу свідомість.
Я в той же вечір пішла до Сфінкса разом з Грі-омом. Там вже нікого не було, всі розійшлись па спочинок.
Я побачила гігантську скульптуру Сфінкса, що загадково посміхався. Поглянула вгору. Що це?
Я відчула, що втрачаю свідомість. Тіло моє похилилося до підніжжя пам’ятника. Але в спалаху осяяння встигла збагнути: постать, що стрімко заглиблюється в небо, трепетна і напружена, — це ж Полум’яне Серце. Його обличчя, його очі, його сяюче серце. А над скульптурою миготить слабим світлом зелена зірочка. Значить, він там?! Він вибрав собі найважчу місію. Це його жертва, його подвиг, його страждання, увічнене в скульптурі для грядущих Циклів Еволюції.
Він пішов у бурхливі, сповнені стражданням і страшною боротьбою світи, щоб вогнем свого серця запалити там прагнення до великого звільнення від ланцюгів темряви і неуцтва.
Я тепер знаю свій шлях. Я йду до нього! Ніщо не зупинить мене. Треба розділити його шлях, його труд, його важке завдання.
Я отямилась від м’яких поштовхів. Грі-ом теплим носиком торкався моєї руки. Він турботливо заглядав мені в очі, щось муркотів. Він боявся, що зі мною погано.
Я заспокоїла його, що це просто від радості. Я сказала йому, що знаю, де Полум’яне Серце. Він дуже зрадів…
Я на другий день пішла до Старшого і сказала йому про своє рішення. Він підтвердив, що я правильно зрозуміла шлях Полум’яного Серця, що він і не чекав іншого рішення. Але ще вій додав: не просто знайти Полум’яне Серце. Він тепер в іншому світі, в інших формах. Тільки велика любов може з’єднати мене з ним.
Я зрозуміла його. І не боюсь. Я покину свою милу батьківщину, звичне, спокійне життя без жалю. Навіщо воно мені, коли нема його — буряного, вогняного, вічно діючого?
Мій політ навіть для жителів Голубої Зірки був не простим. Ми легко пересуваємось в одному вимірі на будь-які відстані. Для цього досить власної енергії організму. А щоб подолати бар’єри інших вимірів, треба не лише мати гігантську потенцію сердечної енергії, а й захист від хаотичних взаємодій космічних струмів. Полум’яному Серцю легше зробити це. Навіть ім’я його показує, чим він долає всі перешкоди — всепробиваючою енергією вогняного серця! Серце ж і веде в потрібному напрямі, воно служить найвірнішим дороговказом у лабіринтах Світобудови. Воно чує, де необхідна допомога Братам, що знемагають у боротьбі з темрявою і хаосом.
Мені Старший обіцяв дати спеціальний корабель з потужним захистом. А енергію для руху я буду черпати все ж таки з власного серця.
В останню мить виникла непередбачена обставина. Грі-ом категорично зажадав, щоб я взяла його з собою. Він хотів побачити Всесвіт і побувати на інших планетах. Я довго вагалася, а потім вирішила: хай летить. Він буде нагадувати мені про Полум’яне Серце. І вогник його маленького серця теж допоможе мені в польоті.
На прощання Старший сказав:
— Неси в інші світи вістку про Блакитну Зірку. Хай вона запалює серця бажанням Краси і Любові, Вдосконалення і Синтезу! Знайди Полум’яне Серце, скажи йому, що ми ждемо його. І не лише його, а й міріади нових сердець разом з ним! Краса і Єдність відкрита для всіх — так скажи в інших світах…
І я вирушила в путь.
Було важко і страшно. Хаос не раз загрожував поглинути мене, але щоразу я відчувала незриму підтримку. Я знала — серце далекого друга відчуває мою біду і посилає енергію для порятунку.
І знову безмежні цикли, роки, нові космічні дороги. Всього не розкажеш так швидко. Нарешті, я потрапила у вашу систему. І відчула, що десь недалеко нещастя. І ось я зупинилась, щоб допомогти… Так ми зустрілися з вами, мої друзі, прекрасні, сміливі і мужні. Так говорить про вас моє серце, а воно ще ніколи не помилялось.