Епік

Зомбі своєю нещадною гонитвою показував, що Гаральд швидко просувається навколо арени.

— Куди він біжить? — дивувався BE.

— Ну а що він може вдіяти? — пригнічено відповів Ерік. — Він у пастці. Якщо він зупиниться, його вб’ють. А напавши на Гальфдана і Брунгільду, мабуть, не виграє, та й зомбі миттю наздожене його.

Тим часом зомбі, нахилившись, полетів до команди Центрального Комітету.

— Він там! — гукнула Інгеборг.

Гальфдан і Брунгільда напружилися, підняли зброю й були готові до миті, коли Гаральд матеріалізується перед ними. Але, ухилившись від їхніх ударів, він не зупинився для боротьби. Він навіть мечів не мав у руках. Натомість, пішовши перекидьки, прокотився крізь їхні удари й обіруч схопився за жезл Глейд. Гаральд щосили смикнув і видер його, поваливши її на землю, і, дарма що Гальфдан зачепив його мечем по плечу, аж він заточився, мерщій утік, тримаючи жезл над собою, мов трофей, на втіху юрбі, що подвоїла свої вітання.

Озирнувшись, Ерік помітив, що в амфітеатрі вже значно більше людей, ніж на початку битви. Якось поширилася чутка, і дедалі більше гравців приєднувалося до «Епіку», щоб побачити битву.

Утікши від супротивників, Гаральд, крутячи череп, спрямував жезл на Глейд. Вона вжахнулась і повернула голову, побачивши, як зомбі Торкел зненацька зупинився в повітрі, а потім посунув до неї, піднімаючи вгору руки. Глейд у паніці викрикувала якісь заклинання, проте зомбі наближався. Гальфдан і Брунгільда завдали тому створінню могутніх ударів, але, хоч і здригнулося, воно віджбурнуло їх, схопило Глейд за горлянку й задушило її. Після її смерті Торкел упав на землю і знову перетворився на торбу м’яса з кістками.

— Гоуп! Гоуп! — шаленів стадіон. То було вбивство велетня, яке трапляється раз на сторіччя. Юрба схвально заревіла, коли Гаральд, уже вимахуючи мечами, привітав усі чотири сторони світу, перше ніж знову ступити в тінь і зникнути. Троє вже лежать!

— Твій батько неймовірний! — Інгеборг поривно обняла Еріка.

Ерік не підводився, дрібно трусячись усім тілом і відчуваючи радість, що спала величезна напруга, якої він навіть не усвідомлював. У роті відчувався дивний присмак, і він зрозумів, що то смак здійсненої помсти.

— Я вже ніколи не буду недооцінювати харциза, — пробурмотів Б’єрн собі під ніс.

Тим часом на арені настала мить тиші. Рольфсон і його товариш убили останніх ворон і тепер пили цілюще зілля, щоб поновити сили. Чаклун, проте, загинув, розшматований птахами.

На другому кінці кам’янистого майданчика Гальфдан і Брунгільда стояли спина до спини, пильно видивляючись харциза.

В амфітеатрі пролунало оголошення:

— «Гоупська команда пропонує нічию. Повне воскресіння для всіх, відновлення всього спорядження. За умови, що буде переглянуто розподіл сонячних панелей».

Хвиля палких оплесків привітала те оголошення.

— Це розумно, — пояснював BE. — Це добрий результат для нас. І їм буде важко відмовитися. Якщо вони спробують битися далі, але втратять свої життя, воскресіння не буде вже нікому.

Оголошення вочевидь розсварило Гальфдана і Брунгільду, що, й далі стоячи спина до спини, енергійно крутили головами й жестикулювали. Трохи згодом юрба повільно заплескала в долоні. З почуттям величезного полегшення Ерік і собі приєднався до оплесків. Боги гри осоромились, і юрба, миттю відчувши цю ганьбу, збільшувала їхнє приниження.

Коли в амфітеатрі залунали вже справжні овації, Брунгільда стенула плечима і вклала меча в піхви. Гальфдан підняв свого меча і махнув ним, даючи згоду.

— «Конфлікт скінчився нічиєю, і питання буде переглянуте».

Коли Рольфсон і ще один воїн Гоупської команди, радісно махаючи руками, виходили з амфітеатру, їх супроводили гучні вітання.

Глядачам хотілося ще подивитись на гоупського суперхарциза, але він уже не з’явився, і це, як увечері на святкуванні в Гоупі пояснили тактики-аматори, був мудрий хід.

Останніми вийшли Гальфдан і Брунгільда, й далі вимахуючи мечами та несамовито сварячись.

Розділ 7

Перші ознаки незгоди

ежу, в якій відбувалися збори Центрального Комітету, обступили дощові хмари, і тому надзвичайне засідання видавалося дуже клаустрофобним. Струмочки дощу стікали по склу, наче сльози. Під куполом було так темно, що на столах засвітили лампи. Побутувала легенда, ніби члени ЦК засідають усередині того, що колись було конічним носом космічного корабля. Корпус космічного корабля, якщо він коли-небудь існував, давно вже використали, його неоціненний метал замінили камінням і вапном.

— Справжня бойня, — уїдливо посміхнувся Рагнок. — Славетна й могутня команда Центрального Комітету зазнала поразки від гурту селюків.

З усіх членів найвищого комітету планети тільки Рагнок здобув колись у битвах певну славу, тож він міг собі дозволити зловтіху. Його воїн-сидх упорався з воїном Снорі лише двома пострілами з лука. Проте Свейн Рудобородий вважав, що така зневажлива манера нерозумна, бо не прихилить до нього друзів. Звичайно, Свейн радів, дивлячись, як розвіюється ореол легендарності навколо приятелів-драконовбивць Рагнока, але цю радість треба приховувати. На щастя, самого Свейна не обрали до команди, яка зазнала такого приниження, і його власна слава одного з наймогутніших гравців у грі не похитнулася.

— Я не мав захисту, — стенув плечима Торкел, ніби скидаючи з себе відповідальність за катастрофу, і склав руки, пухляві старечі пальці повільно тарабанили по блакитному оксамитовому піджаку, що повторював барви прикрашених рунами шат його персонажа.

— Чаклуне Торкеле! Від вас мертвого було більше користі, ніж од живого, — засміялася Брунгільда на диво молодим, як на таку літню жінку, сміхом, дарма що в ньому відчувалась і гіркота. Вона теж скидалася на свій персонаж, проте її довге сиве волосся було заплетене у дві коси. — Тож як на те дивились глядачі? Торкел-усезнайко літає як зомбі над піском?

У залі лунали й інші глузливі висловлювання, адже валькірія була не єдиним членом комітету, яку тішила згадка, що один з найпихатіших і найзарозуміліших членів став тупим знаряддям знищення некромантки Глейд.

— Що ж, досить, — не так упевнено, як зазвичай, промовила голова комітету Глейд. Вона постаріла після битви, подумав Свейн, і її зморшки радше засвідчують утому, ніж надають їй владного виразу. — Нумо розглядати це питання як слід. Тут вистачить роботи для нас усіх.

— Згода, — кивнув Свейн, бо чого він найменше бажав, так це марнувати цілісінький день на суперечки про помилки команди Центрального Комітету. Він переймався особистим пошуком і отримав добру звістку від бібліотекаря з П’ятихаток, тож хотів пополудні ознайомитися з інформацією.

— По-перше, треба переглянути розподіл сонячних панелей у Гоупському окрузі. Які є пропозиції?

— Дати їм на десять більше! — запропонувала Бека. Свейн усміхнувся: вона завжди була найвеликодушнішою з-поміж членів Центрального Комітету.

— П’ять, — буркнув Рагнок, що вочевидь узагалі нічого не хотів давати селянам, але навіть він знав, що вже нічого не можна вдіяти.

— Сім, — сказав Вольф.

— Сім. Як щодо семи? — поглянула Глейд на байдужі обличчя навколо столу й помітила, як дехто стенув плечима. — Отож сім.

— Який жах, — здригнувся Гальфдан. — Тепер буде злива нових вимог.

— Невже? — холодно посміхнувся Свейн, нагадуючи Гальфданові, що саме його начебто непереможний воїн, попри свій вигадливий чорний одяг, став одним із винуватців різанини.

— Далі, — заквапилася Глейд, — аналіз битви, і спробуймо бути конструктивними. — Вона зітхнула. — Можливо, для початку добре послухати думку того, хто не брав участі в битві. — Глейд повільно обвела очима присутніх, дивлячись поверх окулярів. — Беко, що ти думаєш?

— Я? — здивувалася Бека. Як друїдську жрицю комітету її здебільшого запрошували допомогти виготовити зілля й наслати чари, пов’язані з тваринами, а не обговорювати битви. — Що ж, дайте подумаю. — Замислилась і, зосередившись, прикипіла очима до своїх рук. До запитання вона поставилася дуже відповідально. Тієї самої миті, коли Рагнок підкреслено позіхнув, Бека нарешті заговорила: — Думаю, що наша сторона не билась як одна команда. Вольф надто звик боротися з супротивниками без срібної та магічної зброї і змарнував своє життя, намагаючись битися сам. Думаю, що команді треба було вдатися передусім до захисних та оборонних чарів, а не до драматичної спроби Торкела спалити всіх супротивників однією блискавкою. Думаю, членам команди треба було обговорити якийсь план перед початком битви. Власне, як на мене, наша команда змагалася за те, кому дістанеться слава вбивства супротивників, і не спромоглася працювати колективно й поважно поставитись до іншої команди.