Страница 91 из 112
Пан. Але ти, Жаку, у багатьох домах побував за досить короткий час.
Жак. То правда. Мене іноді виганяли.
Пан. Чому?
Жак. Бо я балакуном народився, а всі ті люди вимагали мовчанки. Не те що ви — ви другого ж дня попрощалися б зі мною, якби я мовчав. У мене якраз така вада, що вам пасує. Але що ж сталося з паном Дегланом? Розкажіть мені, поки я зготую склянку відвару.
Пан. Ти жив у його замку й нічого не чув про його пластир?
Жак. Ні.
Пан. Ця пригода хай буде на дорогу, а друга пригода коротка. Він забагатів на грі. Зійшовся він з жінкою, яку ти міг бачити в замку, жінкою розумною, але поважною, мовчазною, чудною й жорстокою. Одного разу ця жінка сказала йому: «Або ви мене любите більше, як гру, — тоді дайте мені слово честі, що не гратимете ніколи; або ви гру любите більше від мене, — тоді не говоріть мені про своє кохання і грайте досхочу…» Деглан дав слово честі, що більше не гратиме. «Ні по великій, ні по малій?» — «Ні по великій, ні по малій». Років з десять прожили вони вкупі в замку, який ти знаєш, аж ось Деглан, поїхавши до міста в грошовій справі, мав нещастя зустріти у свого нотаря одного зі своїх колишніх партнерів у брелані[262], який затяг його обідати до картярні, де він одним заходом програв увесь свій достаток. Його коханка була невблаганна. Вона була багата, призначила Дегланові маленьку пенсію і розлучилася з ним назавжди.
Жак. Мені дуже прикро, то була порядна людина.
Пан. Як горло?
Жак. Зле.
Пан. Бо ти говориш багато, а п'єш недосить.
Жак. Бо не люблю відвару, а люблю говорити.
Пан. Ну, Жаку, от ти в Деглана, коло Денізи, і мати дозволила Денізі навідуватися до тебе щонайменше чотири рази на день. Крутійка! Уподобати якогось Жака!
Жак. Якогось Жака! Якийсь Жак, пане, така людина, як і хто інший.
Пан. Помиляєшся: якийсь Жак не така людина, як хто інший.
Жак. Він іноді кращий від кого іншого.
Пан. Жаку, ти забуваєшся. Вертайся до історії свого кохання й пам'ятай, що ти був і будеш завжди лише якимсь Жаком.
Жак. Якби в халупі, де ми застали шахраїв, Жак не показав себе трохи кращим від свого пана…
Пан. Жак, ти нахаба, ти зловживаєш моєю добротою. Якщо я мав дурість змінити твоє місце, то зумію й назад тебе відрядити. Жаку, забери свою пляшку й казанок і йди униз.
Жак. Це ви тільки так кажете, пане. Мені добре тут, і вниз я не піду.
Пан. А я тобі кажу, що підеш.
Жак. Я певен, що ви нещиро кажете. Як же це, пане, ви десять років привчали мене жити вкупі по-товариському…
Пан. Я хочу припинити це.
Жак. Терпіли всі мої зухвальства…
Пан. Більш не хочу терпіти.
Жак. Садовили мене поруч себе до столу, називали своїм другом…
Пан. Ти не знаєш, що то значить — друг, — коли ним начальник називає підлеглого.
Жак. І коли всі знають, що ваші накази ламаного шеляга не варті, якщо їх не ствердить Жак; коли ваше ім'я так з моїм зліпилося, що одне без одного ніколи не вживається і всі кажуть — Жак та його пан, — тепер ви раптом хочете розлучити їх! Ні, пане, цього не буде. На небі написано, що поки житиме Жак і поки житиме його пан і навіть коли вони помруть обидва, люди казатимуть: Жак та його пан.
Пан. А я кажу, Жаку, щоб ти йшов униз і щоб ішов негайно, бо я тобі наказую це.
Жак. Накажіть, пане, щось інше, коли хочете, щоб я послухався.
Тут пан Жаків підводиться, бере його за петельки й каже йому поважно:
— Іди вниз.
Жак холодно відповідає йому:
— Не піду.
Пан трусить його дуже, каже йому:
— Іди вниз, мугирю, слухайся мене!
Жак відказує йому ще холодніше:
— Мугир, скільки вам завгодно, але мугир не піде. Слухайте, пане, у мене душа, як то кажуть, не в п'ятах. Даремно ви розпалюєтесь. Жак лишиться там, де він є, і вниз не піде.
А потім Жак та його пан, що досі стримувались, скипають обидва разом і починають на все горло кричати:
— Ти підеш!
— Не піду!
— Ти підеш!
— Не піду!
На цей галас прийшла хазяйка і запитала, в чому річ; але вони не зразу відповіли їй, кричали далі:
— Ти підеш!
— Не піду!
Потім пан, розпачливо походжаючи по кімнаті, почав бурчати:
— Чи ви бачили коли-небудь щось подібне?
Хазяйка стояла спантеличена:
— Та що у вас сталося, панове?
Жак до хазяйки незворушно:
— Панові в голові замакітрилось, божевільний він.
Пан. Ти хочеш сказати — дурний?
Жак. Як вам завгодно.
Пан до хазяйки:
— Ви чули?
Хазяйка. Він не правий; але спокій, спокій! Кажіть один і другий, щоб я знала, в чому річ.
Пан до Жака:
— Кажи, мугирю.
Жак до пана:
— Самі кажіть.
Хазяйка до Жака:
— Ну бо, кажіть, пане Жаку, адже пан вам наказує; зрештою, пан є пан…
Жак виклав хазяйці суть справи. Вислухавши, хазяйка сказала їм:
— Панове, хочете взяти мене за суддю?
Жак та його пан в один голос:
— Залюбки, залюбки, хазяєчко!
— І ви честю ручитесь виконати мій присуд?
Жак та його пан:
— Честю, честю…
Тоді хазяйка промовила, сівши на стіл і прибравши тону та поводження поважного судді:
«Заслухавши пана Жака заяву і взявши до уваги факти, які доводять, що його пан є добрий, предобрий і найдобріший пан і що Жак слуга непоганий, хоч схильний плутати абсолютне й непорушне володіння з тимчасовим і дарованим посіданням, я касую рівність, що встановилася між ними з плином часу, і зразу її відновлюю. Жак піде вниз, а коли зійде вниз, вийде зразу назад нагору й обійме всі прерогативи, з яких досі користувався. Пан подасть йому руку й скаже приязно: «Добридень, Жаку, дуже радий тебе бачити…» Жак відповість йому: «Мені теж дуже приємно, пане, здибатися з вами…» І забороняю їм будь-коли піднімати питання про цю справу й обговорювати надалі прерогативу пана та слуги. Волимо, щоб один наказував, а другий корився, кожен по своїй щирості, і щоб про можність одного та повинність другого лишалася та сама невиразність, що й досі».
Коли вона докінчила цей присуд, позичений з якогось тодішнього твору, що вийшов з нагоди цілком подібної суперечки й розголосився з кінця в кінець королівства, пан як крикне на слугу:
— Іди вниз!
А слуга й собі:
— Не піду!
— Ну бо, — мовила вона тоді до Жака, — дайте мені руку без зайвої балачки…
Жак скрикнув болісно:
— Виходить, мені на небі написано піти вниз!..
Хазяйка до Жака:
— На небі написано, щоб, найнявшись до пана, ходити вниз, угору, вперед і назад та на місці стояти і щоб ногам ніколи не було вільно переступати волю голови. Дайте ж мені руку і хай доконається мій наказ…
Жак дав хазяйці руку, але тільки переступили вони поріг кімнати, пан кинувся до Жака й поцілував його. Облишивши Жака, він поцілував хазяйку і, цілуючи їх обох, казав:
— На небі написано, щоб я ніколи не здихався цього типа і щоб, поки мого життя, він був моїм паном, а я його слугою…
Хазяйка докинула:
— І, скільки бачу, вам обом від того не зле.
Утихомиривши цю суперечку, як вона гадала першу, хоч то була вже сота такого ґатунку, і відновивши Жака на його посаді, хазяйка пішла за своїми справами, а пан сказав Жакові:
— Тепер, коли ми заспокоїлись і здатні розважливо міркувати, хіба ти не визнаєш…
Жак. Я визнаю, що, давши слово честі, треба додержувати його. І коли ми під словом честі пообіцяли нашому судді не вертатись до цієї справи, то не треба більше про неї говорити.
Пан. Твоя правда.
Жак. Але, не повертаючись до цієї справи, чи не змогли б ми запобігти сотні інших справ якоюсь розсудливою угодою?
Пан. Погоджуюсь.
Жак. Постановімо: 1) зважаючи на те, що мені на небі написано бути вам доконечним і що я розумію і знаю, що обійтися без мене ви не можете, я зловживатиму ці переваги всякого і кожного разу, коли трапиться така нагода.
262
Картярська гра.