Страница 13 из 16
— Мамо, так, я міряла ці ідіотські сережки. Але я поклала їх на місце. Там же, де й узяла!
— Я вірю тобі, доню, але ми більше не можемо залишатися тут.
— Але куди ж ми підемо?
— До Люди, я вже телефонувала їй, а потім розберемося.
— Мамо, але в мене зараз багато спільних проектів із Лізою!
— Алісонько, вона все одно знайде спосіб причепитися до тебе! Ти б знала, що вона говорила, поки ви були на морі! І як ти впливаєш на Лізу, і вчитися вона почала гірше!
— Вона вчиться краще! А в гуртку з журналістики у неї взагалі всі успіхи через те, що я їй відкрила очі на багато речей!
— Алісо, ми маємо йти, іноді так треба. Більше цінуватимуть. А з Лізою ви ще зустрінетеся. Неодмінно!
Речей у мами з дочкою не так і багато, чотири валізи вони склали швидко. Галина Андріївна постукала до бабусі. Їй гукнули увійти.
— Ми йдемо від вас, Анастасіє Георгіївно. Просто зараз.
— Боже мій, про це не йшлося! Я хотіла, щоб ви відпровадили дівчину до її батька. А самі лишайтеся.
— Я навіть не розглядаю такого варіанту, Анастасіє Георгіївно.
— Ліза в прекрасних стосунках зі своїм батьком. Здається, в кращих, ніж із мамою й бабусею. Для дівчат такого віку це характерно. І ваша дочка налагодить стосунки з батьком краще, ніж ви. А може, й примирить вас. І не треба буде судитися за житло!
— Анастасіє Георгіївно, ми не втручаємося у ваші справи, і ви не втручайтеся в наші.
— У тому й справа, що ваша дочка дуже глибоко втрутилася в справи моєї родини.
— У який спосіб?
— Не має значення, у який спосіб. А тут іще ці сережки… Я просто пожаліла її, тому й не викликала міліції.
— Я вам сказала: викликайте.
— А я не викликала, бо на сережках відбитки пальців Аліси!
— Отже, сережки у вас? Вони не зникли? То я вас не розумію! Якщо вам відомо, де сережки, то які звинувачення ви маєте до моєї дочки?
— Вона їх підкинула мені! Зрозуміла, що я знайду, і підкинула сережки!
— Анастасіє Георгіївно, то сережки зникли, чи вони у вас?
— Вони зникали!
— Але не зникли?
— Галино Андріївно, я вас дуже прошу лишитися! Я дуже ціную ваші послуги! Випровадьте лише Алісу! А самі лишайтеся! Вам же потрібні гроші! Я збільшу вам платню на третину!
— Ні. Ми вже зібрали речі. Ось ключі від усіх приміщень, які ви нам довіряли!
— Гаразд, Галино Андріївно, лишайтеся з дочкою, тільки нехай вона більше не бере моїх сережок!
— Вона їх лише приміряла! Не варто було цього влаштовувати. Ми не лишимося!
— Галино Андріївно, ви ж обіцяли лишитися принаймні до повернення Ольги!
— Ми не звикли до несправедливих звинувачень. Прощавайте.
Галина Андріївна викликала таксі. Машина швидко прибула. Поки вони спускалися вниз, із роботи повернувся тато. Він допоміг їм знести речі й затримав Галину Андріївну нетривалою розмовою. Водій терпляче чекав. А потім вони поїхали…
— Вочевидь, бабуся боїться подруг, певне, пам’ятає власний досвід, — каже тато похнюпленій Лізі, проводжаючи її до Бердянська.
Коли Ліза повернулася додому з Бердянська, саме з Америки повернулася й мама. Тепер у дорогу збирався тато. Він від’їхав в останній день серпня.
Розпочався навчальний рік. Життя дому Розумовичів радикально змінилося. Воно стало значно гіршим…
Нової економки відшукати не вдалося. З Галиною Андріївною їм дуже пощастило. Хоча платили їй немало, але вона відпрацьовувала кожну гривню. У домі все сяяло, і їжа була смачна, корисна, вчасно подана. Після зникнення Галини Андріївни ніхто в цьому домі готувати не хотів. Мама відходила від Америки, де звикла щось нашвидкуруч готувати для себе. Іноді вона могла щось приготувати вранці для Лізи.
Але для бабусі готувати принципово не хотіла:
— Ти вміла вигнати Галю? Тепер сиди на бобах! Шукай економку сама!
— Послухай, Олю, я доктор наук! Це тільки випадково я не стала академіком!
— І не станеш, — зухвало відповідала мама.
Із татом і бабусею було суттєво краще. Тато умів не лаятися з тещею, гасив конфлікти, коли Анастасія Георгіївна мала до нього претензії. Мама тепер лається з бабусею на повний голос. Немає Марусі, яка вміла припиняти ці сварки, приносячи кожній її улюблений чай, заварений в особливий спосіб. Немає Галини Андріївни. Немає тата, який умів забрати маму з кухні чи з вітальні в розпалі її сварок із бабусею.
Ліза знайшла Алісу в «Контакті». Та відповідає швидко — отже, тепер вони з мамою живуть там, де є комп.
Ми влаштувалися. І непогано. Поки не можу сказати, де, — пише Аліса. — Щоправда, знову довелося змінити школу. Але тут хлопці прикольніші, ніж у вашому центрі.
Рада за вас. А в нас мама з бабусею лаються, як на базарі, кому варити кашу. Вітання мамі! Від щирого серця!
Все одно ми б одного дня з’їхали, і вам би довелося самим варити кашу. Немає щастя без лиха. Нам зараз краще, ніж було у вас. Хоча за тобою я дуже скучаю. Мама влаштувалася на нормальну роботу. Аби тільки протриматися до вирішення нашої судової справи. Чи немає вістей з Одеси?
Вістей з Одеси немає. Є вісті з Делфта від тата. На Різдво він запросив їх із мамою до Нідерландів. Якщо все складеться, у них цього року буде чудовий Новий рік. Але як бути з бабусею? Лишити її саму в цій величезній квартирі? То було б жорстоко.
— А може, поїдемо до тата на католицьке Різдво, а на Новий рік повернемося до бабусі? — пропонує Ліза мамі.
— У тебе варить голова, доню, — каже мама, — недарма ти відмінниця з усіх предметів.
Мама з дочкою вже два місяці на бутербродах. По вихідних ходять до ресторанчиків. На сніданки мало не щодня смажать яєчню.
— Це шкідливо — обурюється бабуся, — в яйцях багато холестерину! Треба варити вівсянку з пропареними тефтелями!
— Ну то й вари собі, — відповідає мама, — а я не можу вставати о п’ятій і варити те, що Маруся.
Ніколи ще в цьому домі не було стільки крику. Добре, що дім великий, можна чогось не чути.
Але Ліза все одно все чує.
— Відбила в нещасної Марусі нареченого, та ще й потім зробила з неї хатню робітницю! — кричить мама.
— Тихіше, твоя дочка чує! Ти втратила розум від американського харчування? Я читала в останньому віснику, що американські харчові біодобавки сприяють зростанню неадекватності саме серед жінок твоєї вікової групи. Говориш таке, чого й подумати не можна!
— Ліза вже велика! Вона скоро про все довідається!
— А звідки, чи можна тебе спитати, ти довідалася? Розпитувала небіжчицю Василину Парфентіївну? Чи встигла розпитати Ірину Олегівну?
— Я знаю від Джона Бусурмана! Ми зустрілися в Америці! Ти ж знаєш, ми з ним займаємося подібними науковими проблемами!
— Мій Боже, що ж це коїться? Так, він виканючив дозвіл на виїзд у сімдесят п’ятому! Ми з батьком вирішили дозволити! Щоб більше не бачити його!
— А Марусю не питали?
— А від Марусі не вимагалося!… То тобі все відомо? — із жахом кричить бабуся!
— Усе! — відповідає мама. — Відбила чоловіка в Марусі, а втримати його не змогла! Він, коли був одружений з тобою, зустрічався з Марусею саме в тій кімнаті, де зараз живе Лізонька!
— Яка все чує!
— Вона вже велика! Шила в мішку не сховаєш! Немає таємниць у цьому світі!
— Я вас берегла від усього, а ви все довідалися з чорного ходу! Поїхала до Америки розшукувати того поганого Бусурмана! Я думала, вона викладати в університеті поїхала! А вона поїхала до Бусурмана!
— Я викладала в університеті! А батько мене сам знайшов! Він давно стежив за моїми публікаціями!
— І ти йому сказала, що то я виростила тебе науковцем, а не він?
— Не ти, а Маруся. У якої ти відбила нареченого!
— А вона потім у мене чоловіка! То тобі направду все відомо?
— Навіть те, у якій лікарні ти була три роки, поки Маруся сиділа зі мною, крихіткою! — відповідає мама.