Повстання

— Микола!

Старшина мовчав.

— Де Микола? — скрикнула Марія.

— З ним нічого не скоїлось, він живий.

— А чому ж ти мовчав?

Старшина знову нічого не відповів.

— Що з ним? — благаючи, запитала Марія.

— Він заарештований!

— Заарештований! Хто його заарештував? — ще більше схвильовано запитала вона,

— Я! — відповів старшина.

— Ти?

Ця несподівана відповідь збентежила її. Вона не чекала такого випадку.

— Як ти смів? — раптом сердито промовила Марія.

На таке запитання було важко відповісти й тому Завірюха мовчав.

— Зараз же звільни його!

— Я не можу, бо він більшовик!

— Що значить, не можу! Хіба ти не брат його?

— Брат, але він більшовик!

— Що значить більшовик? Зараз же звільни його!

Старшині було ніяково. Він не знав, що робити. Марія то просила, то починала сердитись.

— Ти вбивця! — сказала вона нарешті. — Коли ти його не звільниш, то більш я тебе не знаю.

Петро Завірюха мовчав. Якісь сили боролися в ньому. Він вагався.

— Де він? — запитала Марія.

— Він у штабі на Миколаївській вулиці.

— Так далеко! А ти ж казав, що він у тебе?

— В тому і справа, що ні! — сказав виправдуючись Петро.

— Але ти його можеш звільнити? Ти мусиш! Чуєш!

— Сам я цього зробити не можу! — вже погоджуючись, говорив старшина. — Треба когось послати до штабу!

— Я сама піду!

— Я боюсь тебе посилати, на вулицях небезпечно!

— Нічого, я піду!

Старшина знав, що він нічого вже не вдіє. Треба було коритись. Він вийняв записну книжку й щось написав на клаптику паперу.

— Тебе пропустять без усяких затримок. Тільки от на вулицях не знаю як...

— Нічого! Не бійся! — сказала Марія. — Коли я звільню Миколу, я з тобою ще поговорю! Знатимеш ти мене! — І вона, не прощаючись, повернулась і пішла від нього.

«Нічого! Помиримось!» — подумав старшина, і незабаром змішався з натовпом на станції.

***

Бронепотяг «Січневого повстаня» був полагоджений завдяки напруженій праці бойовиків, які не знали відпочинку, працюючи день та ніч.

Цього бойовики тільки й чекали, озброївши його кулеметами й скорострілкою; вони тепер мали справжній бронепотяг, за допомогою якого можна було воювати. За машиністами затримки теж не було. В січневому повстанні приймали участь такі машиністи, як: Дзидзиєвський, Антонів, Шпрінґвальд, Маркелов, які могли цілими добами бути на паротязі без зміни. Правда, в порівнянні з майстернями, депо дало дуже мало бойців в січневому повстанні, але зате ті машиністи, які взяли в ньому участь, були свідомі комуністи, сміливі й виносливі люди.

О 3-й год. дня — це було 19-го січня — коли був готовий бронепотяг, бойовики зробили наступ на полк ім. Грушевського.

Бронепотяг виїхав на станцію і його кулемети старанно запрацювали.

Піші бойовики вибігли з майстерень і під прикриттям бронепотягу теж напали на військових.

Почалася гаряча бійка. Першим пострілом козаків був убитий бойовик Білинський, але козаки незабаром почали тікати, кидаючи зброю й навіть залишивши свою канцелярію.

Маленька жменька робітників завдяки своїй відвазі відкинула полк Грушевського в саме місто. Пасажирська станція була звільнена. І це було зроблено дорогою ціною, бо кілька найкращих товаришів загинуло в цьому бої.

На другий день бойовики повели наступ на місто. Військовій владі в Києві, здавалось, надходив кінець. Бойовики дійшли до Львівської, захопили частину бульвару та Караваївської вулиці.

Не зважаючи на ці перемоги, становище їхнє було критичне. Завше не вистачало набоїв, і лави бойовиків щодня зменшувались. Крім того, бойовики були вже перевтомлені.

Все ж таки вони трималися міцно. Їх була жменька, а здавалося, що їх кілька тисяч.

***

На Миколаївській вулиці, де знаходився військовий штаб, було неспокійно. Головне командування хвилювалося від успіхів робітників.

У просторій розкішній кімнаті штабу зібралося кілька комендантів, офіцерів та старшин.

Робив доповідь один із старшин полку ім. Грушевського.

— Станцію захопили більшовики-залізничники! — говорив старшина. — Наш полк відкинули до міста. Ці бойовики дуже добре озброєні. Мають бронепотяг і кілька тисяч рушниць. Виступають організовано.

— Я й не гадав, що залізничники зроблять такий сильний опір! — говорив комендант міста. — Соломенка ж цілком український район!

Він був здивований. Тоді старшина пояснив:

— Ми помилились. Командування тут не при чому! В нашому полку всім відомий старшина Завірюха.

— Петро Завірюха? — Дивно! Це краща наша сила. Так?

—Цілком вірно!

В цей час до кімнати зайшов вартовий і сказав:

— Прийшла якась дівчина від старшини Завірюхи, хоче бачити коменданта!

— Впусти!

Вартовий зник і замість нього на порозі кімнати з'явилась Марія Китченко.

Марія таки дійшла до штабу, не зважаючи на небезпеку на вулицях.

Марія зайшла до кімнати й простягла папірець. Комендант прочитав.

— Старшина Завірюха просить, щоб звільнили його брата Миколу! Він ще в штабі?

Ці слова означали запитання: «він ще живий?» Комендант знав про що питати, бо Миколи мало вже давно не бути.

— Так, він у штабі, — відповів вартовий старшина.

Тоді комендант без усяких суперечок написав резолюцію про звільнення. Коли Марія пішла, комендант сказав:

— Ви пам'ятайте нашу розмову про панотця з Солом'янської церкви Василя Прилипаківського? Є пропозиція послати до нього когонебудь із наших з інструкціями. Панотець, відомий всім українець, як голова Солом'янської парафії, має вплив на залізничників. За його допомогою можна досягти перемир'я. Ви розумійте? — І комендант посміхнувся.

— Так що ж ви пропонуєте? — запитали присутні.

— Послуга за послугу! Дійти до панотця дуже небезпечно. Ми пошлемо до нього старшину Петра Завірюху!

Миколу Завірюху звільнили.

З Миколою була Марія Китченкова. Вони поверталися до себе в робітничий район. Миколу звільнили, бо було слово старшини, що Микола більше не прийматиме участи в повстанні.

— Ну, тепер сиди й не ворушись! — сказала Марія.

— Чорта з два! — відповів бойовик. — Я й так зваляв дурака, що пішов на станцію, не додержав дисципліни. Вони посміялись, — сказав він, загрожуючи козакам. — Тепер посміюся я!

І він знову пішов до майстерень.

V

Січнева морозна ніч.

Напружуючи останні сили, відстрілюються робітничі райони. Відстрілюються Поділ, Шулявка, Політехнікум. Лунають останні постріли в Арсеналі.

Скрізь утома, мороз і ніч.

Тільки залізничні майстерні ще тримаються міцно. Бойовиків уже тільки жменька, але вони працюють.

Військові лагодяться обстрілювати майстерні з гармат, але бойовики теж готуються.

Вночі бронепотяг «Січневого повстання» йде на Пост-Волинський. На бронепотязі кілька кращих бойовиків; серед них Гринер, Антонів, Троянко і Вєтров.

Вони нападають на гайдамаків, що охороняють 6 гармат і вагон набоїв. Постріли рушниць, татакання кулеметів на деякий час розворушують змерзлу ніч.

***

Ніч.

Багато пригод коїться вночі.

Старшина Петро Завірюха, переодягнений в робітника, іде на Солом'янку. І він сам не так боїться бойовиків, як боїться своїх.

Його робітничий костюм серед військових — вірна смерть, вірний розстріл. Ніяка перепустка штабу для такого костюму не дійсна. У відповідь на таку перепустку — куля або шабля.

Петро Завірюха обійшов військову варту й майстерні Караваєвими дачами. Іти слизько й холодно, доводиться провалюватись у глибокі намети, але він іде.