Страница 30 из 30
— То прояви свою великодушність і припини мої страждання, — попросив ледь чутним голосом Аріхандрус Могутній.
— Ти не обманеш мене, істото! — Марк багатозначно всміхнувся, як його бабуся. Йому здавалося, що він от-от лусне від тієї сили, яка розпирала його тіло. — Повертайся на Тебердію. Моя відповідь — НІ! — і він попрямував до друзів.
Коли він промовив останні слова, жерло вулкану залило яскраве сяйво. Це заговорила та нездоланна сила і позитивна енергетика Маркуса Великого, про яку розповідав старий мудрий гном. Вона поєдналася з «музикою душі» Зеленоводдя і закрила шлюз між двома світами: нескінченного зла і безмежного добра.
Якби хто подивився на Зеленоводдя із космосу, то неодмінно зауважив би сяючий ореол, який утворився навколо цієї планети. А в паралельному вимірі, на Землі, люди у той момент спостерігали несподіваний зоряний дощ.
— Ой, як гарно, мамусю! — сказала Аліска, показуючи у сяюче нічне небо, коли вся родина вечеряла на терасі.
Мама підняла очі, і щось боляче кольнуло її у самісіньке серце.
Хижий теберд відділився від Аріхандруса і зник у сяйві Дитя Зеленоводдя разом з іншими тебердами, які протягом останнього вирішального протистояння безпомічно купчилися біля стіни.
Маркус підійшов до своїх друзів, до яких приєдналася і Віолліна Сентиментальна у своєму справжньому вигляді. Усі радісно обіймалися і вітали одне одного.
— Марку, тепер ти, мабуть, захочеш повернутися на Землю? — обережно поцікавився Ілля.
— А я повинен? Ти як гадаєш? — відповів запитанням на запитання Марк, з-під лоба зиркнувши на друга. — Просто… я про це ще не думав.
— А-а… — одночасно з полегшенням видихнули друзі.
— Ну, тоді гайда на континент, — весело скомандував Ілларіус Непереможний.
І Цезар підняв усіх у повітря…
Аріхандрус поволі розтулив повіки і провів переможців поглядом.
— Вибач мені, сину! — пошепки сказав він, але Маркус Великий був вже надто далеко, щоб його почути. — Я… я не зміг стати тобі справжнім батьком. Ти зробив для мене набагато більше. Твій вчинок… поклав край моїм стражданням. Спасибі тобі, дитино моя! Тепер я віль… — його кволий дух відлетів, а тіло перетворилось на купку попелу. Тієї ж миті нарешті прокинувся древній вулкан. Поверхня старого жерла почала тріскати і випускати стрімкі пекучі пари, ринула пекельна лава, яка своїм вогненним язиком злизала рештки правителя тебердів. А за кілька годин острів проковтнув лазурний океан. Зник останній прихисток зла на планеті.
Замість епілогу
На континенті тим часом починався ранок нового щасливого дня. Усі мегаполіси з нетерпінням очікували звістку про повернення Маркуса Великого до Альфи.
— Ви обвели мене довкола пальця, — вдаючи ображену, звернулася Данелліна Абсолютна до Мудрого Пророка, сидячи у великому кріслі в бібліотеці. — І як тільки це вам вдалося?
— На жаль, вельмишановна Хранителько, не було іншого шляху… — шанобливо відповів гном. — Ваші родинні почуття могли створити нездоланні перешкоди. Тому довелося не ставити Вас до відома у деяких важливих питаннях.
— Тепер я розумію… Максімус заплатив за це своїм життям… Це — величезна втрата для усіх, — змахнувши сльозу, сказала Данелліна.
— Авжеж, — погодився гном, засмучено хитаючи головою. — Та смерть його не була марною: суперконтинент отримав велетенську силу, якою досі не володів… Такий дар отримують тільки ті, хто його гідний. А усі таланти і здібності, що дарує нам Вища сила, призначені для загального добра, а не особисто для нас! І Ваш онук довів це, хоча він ще надто юний, щоб завжди приймати правильне рішення. На його життєвому шляху йому ще не раз зустрінуться підступні істоти, і тоді… хто знає. — І він сперся підборіддям на свою стару, зморшкувату, але все ж красиву артистичну руку.
— Я сподіваюся, Мудрий Пророк зараз просто філософствує, — захвилювалася Данелліна Абсолютна. — Адже це не пророцтво?!
Але старий гном мав дуже прикру звичку відповідати тільки тоді, коли вважав за потрібне…