Зубна щітка

Ручний спосіб чистки зубів, що практикувався в російській армії, не дав цій армії перемоги на війні.

Таким чином, ми, хоч і дуже коротко (бо про ролю зубної щітки в нашому житті можна було б написати цілі томи), з'ясували значіння й велику вагу цього скромного інструменту в усіх ділянках життя, науки й техніки.

Треба втім і тут, як і скрізь, застерегти від надмірного захоплення зубною щіткою, бо вона може дуже зашкодити. Громадянина, що почав би в трамваї привселюдно чистити собі зуби, хоч би найкращою щіткою, певно вивели б з вагону. Так само не варт, добувши зубну щітку в театрі, пропонувати її знайомій дамі, пояснюючи, що в неї пахне з рота.

Кажуть, що одного студента-бактеріолога, що підчас холерної епідемії чистив зуби коло колодця, селяни примусили з'їсти спочатку порошок, а потім і саму зубну щітку, що сильно зашкодило його здоров'ю, хоч і не врятувало село від холери. Несвоєчасне вживання зубної щітки і тут дало неприємні наслідки.

Перейдімо тепер до практичних указівок щодо користування зубною щіткою.

Зубну щітку, як показує вже сама назва цього знаряддя, уживається для того, щоб чистити зуби.

Відома річ, що люди, в протилежність линам, карасям і коропам, мають зуби. Нормальна людина має чимало зубів — наука опреділює їх число в тридцять два — але кожен може переконатися, що це число, так би мовити, теоретичне. На практиці люди дуже різняться індивідуально один від одного: деякі мають зовсім мало зубів, а деякі дуже багато. Нам доводилося бачити одного діда, що в нього і зовсім не було зубів, як у якого-небудь коропа чи карася.

З другого, боку один приятель показував мені три зуби, що він знайшов у спійманого ним коропа, з них один був зі свищем, а з другого, очевидно випала пломба. В даному разі природа, мабуть, не зважила на голос науки, та для нас цікаво не те. Цілком ясно, що коли б той короп регулярно вживав би зубної щітки, в нього було б куди більше зубів і всі були б цілі.

Для того, щоб почистити собі зуби, треба мати шклянку теплої води, зубний порошок або ще кращу пасту й зубну щітку.

Виполоскавши рота теплою водою і виплюнувши цю воду, треба накласти на зубну щітку порошок або пасту і ритмічно водити щіткою уздовж і впоперек зубів.

Поводивши таким робом щіткою по зубах зовні і з середини, треба вийняти з рота щітку, набрати води і знову полоскати. Паста краща, ніж зубний порошок, бо для неї крейду мелють хемічним способом і вона краще проникає в усі щілини й у дірочки в зубах і між зубами.

Є дві категорії людей, що не чистять собі зубів. Одні — це ті, хто не має змоги купити собі зубну щітку, бо добра щітка коштує в нас півкарбованця, а це для, скажімо, бідного селянина дуже дорого. Другі це ті, кому описуваний вище процес здається занадто складним і тяжким.

— «Краще нехай у мене смердить з рота, — міркують ці симпатичні люди, — ніж я буду морочитися що-вечора з тією зубною щіткою. Ачей у мене не повипадають зуби від того. Аджеж свині й собаки зубів не чистять і до зубного лікаря не ходять, а зуби в них є».

Ми ніяк не може з цим погодитися. Насамперед, у цих міркуваннях є одна фактична неточність. Ми бачили в одному американському журналі фотографію й у тій фотографії дантист свердлить зуб улюбленому поросяті якоїсь шановної леді. Крім того, нам доводилося бачити чимало зовсім беззубих собак (що, одначе, люто гавкали на автора цієї статті, намагаючись ухопити його за ногу).

Але поза всім тим, нехай перед цими людьми, поміркувавши над ролею зубної щітки, в медицині, гігієні, астрономії, історії, військовій справі, етиці та електродинаміці, нехай перед ними не зблекне сумний образ і трагічна постать покійного Отіса Р. Колдвела. Ми радили б вирізати його обличчя з задумливими мрійними очима зі сторінки книги й повісити його в кімнаті на стінці саме коло того гвіздка, на якому висить ваша зубна щітка.

Примітки

Гумористичний твір Майка Йогансена «Зубна щітка» за життя автора друкувався двічі: 1928 року у харківському часописі «УЖ» № 2, і 1929 року в авторській збірці «Луб’яне решето» видавництва «Плужанин», що була випущена у гумористичній серії «Весела книжка» під № 32. (У цій же серії вийшла й друга гумористична збірка Йогансена – «Солоні зайці»).

Тут твір представлено за першою – журнальною – публікацією, з ілюстраціями художниці Алли Гербурт, яка була дружиною Майка Йогансена. Збережено правопис тієї публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного.

Йогансен полюбляв містифікації. Ця публікація в «Універсальному журналі» (тобто часописі «УЖ») теж виглядає містифікацією. Бо, по-перше, Йогансен дав їй «солідне», «серйозне» визначення «Науково-популярний нарис» (насправді це кумедна пародія на такі нариси; у другій публікації цього визначення немає), а по-друге, серед ілюстрацій присутні «реалістичні» портрети двох персонажів твору – Отіса Р. Колдвела і Генрі О. Лардела; більш того, під портретами поміщені їхні «особисті» підписи; що мало створити в читача ілюзію, начебто йдеться не про вигаданих дотепним автором персонажів, а про реальних особистостей. (Втім, ці нібито особисті підписи суперечать реченню «Само собою ясно, що ми змінили в цій історії справжні імена на вигадані прізвища «Лардел» і «Колдвел» щоб не чинити неприємностей родичам талановитого есеїста і майбутнього геніяльного письменника»).

Ассес енд Манкіз Іншуренс Кампені – Компанія страхування мавп та ослюків. (Примітка Майка Йогансена у виданні «Луб’яне решето». В першій публікації твору у журналі «УЖ» цієї примітки немає.)

Здається, йшла «Любов під в'язами» О. Нейла. – Юджин О'Ніл (англ. Eugene Gladstone O'Neill) (1888-1953) — американський драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1936 рік. Його п’єсу «Любов під в’язами» Майк Йогансен згадує також в своєму сатиричному нарисі «Таймс» (з циклу «Обличчя буржуазної преси»), надрукованому у часописі «УЖ», у № 1 за 1928 рік.

В тім сам Генрі О. Лардел... – У цьому місці у журнальній публікації допущена друкарська помилка: замість «Генрі» надруковано «негрі».

Пригадую, як, учившись у гімназії, я мусив з вимоги вчителя словесности вирішати про характер лермонтовського героя Печоріна. – Щодо цього у тексті Майка Йогансена «Про гумор», що є передмовою до його збірки «Луб’яне решето», сказано:

«А от уявіть собі, коли йому кажуть, що учневі третьої групи загадали написати повну характеристику Печоріна, то він схоплюється за боки й лягає з реготу.

«Грубо, — гогоче він крізь регіт і сльози, — але смішно»».