Страница 24 из 33
Руся домила посуд і склала його у сушилку.
— Послухай, — сказав Авенір, — давай зробимо інакше. Ти будеш клієнтом. А я буду жертвою. Давай вигадаємо щось на цей варіант.
Руся заперечливо похитала головою.
— Ні, Веню, нічого не вийде. На це є багато причин. Головне — вони бачили мене у пані Мурченко. Можуть її розпитати. А ти — саме те, що треба. Потенційний клієнт — нервується, щось винюхує, боїться. Думаю, краще залишити все, як є.
— І все-таки мені це не подобається, — повторив Авенір. — Ти будеш сама, не буде кому за тобою приглянути. По-моєму, необхідно повідомити майорові Дементію про наші плани.
— А це розумна пропозиція, — тихо мовила Руся, і Авенір зрозумів, що вона зовсім не така безстрашна, як йому здавалося.
Дементій дізнається про план Авеніра
Цього разу Авенір відправився просто до Дементія на службу.
Майор уже трохи знав про сумніви і припущення Дейкала. Але сьогодні вони спробували систематизувати інформацію. Крім того, Авенір розповів про останні події.
Дейкало розпочав із першої згадки про Володарку у кав’ярні, про доброчинне дитяче свято у парку на Совських ставках і свій візит до Тетяни Володарської. Передав свою розмову з нею.
Дементій уважно слухав, хоча це все вони вже обговорювали. Але тоді Дементій лише посміявся з легковірного приятеля.
Авенір перейшов до Віруні, до розмови з нею, розповів, яка вона була перелякана. Поговорили вони і про список.
— Тоді я вирішив довідатися про це докладніше, — сказав Дейкало.
І він розповів про свій візит до Артеменка в його букмекерську контору на Рейтерській.
Майор слухав з усе зростаючим інтересом.
— Артеменко, — повторив він. — Значить, у цьому замішаний Артеменко?
— Ти його знаєш? — здивувався Дейкало.
— Ще б пак! Я дуже добре знаю пана Артеменка. Шахрай, але вміє замітати сліди. Він був багато до чого причетний, але завжди виходив сухим із води. Проте вбивства? Афери — це його пристрасть. А вбивства — начебто не його парафія.
— А ти можеш вжити заходів?
— Не можу. По-перше, немає свідків вашої розмови. Він буде все заперечувати. Крім того, він мав рацію, коли казав, що кожен має право укладати яке завгодно парі. Він закладається, що хтось помре, — і виграє. Це не кримінал. Нам потрібні докази проти Артеменка. А от де їх узяти?
Він стенув плечима і спитав:
— Пам’ятаєш, ти розповідав про пана Картамиша?
— Звичайно.
— Шкода, що пан Картамиш каліка. Він ідеально підходить на роль ватажка цієї шайки. І Козлов його бачив того вечора, коли вбили священика.
Майор підвівся, пройшовся кабінетом.
— Давай підсумуємо те, що маємо. Можна вважати доведеним існування агентства, яке спеціалізується на вбивствах небажаних для когось людей. Вони не використовують найманих вбивць чи бандитів. Довести, що жертви загинули не з природніх причин, неможливо. Зауважу в дужках, що ми теж знаємо про подібні випадки, коли хтось добре нажився на чиїйсь вчасній смерті. Але жодних доказів. Мушу тобі сказати, друже Авеніре, що це вигадано дуже хитро. Вигадала це людина з розумною головою. А ми маємо всього-навсього кілька прізвищ — список, отриманий випадково, коли жінка сповідалася перед смертю.
Він сердито глипнув на Дейкала, наче той був винен у цьому. Але кави запропонував йому звичайним тоном.
Наливши собі і Авенірові кави у паперові скляночки, він продовжив:
— Значить, Володарка похвалилася тобі своєю могутністю? Так, її дії залишаються безкарними. Перед законом вона чиста.
Вона ніколи не бачила тих, хто помер, вона не надсилала їм отруєних цукерок, — це елементарно перевірити. За її власними словами, вона просто сидить удома і телепатично діє на людину. На суді такий номер не пройде. До того ж, врахуй, вони не пошкодують грошей на адвокатів…
Тут Авенір наважився викласти свій головний козир:
— Ми з подругою розробили план, щоб зловити на гарячому всю цю банду. Хоча, можливо, тобі він видасться дурним…
Майор зацікавився:
— Давай, розповідай мені про свій план. А потім вирішимо, який він.
Для початку журналіст вирішив перестрахуватися:
— Ти віриш у існування організації із вбивств на замовлення і в те, що вони насправді усувають людей?
— Така організація, на мій погляд, існує.
— Але ти не знаєш, як вони це роблять. Перші кроки зрозумілі. Людина, тобто потенційний клієнт, потрапляє до букмекерської контори пана Артеменка. Клієнт, очевидно, підписує якусь угоду. Тоді його відправляють до Володарки. А що відбувається далі?
— Ну-у… — невпевнено протягнув Дементій.
— Поки ми не довідаємося, що саме відбувається на сеансах у Володарки, ми не просунемося у цій справі, — обережно додав Дейкало.
— Ти розумієш, сьогодні відбувається багато такого, що десять років тому видалося б фантастикою…
— Тобто ти хочеш сказати, що все можливо?
— Саме так. Раптом Володарка щось винайшла. Якісь смертельні промені, абощо, — почухав потилицю майор.
— Тому я і пропоную піти туди та пересвідчитися на власні очі.
Дементій зачудовано дивився на Авеніра.
— Ми вже дещо зробили, — гордовито доповів Дейкало.
Коли майор почув про план Русі й Авеніра, він здивувався ще більше.
Проте, подумавши як слід, Деметій не став заперечувати, лише попрохав постійно тримати його в курсі справ.
Новий «клієнт» букмекера
І ось Дейкало знову відправився на Рейтерську, до букмекерської контори Артеменка. Цього разу він зовсім не хвилювався, бо відчував за спиною підтримку майора Дементія.
Артеменко видався йому ще більш самозакоханим і зарозумілим. Побачивши Дейкала, він широко всміхнувся.
— Радий вас бачити, — сказав він і простягнув Авенірові пещену руку. — Ви все обміркували? Час терпить. Я ж вам казав.
— Та ні, — заперечив Авенір, — час якраз підтискає.
Артеменко уважно дивився на Авеніра. Дейкало вдав, що дуже хвилюється — він недоладу копирсався у кишенях, відводив очі.
— Що ж, — мовив Артеменко, — ви прийшли укласти парі? Я правильно вас зрозумів? Та не хвилюйтеся ви так! Знаєте, парі може заспокоїти азартну людину.
— Я просто не знаю, з чого розпочати.
— Ви мені дуже симпатичні, — солодко примружився Артеменко, скосивши очі. — Поділіться зі мною своїми неприємностями. Ви ж бачите, я вам щиро співчуваю. Я людина досвідчена і можу дати вам добру пораду. Прошу мені довіритися.
Авенір погодився на таку пропозицію і розповів Артеменку історію, яку вони вигадали з Русею. Секретарка, яка погрожує скандалом, бо він збирається одружитися. Та й втрата роботи зараз для нього — катастрофа.
Артеменко вислухав його, не перебиваючи, лише зрідка вставляв короткі зауваження, схвально кивав або супив брови у потрібному місці. Авенір виклав йому все про свого шефа, його секретарку і про свої плани на майбутнє.
— Зараз вона вам заважає?
— Вона не хоче, щоб я одружувався, і погрожує розповісти все шефові. А для мене це навіть страшніше, ніж якщо вона розкаже все моєму майбутньому тестеві. Шеф може не тільки викинути мене з роботи, а така робота, самі розумієте, на дорозі не валяється, — він може перекрити мені кисень, і я ніколи не знайду пристойної посади в Києві.
— А ви намагалися залагодити цю справу, так би мовити, по-хорошому?
— Звичайно, намагався. І вмовляв її, і подарунки робив. Вона ні на що не погоджується.
— А ваш майбутній тесть не зможе допомогти вам з іншою роботою? Можливо, ще вигіднішою?
— Боюся, він не схоче мати зятя з таким хвостом. Якби ми були вже одружені…
— Розумію. Людина старої закваски. А полякати цю жіночку трошки? Не пробували?
— Я думав про це, — розважливо сказав Авенір, — але вона непередбачувана. Боюся, що вийде на гірше. Може і до ментовки побігти. Та і де гарантія, що за кілька років вона не надумає знову здійснити свою погрозу?
— Маєте рацію, — погодився Артеменко. — Значить, ви хочете, щоб вона вас більше не турбувала? Хочете забути про неї назавжди?