ЯБЛОКО

«Нам слід спробувати примирити індивідуальні свободи, які більшість із нас навчилися цінувати у своєму особистому житті, з потребою формувати стабільні й тривалі взаємини з іншими людьми»[13]. Український шлюб будується на ідеї романтичного кохання та української традиції. Вважається, що подружжя повинна об'єднувати взаємна любов, яка спирається на особисту привабливість та сумісність характерів.

Поширена як неолокальна (новостворене подружжя перебирається жити в нове помешкання окремо від їхніх батьків), так і матрилокальна (молодята поселяються поблизу від батьків нареченої) та патрилокальна модель проживання. Хоча в силу соціальних та економічних чинників ці моделі не є вичерпними для української сім'ї (проживання кількох сімей не пов'язаних кровними стосунками в одній оселі). Більш забезпеченим сім'ям притаманна неолокальна модель проживання, а соціально незабезпеченим – інші моделі проживання.

Українські сім'ї організовують свої домашні обов'язки по-різному. Контраст між звичайною сім'єю (дружина як домогосподарка і чоловік «годувальник») і так званою сім'єю подвійної кар'єри або сім'єю самотнього батька чи матері, які мають на своєму утриманні дітей, ілюструє це розмаїття. Варіації в сімейному досвіді протягом життєвого шляху – цілком закономірні. Так, чоловік чи жінка може походити з сім’ї, де батьки завжди жили разом, а він чи вона можуть одружитися чи вийти заміж, а потім вирішити розлучитися. І це може бути свідченням більш демократичного ставлення до шлюбу, проявом свободи вибору, любові до обранця.

Нуклеарній сім'ї властиве послаблення родинних зв'язків. Але з іншого боку, як позитивний аспект таких відносин, в силу подолання протиріч і конфліктів між поколіннями, молода сім’я повинна жити окремо від старшого покоління. А проблема непорозумінь між поколіннями не є новою. Так, відомий український письменник-реапіст І. Нечуй-Левицький добре обіграв цю тему в соціально-побутовій повісті-хроніці «Кайдашева сім'я», показавши поступове духовне відчуження, що виникло через постійні сварки та колотнечі. Сам автор так визначив тему повісті: «Сімейний побут українського народу з його великим потягом до особистої незалежності та самостійності сім'ї…» Нуклеарна сім'я поширена переважно серед міського населення, а розширена частіше зустрічається на периферії, де традиційні звичаї родинного життя зберігаються.

Отже, піддавши аналізу сучасну українську сім'ю, виявивши і дослідивши фактори, що найбільш впливають на її формування (виділяємо наступні: демографічна ситуація в Україні, освіта, рівень доходу, вік при вступі до шлюбу, статус в суспільстві, інтереси та рід занять чоловіка та жінки, установлення тендерних відносин), – підсумовуємо. Немає ідеально щасливих сімей. Сучасна українська сім'я – це група, об'єднана міцними узами почуттів, з характерним високим рівнем приватності домашнього життя, де головна увага приділяється вихованню дітей. Шлюбний зв'язок формується на основі персонального вибору, скріпленого персональним потягом або романтичним коханням.

Унаслідок зростання кількості робочих місць, відокремлених від дому, родина стала більше прив'язаною до споживання, аніж до виробництва. В силу економічних, соціальних та політичних умов сім'я змінює свою форму. З розвитком централізованого врядування, зростанням міст та необхідністю працювати поза сімейним колом, все це спричиняє встановлення нових стосунків в сім'ї. Ці зміни мають тенденцію спричиняти в усьому світі рух до систем нуклеарної сім'ї, розкладаючи розширені сімейні формування та інші види груп спорідненості.

«Щодо песимістів, які вважають, що цивілізацію можуть поглинути клони, бісексуали, варвари чи хулігани з передмість, – то їм можна нагадати, що всі ці види безладу не нові, навіть, якщо вони проявляються у небачений досі спосіб – і, головно, що вони не заважатимуть тому, що на сім'ї нині дивляться як на єдину певну цінність, від якої ніхто не хоче відмовлятися. Її люблять, про неї мріють, і її бажають чоловіки, жінки і діти будь-якого віку, будь-якої сексуальної орієнтації та будь-якого матеріального стану» [14]. Сім'я залишається єдиним інститутом, заснованим на роздільних і чітких ролях чоловіків і жінок. Не дивлячись на значні соціальні і економічні реформи, що змінили наше повсякденне життя, старі тендерні ролі залишаються глибоко вкорі¬неними в наших культурних розмірковуваннях.

Сім'я може бути лише вільним союзом особистостей з рівними можливостями і правами. Сім'я та шлюб залишаються стійкими усталеними інституціями, хоча їм доводиться витримувати великі стреси й напруження. Шлюб лише тоді є міцним, коли в ньому задовольняється одна з соціальних потреб людини – потреба в любові, віра в цінність, значимість та неповторність особистого «Я». Українська сім'я не руйнується, а утворює нові форми, тим самим адаптуючись до нових соціальних та економічних умов.

1.Фридан Б. Загадка женственности. – М., 1993. – С.298. 2. Гіденс Е. Соціологія. – K., 1999. – С.187. 3. ВРУ "Демографічна криза в Україні. Причини і наслідки". – K., 2006. – С.73. 4. Там само. – С.79. 5. Фридан Б. Загадка женственности. – М., 1993. – C.350. 6. Фрейд 3. О психоанализе. Лекции / 3. Фрейд: пер. В. Вульф. – Мн., 2003. – С.273. 7. Фридан Б. Загадка женственности. – М., 1993. – С.357. 8. Рудинеско Е. Розладнана сім'я. – K., 2004. – C. 152. 9. Карстен fl., Ялом M. Американская пара: вигляд изнутри. – K., 2006. – С.295. 10. Гендерная интеграция: возможности и пределы социальных инноваций / Ред.-сост. Савинская О.Б., Кочкина Е.В., Федорова Л.Н. – СПб., 2004. – С.116. 11. Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. – K., 1996. – С.5. 12. ВРУ "Демографічна криза в Україні. Причини і наслідки”. – K., 2006. – С.86. 13. Гіденс Е. Соціологія. – K., 1999. – С.206. 14. Рудинеско Е. Розладнана сім'я. – K., 2004. – С.224.;

«Дзеркало тижня» №5 від 14 лютого 2009

СІМ’Я – ТАЄМНИЦЯ ВІДДАНОГО КОХАННЯ:

ВЧЕННЯ ПРО ІНТИМНУ І ДУХОВНУ СФЕРИ

Вікторія СОРОКОПУД

Кажуть, у нашій державі функціонують близько 900 вищих навчальних закладів, кожен із яких щорічно випускає десятки тисяч дипломованних спеціалістів. Вони виходять у мантіях і з дипломом, щоб відразу сміливо впірнути в «кар'єрне море». Може, саме тому з-поміж усіх інститутів України так вирізняється заклад, у якому немає ані синіх із золотим заліковок, ані деканів, ані проректорів, ані дипломованних випускників, адже в ньому проходять підготовку до… сімейного життя. Львівський Інститут родини та подружнього життя, заснований 1997 року, – явище справді унікальне. Тепер, коли так багато говорять про руйнацію української сім'ї, його працівники ведуть науково-дослідну роботу і впроваджують конкретні програми з реабілітації сі¬мейних цінностей в українському соціумі. Хтось може сказати, що таких шкіл, тренінгів і центрів в Україні і без того не бракує. Та, незважаючи на їхню діяльність, розлучень і абортів у нас все одно забагато. Адже зазвичай ми просимо допомоги гільки тоді, коли морська вода вже щосили ллється через пробоїну в днищі сімейного судна. І мало хто нині розуміє, як важливо ще до створення сім'ї дати молодим людям «інструкцію з судноводіння». Фактично, Інститут родини одним із перших в Україні розпочав широкомасштабну роботу з підготовки юнаків та дівчат до подружнього життя, ознайомлюючи з його психічними, сексуальними й духовними складовими через вчення католицької церкви. Щоб дізнатися, як побудовано навчальний процес, які програми й предмети вивчаються в рамках підготовки до сімейного життя і наскільки поширене в Україні саме поняття підготовки до шлюбу, «ДТ» звернулося до директора Інституту родини та подружнього життя, доктора філософії Юрія ПІДЛІСНОГО.

– Перші наші кроки були пов’язані з випуском книжок, які могли б допомогти людям зрозуміти, що таке сім’я з церковного погляду. Потім церковна влада попросила нас розпочати підготовку молоді до шлюбу. Чому? Після виходу УГКЦ з підпілля безліч юнаків та дівчат почали йти на вінчання, хоча більшість їх і не були готові до цього таїнства. Щоб це не перетворилося на моду й чисту формальність, потрібно було допомогти парам, які готувалися до вінчання, зрозуміти його сутність. Невдовзі було розроблено невеличкий курс, який складався з 10—12 зустрічей, туди запрошувалася кожна пара, котра готувалася пройти обряд вінчання у греко-католицькій церкві. Спочатку це відбувалося тільки у Львові, у приміщенні Львівської Богословської академії (тепер це Український католицький університет), але згодом такі підготовчі курси почали пробувати вести парафіяльні священики, а також священики з інших міст. Незабаром Синод єпископів вирішив розробити єдину для всієї греко-католицької церкви програму підготовки до шлюбу. Сьогодні – це 18 зустрічей, поділених на певні блоки.