Страница 3 из 9
То виринАв, то потопАв
Шевченко
Нарешті може статися, що в віршові немає другого й третього наголосу, що навпаки як найбільше задержує темп вірша. Теорія 4-стопного ямбу докладно розроблена А. Бєлим «(символізм)» і я на ньому більше не спинятимусь. Скажу лише, що вказана гнучкість його й була причиною того, що він так поширений був у російській поезії, де наголос в порівнянні хоч би з українською мовою різчий, отже, більше б'є на вухо, надає віршеві з однаковими наголосами більшої одноякости, значить, такий вільний характер ямбу був дуже потрібним, аби якось позбутися такої одноякости. Потреба в цьому для вкраїнського слова значно менша, отже, й розмір цей не є характерним для вкраїнської поезії, тут він може бути вжитий в тих випадках, коли є потреба в рухові, в силі швидкости — отже, бачите, в Шевченка двічі цим розміром характеризується — неспокійний Дніпро. Це розуміється, не стоїть на перешкоді тим, хто, не знаючи нічого за існуючі розміри, просто з мосту співають на перший ліпший розмір, що впав на думку, подібно тому, як ми несвідомо тягнемо якийсь невідомо звідкіль пригнаний мотив — власне найчастіше такий, що ми його найбільше чули. Ясно, що московська поезія мала великий вплив на нас усіх, отже, кожен, хто не розуміється на цій справі, співатиме просто на московський штиб — відсіль і те почуття давно знайомого і таки обридлого, що обіймає нас, коли таке чуємо.
Які ж ще бувають розміри. Подивіться на цей.
В таку добу під горою
Біля того гаю
Що чорніє над водою.
Шевченко
Цей розмір також має чотири наголоси, як і попередній, лише послідовність їх відворотна — починається вірш з наголошеного складу.
Отже, схема його, користуючись умовними знаками, (див. вище) така:
_' _ | _' _ | _' _ | _' _
Зветься він в такому (своєму звичайному) вигляді — хореєм. У Шевченка він носить ще сліди старовкраїнського силабичного віршу — цебто такого, де кількість і порядок наголосів майже не має значення, а лише число складів (такий вірш зараз є в польській і французькій мові). Подивіться, справді, на перший з наведених віршів. Наголос замість першого складу стоїть на другому (В таку...). Те ж в другому рядку (Біля...).
Таким чином в даному віршові його ритмичність, розміреність залежить не від числа й порядку наголосів, а просто собі від числа складів в рядку — силабічний вірш. В звязку з указаною в українській мові невеликою ріжницею наголошених і ненаголошених складів маємо змогу уживати такого силабичного віршу, аби надати йому ритмічного руху, зокрема, аби позбавити хоч би хорей його настирливого стукання, зробити його мнякшим і гнучкішим. Українські поети доби Миколи Вороного, Олеся Чупринки, переспівуючи московські зразки, забули за цю прикмету вкраїнського хорею, останній навіть довів хорей до найвищого ступня стуканини, сухого чергування правильних чотирьох наголосів, тим, що раз у раз ділив його римою на дві половини (див. ст. Я. Можейка про Чупринку).
Отже, й такий тарабанний розмір потрібний майстрові для деяких звукових ефектів і в руках майстра може звучати чудово. Навожу приклад, де він навпаки псує авторові тему.
По перлині
По краплині
Скрізь розсипав ранок роси.
В. Алешко
Цей розмір дає враження максимуму швидкости, навіть похапливости, уривчастости і до наведеного твору очевидно ніяк не пасує.
Хорей, як і ямб, може бути не тільки чотирьостопним, але мати п'ять, шість, або знову три, дві стопі, словом, скільки завгодно.
Думами, думами,
Наче море кораблями переповнилась блакить
Ніжнотонними.
П. Тичина
Тут середній рядок є восьмистопний хорей, перші дві — двохстопний дактиль, останні дві двохстопний урізаний анапест (про ці два розміри буде мова нижче).
Я хочу тільки сказать, що немає жодної потреби в тому, аби завжди отих чотирьох «законних» наголосів додержувати, але так само нема й потреби додержувати весь час однакової довжини рядка. Навпаки дуже часто буває, що тема вимагає скорочення рядка до одного, двох слів, на які в такому разі падає більше логичної ваги. Слухайте:
На майдани пил спадає
Замовкає річ...
Вечір.
Ніч.
П.Тичина
Тут скороченням рядка поет уповільнює темп віршу і дає малюнок засипання. Ось другий ужиток скорочення:
Упивайтеся славою, винами
Взивайтесь жерцями краси
Та не плачте, не вийте, над домовинами
Як пси.
П. Тичина
Тут через скорочення рядка кладеться більший логичний наголос на два слова «як пси». В попередньому ж віршеві вставлено два слова «не вийте» проти звичайної схеми 4-стопного хорею, і від цього вірш стає настирливішим. В другому рядкові не стає першого складу до правильного хорею. Тим не менше вірш справляє враження цілком ритмічного. Підходимо тут до першого способу розкувати вірш, розтягти його, аби він міг бути врізаний на думку, а не думка на нього — це є нерівне число наголосів і складів в рядках. Тут додамо зайвого складу, тут обріжемо двох непотрібних, тут лишимо в рядкові всього два наголоси і поведемо ритм вірша за думкою — в цьому майстерство поета. Тоді нам не треба буде мучитись, підшукуючи рядок, якого ще не стає до канонічної форми в чотири рядки — ми обійдемось без такого рядка. В иншому випадкові залишимо неповний рядок — це все ж буде краще, аніж забивати в нього яке-небудь слово, абись тільки його заповнити. У віршах можливі павзи, прискорення й уповільнення темпу, можливі менші й довші періоди, всього цього не слід забувати.
Перейдемо до дактилю й анапесту. Схема першого буде _' _ _ схема другого навпаки_ _ _', цебто дактиль має один склад з наголосом і два ненаголошених, анапест навпаки починає з двох ненаголошених, кінчається складом з наголосом. Приклади: дактиль:
Слово повстання таємне
Чув я, як в тирсі давно
Вечір збентежений темний
Скиглив «повстання» зерном.
М. Хвильовий
Анапест:
Перед нами сиділо троє
І в губах стримів жах.
.......................................
І заблимає чадний огонь.
М. Семенко
В цьому прикладі правильний анапест маємо лише в третьому рядку, в першому не стає одного ненаголошеного складу (між словом «сиділо» — «троє», в другому не стає двох ненаголошених складів (подивіться самі, яких). Крім того, досить додати до анапестичного вірша одного складу спереду, і матимемо дактиль. Справді, прочитайте. «І перед нами сиділо» той же розмір що в
Слово повстання таємне.
Таким чином, анапест справляє враження трохи прискореного дактиля, або дактиль — затриманого анапесту. Обидва розміри повільніші за пару попередніх, отже, йдуть до сумних, смутних, глухих мотивів. В першому прикладі розмір ілюструє глухість, в другому нудьгу, при чому випуск, вказаний вище окремих складів, надає йому уривчастости.
Такого роду пропуски викликаються розвитком теми, зміною, еволюцією настрою. Так, як і при ямбах та хореях, можна скорочувати число дактилів і анапестів, або здовшувати його, аби прискорити чи сповільнити темп віршу, тільки ці розміри ще гнучкіші і ще лекше даються одне одному на заміну. В наведеному із Тичини прикладі «Арфами, арфами» цей перший вірш є амфібрахій, наступний по ньому — хорей, а перший «самодзвонними» є знову анапестом; між тим слухайте:
Арфами, арфами