Три тисячі смертей

— І...

— І дельфіни їх повбивали. Потовкли мало не на холодець. Нещасний випадок.

Німець скривився, а Дізфайндер подумки клацнув рахівницею. "Дресируй не дресируй, — промайнула лінива думка.

— Все одно одержиш... подяку..."

— Так, — сказав він уголос. — Не варто порушувати техніку безпеки.

Від джипа долинали металеве клацання й скрегіт.

Сапер встав, підійшов ближче й зацікавлено втупився в уже чистіший металевий конус.

— Хлопче, ану, допоможи, — не озираючись, кинув йому один з техніків. — Бери за той кінець й тягни он туди, до бетону...

Американець недбало взявся за тонкий кінець, техніки одночасно потягли на себе товстий — боєголовка ковзнула до борту "Уазика", вирвалась з рук Піта й важко вдарила носом до землі.

Першим зреагував пес — зник з очей, ще коли конус тільки виривався з рук. Калібр і замовник одночасно пірнули під стіл, зітнулись лобами, зойкнули й розтяглись поруч, наче розстріляні полонені. Дізфайндер завмер на місці з дивним виразом на обличчі — "ну, все-таки отримав своє?"; Піт стрибнув так, що йому позаздрив би чемпіон з легкої атлетики, й лише техніки, відскочивши, щоб вантажне впав їм на ноги, похапались за животи.

— Ви що, хлопці... — крізь регіт видушив один з себе. — Якщо воно рвоне, тут в радіусі двох кілометрів нічого не буде!

— А йшли б ви обидва, — трохи засоромлено пробурчав Сапер, піднімаючись. — Разом зі своїми жартами.

— А не стій за спиною! — посерйознішав експерт. — Воно того не любить.

— Хто не любить? — не збагнув Сапер.

— Оте, — технік недбало кивнув на металеву довбешку.

— Ну, поїхали...

Вони витягли з валізки кілька інструментів, поводили двома біля металевої поверхні, відклали вбік й перезирнулися.

— Ну що? — не стерпів замовник.

— Є дві новини, — почухав потилицю низенький. — Одна хороша, друга погана. З якої починати?

— З першою.

— Слідів альфа-випромінювання на корпусі нема.

— І?...

— Це означає, що корпус непошкоджено й ми не помремо через пару днів, блюючи кров'ю й...

— До біса твій гумор! Яка друга новина?

— Слідів гамма-випромінювання теж нема. Це означає, що скоріш за все, радіоактивних речовин усередині теж нема.

Технік хотів зробити театральну паузу, але спостерігши вираз на обличчя товстуна, поспіхом продовжив.

— ...І це, своєю чергою, може означати дві новини — одну хорошу, іншу погану. Якщо ніхто не проти, почну з поганої. Поганість її в тому, скоріш за все, це голова технічна — тобто, набита приладами для контролю польотних параметрів, маячками, акселерометрами та іншими дрібницями. Судячи з того, що голову цю запускали, так воно й є.

Найманці перезирнулись.

— ...Однак є невелика ймовірність, — продовжував худий лекторським тоном, — що голова ця є тим, за чим ми полюємо вже двадцять років, й у що вперто не бажає вірити один наш спільний знайомий генерал...

Товстун закашлявся, технік знизав плечима й закінчив:

— У такому випадку, ми маємо в руках голову не ядерну, а антиречовинну. Докладніше зможу сказати через пару днів дослідження цієї штуки в лабораторії.

Експерт демонстративно вимкнув лічильник й сів у крісло.

Запала тиша.

— Боже ж мій! — першим порушив її Сапер. — Антиречовинна головка[14]! Скільки чуток! Скільки операцій! Скільки зусиль!..

— Й всього лише по сорок тисяч... — з жалем зітхнув Калібр.

— Е-е, не забувайте, хлопці, я ризикую! — поспіхом оголосив замовник. — Нема жодних гарантій... Й крім того, ми домовлялись! Й...

— Так-так, заспокойтесь, будь ласка, — урвав його Сапер.

— Наша угода залишається в силі. Окрім усього іншого, нам самим цю штуку не продати, а зіпсувати репутацію тим більше не хотілося б. Отже, платіть й забирайте свій товар.

— Одну хвилинку! — знову втрутився технік. — Нам би хотілося знати, обставини — як, де й коли ви витягли цю штуку. Справа в тому, що наші супутники...

Товстун зашипів, але тему вже підхопив Калібр:

— ... не зафіксували слідів проникнення в шахту, чи не так? Але, з превеликим жалем змушений вас розчарувати — докладний звіт не входить в умови контракту. Звичайно, за окрему винагороду...

Він зробив промовисту паузу.

— Ще десять тисяч, — стомлено буркнув товстун й показав технікові кулака. — З твоєї платні!

Низенький експерт зрозумів, що ляпнув дурницю, знітився, й став геть непомітним.

— Півсотні! — відрубав Калібр.

— ...Кожному! — поспіхом додав Дізфайндер, ледве встигши зробити при тому кам'яне обличчя.

"Щоб все було, як у тому давньому фільмі..."

— Тьху! — товстун злостиво зіжмакав хустинку й пожбурив її в кущі.

Піт відверто сміявся.

...— Отже, в караульному приміщенні нікого не було? — допитувався замовник.

Дізфайндер мовчки кивнув. За останні півгодини замовник витяг в нього все, аж до найменших подробиць й поки що робив вигляд, наче не звертає уваги на неймовірність пригоди. Втім, найманець не мав ані найменшого сумніву: що оповідання його буде кілька разів протягнуте через трастер або й щось новіше, пройде спектральний аналіз й перевірятиметься всім, до чого дотягнуться загребущі руки замовника.

— Хай йому грець! — упівголоса пробурчав за кущами Сапер. — От такої загибелі я, відверто кажучи, не очікував... Ну, Юре, ну я тобі віддячу, ну приверзеться мені що-небудь...

Дізфайндер навіть не посміхнувся — занадто вже виразною була картина трупа, що наполовину висунувся зі смердючої каналізаційної труби.

— Як виглядала спальня в караульному приміщенні?

Юр так само повільно й докладно розповідав про тісну комірчину з акуратно застеленими ліжками.

— ...Кухня?

— ...Коридор?

— ...Вихід до вишки?

— ...Кришка шахти?

Кришка шахти від'їжджала поволі й не поспішаючи, й щось моторошне було в тому недбалому механічному русі, так, наче підземний дракон ліниво прокидався, перш ніж вирушити в свою смертоносну подорож.

— Чи були на снігу сліди?

Сліди були. Лише тепер Юр зрозумів, що довгі й глибокі хвилі були нічим іншим, як накатаними коліями, присипаними останньою завірюхою. Судячи зі слідів, до шахти під'їжджало щось досить велике — але не занадто, тобто "ЗІЛ"-всюдихід, або "Урал" — але аж ніяк не "Ураган"-ракетовоз.

Можливо, не один.

— Чи мала кришка шахти ознаки того, що її недавно відсували?

Так, мала. Замість кучугури снігу, що горнулася б позаду, якби кришку відкривали вперше, бетонна брила ледь зачіпала гладеньку, вкриту настом поверхню.

— Чи не помітили ви навколо ознак встановлення або роботи яких-небудь складних приладів?

Ні. Але це нічого не означає, бо в такому шоковому стані Дізфайндер не помітив би слона, якби той безпосередньо йому не загрожував.

— Як саме...

Мало-помалу Юр, та й, мабуть, інші найманці, зрозуміли, до чого веде замовник — він домагався підтвердження гіпотези про те, що пуск був навчальним. Справді, занадто багато аргументів було на користь цієї гіпотези. Власне кажучи, не погоджувався з нею лише один невеликий факт — жоден супутник старту не зареєстрував. "Рейгана цей факт стривожив би настільки, що він би точно оголосив ядерну війну..." — подумки посміхнувся Дізфайндер й, пошерхлими від утоми та морозних опіків губами, продовжував видушувати з себе відповіді.

Ближче до вечора, коли вже й товтсунець ледь вимовляв свої запитання, до нього підскочив той самий низенький спеціаліст, щось прошепотів на вухо й підсунув чималеньку записку. Замовник нашвидку пробіг її, роззявив рота, прочитав ще раз й дуже обережно згорнув учетверо.

— Пане Дізфайндере, — дуже обережно почав він здалеку.

— А чи не доводилось вам раніше бувати в тих місцях.

— Це нашого конкретного завдання не стосується! — миттю зреагував той. Судячи з легкого шелесту за кущами, Піт та Калібр теж насторожились.

14

Наприкінці шістдесятих років у науковій літературі СРСР й США було досить багато повідомлень про синтез різноманітних хімічних елементів з антиречовини. Почали, звичайно, з водню та гелію. Після початку синтезу металів ті повідомлення зникли — одночасно й назовсім.