Страница 9 из 33
Він все ще бачив перед собою чарівливе порожнє личко з великими синіми очима. Щось в цих очах промайнуло тривожне…
— Вона налякана, — мовив він сам до себе, — смертельно налякана. Але чим?
Авенір крутнувся на каблуках і рішуче зайшов до магазину, щоб повернути бідоласі решту.
Дейкало зустрічає Володарку
Дитяче доброчинне свято у скверику на Совських ставках закінчилося. Гості розійшлися, а господарі і найближчі друзі, які допомагали Надії Борисівні Мурченко влаштовувати його, завернули до неї додому, щоб трохи підживитися і відпочити. Усі лишилися задоволені: і діти, і дорослі.
Звичайно, Наталя Паняєва трохи прикидалася, коли казала, ніби вона втомилася на благодійній вечірці і дуже рада, що все вже позаду. Насправді, свято вдалося, як ніколи.
Надія Борисівна, літня пані, яка постійно переймалася долею дітей-музикантів, дуже раділа:
— Ми зібрали достатню суму, щоб відправити дітей на конкурс у Відень, — радісно повідомила вона. — Особливо багато грошей дала лотерея.
Наталя була трохи збентежена останньою заявою. Вона вважала, що найбільшу суму дали її книжки.
— Ви, мабуть, хочете мене обманути, — пожартувала вона. — Я ж і червону свічку палила, і кола малювала — намагалася наворожити хороший прибуток від моїх книжок.
Усі засміялися.
— До речі, — мовила Надія Борисівна. — Якщо ви хочете поворожити насправді, то тут недалеко живе Володарка. Вона — справжня ворожка, медіум чи екстрасенс — хто її там розбере, але люди до неї ходять. Точніше, приїздять на дорогих авто.
Авенір нашорошив вуха, а Наталя поблажливо посміхнулася:
— Ви ж знаєте, Надіє Борисівно, я роблю лише те, що можна використати для моїх романів.
— А може, вам колись знадобиться і ворожка як персонаж, — не здавалася Надія Борисівна.
— Коли мені буде потрібний такий персонаж, тоді я і почну цікавитися екстрасенсами та іншими шахраями.
Одна з гостей, русява дівчина, яку так і звали — Руся, заперечила:
— А я думаю, що вони дещо можуть.
Авенір одразу звернув на неї увагу. Це була висока струнка дівчина з правильними рисами обличчя, з важкою хвилею русявого волосся і сірими очима. Авенір помітив, що вона часто і охоче посміхається. Руся влаштовувала ігри для дітей, проводила лотерею і взагалі була правою рукою пані Мурченко. Репортер одразу взяв за мету познайомитися з нею ближче.
— Вони — це хто? — запитав Авенір.
— Господарка будинку Тетяна Володарська, клієнти називають її Володаркою, — замість Русі відповіла Надія Борисівна. — Хіба ви не запримітили її сьогодні? Висока, чорна, як галка, худа. На кожному пальці каблучка. Дуже колоритна.
— Вона екстрасенс, лікує, ворожить, займається хіромантією, окультними науками, — додала Руся. — Коротше, на всі руки майстер. Спіритизм, транси, духи. Подейкують, що навіть чорні меси.
Авенір засміявся:
— Чорного півня ріже? — Руся йому подобалася, тому він намагався бути дотепним.
— І чорного півня ріжуть, і магічні кола малюють, — кивнула головою Руся, і Авеніру здалося, що він їй також симпатичний.
— Але чому ви кажете весь час «вони»?
Йому відповіла Надія Борисівна:
— У неї живе її приятелька і асистентка Оксана Куліда. Вона у них медіум. Ви її, мабуть, теж помітили — повна, білява, вся у блискітках і прикрасах. Страшенно любить перевдягатися — інколи ходить у сарі або у кімоно. Хоча цей одяг їй не личить, адже вона етнічна українка і ніде далі Боярки не була.
— І не забудьте про Віту, — додала Руся. — Це їхня куховарка і, на додачу, відьма. Родом з якогось села на Закарпатті, відьмацтво у них — сімейна справа. Її мати теж була відьмою.
Дейкало уважно вдивлявся у співрозмовниць. Невже вони говорять серйозно? Вони ж сучасні, освічені, інтелігентні жінки! Щоправда, йому доводилося знати освічених, інтелігентних жінок, які з піною на губах відстоювали існування «справжніх» екстрасенсів, знахарів, народних цілителів і «добрих» відьом. Та все ж йому здалося, що в очах Надії Борисівни і Русі миготіли лелітки сміху.
— Я бачу, вас вони зацікавили, — сказала Надія Борисівна. — Я потелефоную до Тетяни, і ми сходимо до них. Тим більше, що у їхньому будинку є на що подивитися. Тетяна має дуже гарну бібліотеку з магії та окультизму. І взагалі, це доволі екзотична компанія.
Дейкало повернувся додому розчарований.
Володарка виявилася зовсім не страшною тіткою з чорним півнем. Знайомі Авеніра сприймали її не надто серйозно. Можливо, його слід був хибним? Можливо, є ще якась Володарка? Дейкалу хотілося страшнішої таємниці.
За кілька днів Авеніру потелефонувала Надія Борисівна і повідомила, що хоче познайомити його зі своїм старим приятелем, паном Картамишем.
— Вам буде цікаво з ним познайомитися, до того ж, він має величезну бібліотеку, мабуть, там знайдеться багато цікавого для вас. Але я це роблю не безкорисливо. Річ у тім, що він після автокатастрофи прикутий до візка. Це неймовірно тяжко для такої енергійної людини, як пан Картамиш. Він дуже забезпечений, багато подорожував свого часу, мабуть, немає куточка на Землі, де б він не був. Тепер він купив будинок поруч зі мною. Ви його розрадите, а він вам колись стане у пригоді.
Будинок пана Картамиша знаходився неподалік від будинку пані Мурченко. Це була простора і затишна оселя зі спеціальними подіумами замість східців. Господар зустрів гостей у холі. На столі вже стояли пляшки з напоями, горішки, печиво і велика ваза з фруктами.
Пан Картамиш сердечно привітався, і Авенір зрозумів, як нудьгує ця людина без товариства.
Господар виявився чоловіком років п’ятдесяти з гаком, трохи сутулий, обличчя з великим римським носом облямовувало довге чорне волосся. І вдягнутий він був, незважаючи на свій інвалідний візок, досить екстравагантно: яскравий піджак із блискучої тканини, білосніжна сорочка і краватка-метелик у тон піджаку. З-під пледа, яким пан Картамиш загортав ноги, визирали лаковані черевики.
Надія Борисівна представила йому Авеніра, а заодно подякувала за вагомий внесок у справу підтримки дітей-музикантів. Так Авенір дізнався, що пан Картамиш теж відвідав доброчинну вечірку, і позаздрив енергії Надії Борисівни, з якою та збирала кошти для своїх улюбленців. «Якщо справа так піде і далі, — подумав Авенір, — вона скоро їм накупить Страдіварі».
Пан Картамиш запросив їх до столу, щиро пригощав напоями і фруктами. Хазяїн поводився так невимушено, що Авенір забув, що перед ним — каліка, просто насолоджувався напоями і роздивлявся на всі боки. Стіни хола прикрашали картини, мальовані олією. Дейкало — не великий фахівець з живопису, але він відзначив темні полотна у коштовних рамах і вирішив, що це, вочевидь, старовинні і дорогі картини. Попід кожною стіною стояла скляна гірка, де у ідеальному порядку були розставлені нефритові фігурки. Поміж гірками на підлозі, яку від стіни до стіни закривав синій пухнастий килим, стояли величезні порцелянові вази з квітами. У кутках біля стелі Авенір помітив камери стеження.
— Я не сподівалася, що ви прийдете, — тим часом продовжувала торохтіти Надія Борисівна до пана Картамиша.
— Чого ж, я люблю такі збіговиська. До того ж розжився на ще один автограф славнозвісної Наталі Паняєвої, — посміхнувся пан Картамиш. — Цікаво було спостерігати за товариством. Особливо за тими трьома панями, які вважають себе хіромантками, чи як їх там. Ота пухкенька білявка навішала на себе не менше пуда різного намиста.
— То Оксана, — сказала Надія Борисівна. — На днях ми збираємося завітати і до них. Хочу, щоб Авенір побачив їхній будинок.
— Так, — погодився пан Картамиш, — мабуть, це буде цікаво для журналіста. Хоча це просто кубельце трьох старих дівок.
— Ви не маєте рації, — заперечила Надія Борисівна. — Вони зовсім не старі дівки. Щоправда, Оксана з її пристрастю до леліток схожа на таку, але сама Тетяна має щось загадкове, таємниче, навіть трохи моторошне. Мені інколи здається, що вона читає мої думки. Щодо Віти, то вона поховала трьох чоловіків, перш ніж прибилася до Володарки. Подейкують, їй варто подивитися на людину особливим чином, і та починає хворіти і незабаром вмирає.