Страница 1 из 9
ДЖАН ТА ІНШІ ОПОВІДАННЯ
ДО ЧИТАЧА
Прочитавши, цю книжку, занотуй свої враження про неї, зазнач незрозумілі місця та подай загальні зауваження.
Зазнач свій вік і всі ці відомості надішли до видавництва листом на таку адресу: Харків, Держпром, 4-й під'їзд, 10-й поверх, Дитвидав ЦК ЛКСМУ, кабінет масової роботи.
СОБАКА ДЖАН
I
Кожен мисливець знає, що не так трудно збити качку, коли вона летить над головою. Куди важче знайти її після того. Чому ж це так важко? Адже качка — не маленький птах, не шпилька і не копійка? А от знайти убиту качку буває куди важче, ніж копійку на тротуарі. Чого ж воно так?
Мисливець полює не на гладкому, не на рівному. Він не ходить по дорогах і не їздить човном по чистій воді. Там качок нема. Щоб зігнати качок, мисливець залазить у дуже глухі місця — у болота, такі, що ні пройти, ні пропливти; в очерета, що їм нема краю — саме небо видно над головою.
Так густо росте там трава, так трудно там ходити, що не то качку — цілого страуса не знайшов би.
До того ж качки літають найбільше ввечері та рано вранці, коли ще темно. От і знайди її, коли вона й на колір сірувата й темнувата.
Багато пропадає вбитих качок. Шкода й птиці й себе шкода... Ходиш, поки ноги носять — нема!
Отже, є такий для мисливця закон: не стріляй, коли боїшся, що не знайдеш. Стріляй тільки близько, стріляй акуратно, не будь жадібний, не псуй дичину!
Я хочу розповісти, як я вирішив купити собі собаку. Я полював качок у Білорусі побіля села Йолча, недалеко Дніпра. По той бік Дніпра починається Україна. Так качки і літали з України в Білорусь і назад.
Надвечір почув я постріли за Дніпром. То приїхали чернігівці і пішли по болотах. Бачу, знялись цілі хмари качок і полетіли над Дніпром. Тут, думаю, доведеться й мені пополювати.
Тільки не дуже мені пощастило. Далеко від мене пролетіли качки ( — далеко не стріляй! — ). Тільки пара крижнів пролетіла наді мною ( — стріляй акуратно! — ). Я вистрелив і одного збив.
Почав я його шукати на совість ( — не псуй дичини! — ). Шукав, шукав, аж сонце зайшло — не знайшов. Такого там було верболозу, такої трави, що сам ледве вибрався. А крижня не знайшов.
Засумував я і подавсь до села ночувати. Коли чую, щось свистить угорі —ті-ті-ті-ті! Знаю я, то свистять крила крижнів. Націлився й вистрелив — хоч ледве видно було їх — як тіні на небі.
Тільки й управився побачити, що один крижень наче спинився в небі, тоді полетів геть нижче, нижче, аж зовсім спустився над верболози. Тут я вже зовсім засмутився. Навіщо я стріляв його? Той перший крижень упав коло мене, ясного дня і то пропав. А цей десь полетів падати далеко, а вже поночі. Тільки попсував птицю.
Але робити нічого. Є закон — убив, то шукай, щоб задурно не пропало качине життя. Пішов шукати. Ноги гудуть, нічого не видно, верболози як море, але йду — було б не стріляти!
Перейшов верболозом ступнів сто. І під ноги не дивлюся. Десь далі упав крижень. А хоч би й подивився, то нічого не побачив би — ніг своїх не бачу. Темно.
Вийшов з верболозу, іду далі, куди летів крижень падати.
Тепер трава почалась. Висока трава, густа й широка. Цілий полк можна сховати в такій траві. І навіщо, думається мені, я йду? Але йти треба — такий мисливський закон. Тільки вже не йдеться. Не чую ніг під собою, стомився.
Став і стою. Почав думати. Що б я зробив, коли б я був крижень і коли б мене поранено на льоту? Багато я полював на крижнів і непогано знав їхні звичаї.
Щоб я був поранений крижень, я повернув би за вітром. Летів би скільки є сил, щоб із вітром долетіти до води.
Стою й думаю, чи є тут десь вода? Перейшов дорогу, пройшов ще ступнів із сотню — вода!
Чорна вода, як чорнило поночі. Висохле латаття повилазило з води, покрючилось, покоцюрбилося — наче тисяча качок плаває в озері. Бачу я, що не помогла мені й вода. Все одно, коли б тут і була качка, зроду її не побачиш серед сухого латаття.
Повернувсь. Треба додому. Тільки ступнув геть від озера, щось стріпонулося серед латаття. Вистрелив і взяв крижня.