Страница 36 из 112
— То йдіть же, бо треба. Але пообіцяйте, що мовчатимете.
Я вагалась, вона напосідала.
— Ото ще безрозумна, — сказала вона, — яке ж, по-твоєму, зло в тому, що ти змовчиш про те, у чому ніякого зла не було?
— А яке ж тоді зло сказати про це? — відповіла я.
— Ніякого, просто незручно. Він хтозна-що може подумати. Так запевніть же мене…
Я таки вагалась, але зрештою пообіцяла нічого не казати, якщо він не спитає, і пішла.
Я висповідалась і змовчала, але духівник спитав мене, і я нічого не потаїла. Він поставив мені силу дивних запитань, що в них я нічого не розумію і зараз, коли згадую їх. До мене він поставився вибачливо, але про настоятельку висловився так, аж я затремтіла. Назвав її негідною, розпусною, лихою черницею, згубною жінкою, зіпсутою душею і наказав мені під страхом смертного гріха не лишатися ніколи наодинці з нею і не дозволяти їй ніяких пестощів.
— Але ж, панотче, — сказала я, — це моя настоятелька. Вона може прийти до мене й покликати мене до себе коли завгодно.
— Знаю, знаю це і дуже цим журюся. Люба дитино, — сказав він, — прославмо Бога, що захистив вас аж досі! Не зважуюсь висловитися перед вами ясніше, щоб і самому не стати співучасником вашої негідної настоятельки і не зв'ялити отруйним подихом, що мимо моєї волі вийшов би з моїх уст, ту ніжну квітку, яка свіжою і незаплямованою може зберегтися до ваших літ тільки з особливої ласки провидіння. Але наказую вам уникати вашої настоятельки, відтручувати її пестощі, ніколи не заходити до неї самій, зачиняти їй свої двері, надто вночі, вставати з ліжка, якщо вона зайде до вас наперекір вам, виходити в коридор, гукати, коли треба, іти роздягненій до підніжжя олтарів, кричати на цілий монастир і робити все, що любов до Бога, страх гріха, святість вашого стану й інтерес спасіння вашого навіяли б вам, коли б сам сатана з'явився й переслідував вас. Так, дитино моя, сатана, саме в такій подобі я змушений показати вам вашу настоятельку. Вона загрузла в безодні гріха, вона хоче затягти в неї й вас, та й затягла б уже, мабуть, коли б сама ваша безневинність не вжахнула її і не спинила…
Потім скрикнув, звівши до неба очі:
— Боже мій, заступай і далі цю дитину… Прокажіть за мною: Satana, vade retro, apage, satana[37]. Якщо ця нещасна спитає вас, скажіть їй усе, повторіть мої слова, скажіть їй, що краще було б їй не родитися або вкоротити собі віку, щоб нікого не тягти в пекло за собою.
— Але ж, панотче, — зауважила я, — ви ж самі вислухали її оце допіру.
Він не відповів нічого, але, зітхнувши глибоко, сперся рукою на перегородку сповідальні й схилив на руку голову, як людина завгорена, і отак пробув якийсь час. Я не знала, що думати, коліна мої тремтіли. Годі уявити, яка я була схвильована й пригнічена — мов той подорожанин, що йде в темряві серед прірв, яких не бачить, тільки чує звідусюди підземні голоси: це для тебе!..
Потім, глянувши на мене спокійно, але зворушено, він спитав:
— Ви здорові?
— Так, панотче.
— Не дуже важко буде вам перебути одну ніч без сну?
— Ні, панотче.
— Так ви цю ніч не лягайте, — сказав він мені. — Відразу після вечері приходьте до церкви, припадіть перед олтарем і цілу ніч моліться. Ви не знаєте, яка загрожувала вам небезпека, тож подякуйте Богові за порятунок і завтра підійдете до причастя з усіма черницями. За спокуту накладаю на вас лише триматися осторонь настоятельки й відтручувати її отруйні пестощі. Ідіть, я теж прилучу свої молитви до ваших. Як я за вас хвилююся! Я знаю всі наслідки своєї поради, але повинен перед вами й перед собою дати її вам. Бог наш владика, дійся ж його воля.
Дуже погано пригадую, пане, все те, що він казав мені. Тепер, коли порівнюю його слова так, як я їх вам оце переказала, з тим страшним ураженням, що вони справили на мене, то схожості не бачу ніякої. Але це через те, що вони тут незв'язні, порізнені, до того ж і бракує в них багато такого, чого я не запам'ятала, бо не розуміла цього виразно й не надавала та й не надаю ніякої ваги тому, на що він нарікав якнайгірше. Наприклад, що такого дивного вбачав він у сцені коло клавесину? Хіба немає людей, що на них музика справляє величезне враження? Мені самій казали, що від деяких арій, від деяких мотивів я змінююсь на обличчі — тоді я зовсім не при собі, не тямлю, що зі мною діється, але ж якщо то гріх? Чому ж не статися такому з моєю настоятелькою, яка попри свої безумства й несталість була, безперечно, однією з найчуліших жінок у світі? Вона не могла без плачу вислухати жодного, хоч трохи зворушливого оповідання; коли я розказувала їй свою історію, мені самій шкода її було, так вона журилася. Чому ж він не привинює їй тоді її спочутливість? А сцена вночі, кінця якої він чекав зі смертельним жахом… Певна річ, це людина занадто сувора.
У всякому разі, я достоту виконала його наказ, безпосередній наслідок якого він, мабуть, завбачав. Вийшовши зі сповідальні, я впала ниць перед олтарем. У голові моїй паморочилось від страху. Я пробула там до вечері. Занепокоєна тим, що зі мною діється, настоятелька звеліла покликати мене, але їй відповіли, що я молюся. Вона кілька разів з'являлася на порозі хору, але я вдавала, що не помічаю її. Подзвонили на вечерю. Я ввійшла до трапезної, похапцем повечеряла, а коли вечеря скінчилася, відразу ж повернулася до церкви, до зали ввечері не вийшла, не пішла й до келії тоді, коли всі розходилися спати. Настоятелька знала, що зі мною сталося. Глупої ночі, коли в монастирі запала тиша, вона прийшла до мене. У моїй уяві постала та подоба, в якій показав мені її духівник, я задрижала, не зважилася глянути на неї, — мені здавалося, що побачу її з огидним обличчям, геть оповиту полум'ям, і я проказувала в душі: «Satana, vade retro, apage, satana. Заступи мене, Боже, прожени від мене цього демона».
Вона стала навколішки і, помолившись якийсь час, спитала мене:
— Що ви тут робите, Сюзанно?
— Ви бачите, паніматко.
— Знаєте, котра зараз година?
— Так, паніматко.
— Чому ви не пішли до келії належної години?
— Бо готувалася до завтрішнього великого свята.
— Так ви гадаєте пробути тут цілу ніч?
— Так, паніматко.
— І хто вам це дозволив?
— Мені наказав це духівник.
— Духівник не має права наказувати проти монастирського статуту. А я наказую вам іти й лягти спати.
— Це він наклав на мене спокуту, паніматко.
— Ви заміните її на щось інше.
— Не в моїй волі вибирати.
— Ідіть, дитино моя, — сказала вона. — У церкві холодно, ще занедужаєте. Молитиметесь у себе в келії. — І хотіла взяти мене за руку, але я відсахнулась від неї. — Ви жахаєтеся мене, — мовила вона.
— Так, паніматко, жахаюся вас…
Упевнена святістю місця, присутністю божества і безневинністю свого серця, я зважилась підвести на неї очі, але скоро побачила її, кинулась тікати, мов божевільна, кричучи:
— Геть від мене, сатано!..
Вона за мною не погналася, лишилася на місці, тільки промовила найзворушливішим і найніжнішим голосом, простягаючи до мене руки:
— Що це з вами? Звідки цей жах? Спиніться. Я не сатана, я ваша настоятелька й друг.
Я спинилася, повернула до неї голову й побачила, що налякала мене чудна подоба, яка виникла в моїй уяві. Супроти церковної лампи вона стояла так, що освітлені в неї були тільки обличчя та кінці рук, а решта все було в тіні, і це надавало їй незвичайного вигляду. Отямившись трохи, я впала на стілець. Вона підійшла й сіла на стільця поруч. Я підвелася й пересіла далі. Так мандрувала я зі стільця на стілець, аж поки дійшла до останнього. Тут я спинилась і почала заклинати її, щоб вона хоч одного порожнього стільця залишила між собою та мною.
— Гаразд, — сказала вона.
Ми сіли обидві, нас відділяв стілець. Тоді настоятелька сказала:
— Чи можна знати, Сюзанно, чому ви жахаєтеся мене?
— Простіть, паніматонько, — відповіла я, — то не я, то отець Лемуан. Він у найжахливіших фарбах показав мені ваше кохання до мене, ваші ласки, що в них я, признаюся вам, нічого лихого не вбачаю. Він наказав мені уникати вас, не заходити до вас самій, виходити з келії, коли ви до мене прийдете; змалював мені вас, як демона. Чого тільки він не казав мені!
37
«Відступи, сатано, геть, сатано!» (лат) — закляття сатани.