Жертва забутого майстра

— Не знаю, робить чи робив...

— Отже, тривога за нього, як він там, чи здоровий, чи лікувався у клініці, а певно, що був змушений, все це тривожить вас, бо ви любите його. І це також не дає вам спокою. Ваші сни — свідчення тому.

— Але мені значно частіше сниться не Мішель, а Пінзель!

— Тому що Пінзель став для вас уособленням його душі. Незрозумілі стосунки загадкового скульптора з його не менш загадковою дружиною непокоїли Мішеля, бо він мимоволі ідентифікував себе із ним не лише в творчому, ай в людському вимірі. Бути одруженим із жінкою, яка після твого зникнення миттєво виходить заміж, але разом з тим бути байдужим до тої жінки, бо всі сили поглинає робота, побачити, що цілком ймовірно, як у неї складаються стосунки з іншим, пережити народження дитини від іншого, і разом з тим стримувати роздратування проти хлопчика, бо, можливо, сам був у такому ж стані нелюбої, проте законної дитини. Бути чесного роду, як казала ваша історик. Звідти дитячі травми, звідти така напружена рефлексія стосовно жертви Авраама.

— Але ж в ті часи й звичайна патріархальна родина з грізним батьком на чолі могла принижувати дитину, роблячи їй оті самі дитячі травми...

— Тут справді потрібен історичний підхід і в нас мало фактів. Таємниця Пінзеля, звичайно ж, залишається таємницею. Тут ми можемо тільки здогадуватися, чим жертвував він, заради кого чи заради чого. Але ваш Мішель цілком сприйняв ту ідею, що жертвував загадковий майстер заради нього. А його сестра підступно використала містичні шукання хлопця у своїх корисливих цілях.

— Ви вважаєте, то була саме його сестра? А втім, хто б іще.

— Так, немає сумнівів, то була його сестра. Про це говорять зовнішні факти. Як ви пригадали у вашій сповіді, Мішель неодноразово когось боявся, саме жінки, казав «невже вона це зробила», «невже вона тут?» і таке інше. Скоріш за все боявся він не сестри, а когось іншого. Матері або якоїсь іншої жінки, можливо, коханки, про яку вважав нетактовним розповідати вам, може, колишньої коханки. А сестра всіляко імітувала дії саме тої жінки. Адже, побачивши сестру, коли почався його психотичний стан, він не злякався її, а навпаки, почав заспокоюватись.

— Схоже на те. Він, напевне, не злякався її. Вона знала, як себе з ним поводити, коли він в такому стані. Вона дала йому олівець і папір.

— Ви про це писали. Він довго не малював, бо не хотів цього робити при вас. Це також могло його невротизувати. Ми не знаємо звичного ритму його роботи. Очевидно, його сестра зупинялася в домі фотографа, і якимось чином підіслала його в музей Пінзеля, коли там були ви. Але в темряві на великій відстані могла спробувати бути схожою на іншу жінку, саме на ту, якої боявся ваш коханий. Але в неї мав бути спільник. Тоді, при наявності мобільних телефонів, вона б і правда могла ефективно стежити за ним і маніпулювати ним.

— А сама вона шукала боццетті.

— Очевидно! Але хотіла знайти їх його руками. До речі, ота чорна фігурка, яка спровокувала загострення його стану...

— Так, до речі, чому ця фігурка стала такою фатальною?

— Це треба спитати в неї. Можливо, та річ символізувала для нього щось, наприклад, провал якоїсь його виставки, чи ще якусь його особисту катастрофу. Чи його конфлікт із кимось дорогим йому.

— А сестра так уміло використала цей символ.

— Можливо, вона чекала якогось іншого ефекту. Може, в такий спосіб хотіла сказати йому, що знайдені ним боццетті йому не дістануться... І, скоріш за все, саме вона знайшла привід в якийсь спосіб передати Мішелю солідну суму грошей, імітувала виграш в лотерею чи щось подібне, мовляв, сама доля дає гроші, щоб він зважився оплатити своє таємне бажання. Ви відчули відразу, що він «гуляє не на свої».

— Але тепер та баба має трактат Пінзеля. Його, певне, також можна продати на чорному аукціоні.

— Думаю, вона не поспішатиме цього робити. За боццетті вона взяла б суттєво більше... А Микола Браницький, напевне, має дар гіпнозу! Я, до речі, здається, чула про того чоловіка. Як він зумів навіяти вам вашу відповідальність перед Богом за трактат. А ви не змогли його втримати. Це почуття вини також невротизує вас.

— Це я розумію й без психолога. Але я б могла заволодіти трактатом, аби була спритнішою.

— Ви не могли, — твердо сказала Корнела. — Ви зробили все, що могли. Більше б не зміг зробити ніхто. Так, документи бувають дорожчі за людей. Але за документи можна ризикувати тільки власним життям і здоров’ям. Ви не могли ризикнути за трактат ні, життям, ні здоров’ям Мішеля.

— Аби тільки знати, що він потрапив у його руки...

— А це у ваших руках.

— Ви гадаєте, його можна буде знайти?

— Я скажу вам іще одну причину, яка бентежить вас. У вас незавершені стосунки не лише з Мішелем. У вас незавершені стосунки й з Кареном Пепербаумом. Він не був вашим близьким другом, але був вашим добрим знайомим, хоча й також є загадковою постаттю.

— Але його таємниці мене не цікавлять!

— Але ж вам цікаво, як відчиняються двері до великої кімнати!

— Цікаво! — розсміялася Леся.

— Вас, якщо не мучить, то трохи бентежить той факт, що чоловік, який завжди був порядним для вас, повівся по відношенню до вас трохи не так. Адже стеження за Мішелем, напевне, було зорганізовано не без його допомоги!

— Можливо! Але про це я не думала! Стільки інших таємниць звалилося на мою голову!

За кілька днів у посольстві Угорщини було прийняття, і Леся Касовська була запрошена туди. Вона пішла з редакції раніше, щоб доїхати вчасно. Андрій довіз її, і вона опинилася там, де їй було потрібно, на годину раніше. Ще досі працює звичка виходити заздалегідь, ніби їдеш на метро чи на маршрутці.

І от Леся перед тим будинком, на сьомому-А поверсі якого було українське представництво міжнародної фірми «Таємне бажання». Леся витягла із сумочки мобілку. Почавши працювати в «Олесі», вона придбала новий апарат мобільного телефону. Але перенесла до нового електронного записника телефон Карена Пепербаума, хоча й перестала контакувати з ним. А зараз натиснула на кнопку його номера й підвела голову вгору, ніби Пепербаум от-от визерне через віконце мансарди, і вона його побачить.

— Маріанно? Це ти?

— Я поряд з твоїм офісом.

— Ну то заходь, як маєш час. Заходь на чашку чаю.

Та сама вахтерка киває біля входу, той самий ліфт везе на сьомий поверх, ті самі сходи ведуть на сьомий-А. Той самий чоловік чекає на порозі.

Деякий час Леся й Пепербаум мовчки п’ють ;чай. Ніби їм немає що сказати одне одному. А потім розпочинають розмову.

— Таке зі мною було вперше. Зі своїм таємним бажанням звернувся не сам хлопець, а якась жінка від його імені. Потім приєднався й він сам. Я довго не міг розібрати, де він, де вона, обоє писали поганою англійською. Я мав би відмовитись, сказати, що, згідно з нашим статутом, ми обслуговуємо тільки некомерційні таємні бажання. А не розшуки історичних пам’яток на території України. Але що в них було на меті, я зрозумів тільки згодом. Та жінка писала, що хлопець неврівноважений, йому кортить шукати трактат Пінзеля, а вона має стежити за ним, щоб він не потрапив у невротичний стан.

— Він і без того був у невротичному стані. А вона увела його в психотичний.

— Я того не розумів. Спочатку мені здавалося, що вона його оберігає. А втім, звичайно ж, я спокусився на її гроші. Треба було відмовитись від роботи з нею тоді, коли вона попросила знайти для того Мікаеля жінку, яка б знала французьку й НЕ знала німецької.

— Вона саме таку компаньйонку й замовляла?

— Так, Маріанно, саме таку. Саме тоді я почав думати, що в неї нечисті цілі. Але, замість того, щоб відмовлятись, я запросив тебе. Всі мої працівниці мають різні комплекти іноземних мов. Англійська, німецька. Англійська, іспанська. Французька, німецька. А так, щоб французька без німецької — тільки ти.

— Он як! Завжди мені допомагало знання тої чи іншої іноземної мови. Цього разу допомогло незнання.

— Ти вибач, Маріанно. Ти стільки натерпілася з тим ненормальним. А ми не змогли вчасно втрутитися. Вибач.