Страница 13 из 21
— Смішно, — спокійно сказав Глоба і всміхнувся. — Як це ти її можеш дістати? Там метрів п’ять, коли не шість глибини, а може й усі сім.
— Та це нічого, — хвилювався Вася, Від хвилювання на його щоках з’явилися червоні плямочки, і він ледве сидів на місці.— Я пірнав і глибше. А як ви думаєте, вона не зіпсувалася?
— Зіпсуватись вона не могла, тільки ти її не дістанеш.
— Петре Андрійовичу, — благально сказав Вася, — допоможіть мені хоч трошки, і я вам на все життя вдячний буду.
Глоба подивився на Васю, усміхнувся і сказав:
— Ну, коли ти вже так просиш, то, може, що-небудь ми з тобою і зробимо. Тільки коли ти справді можеш її дістати
— Я під кілем теплохода проплисти можу, а це важче, ніж пірнути на шість метрів, — випалив Вася.
Буйна радість закипала йому в грудях, він не міг говорити і тільки всміхався щасливою посмішкою.
Глоба бачив, що його план починає здійснюватись і теж повеселішав. Удвох з Васею вони почали виробляти точний порядок завтрашнього дня, бо Вася не згоджувався чекати більше жодної хвилини.
Та коли вже все було домовлено і залишалося тільки встати й піти на пристань замовити на завтра на ранок човна, до столика підійшов папа Мустам’які і дуже ввічливо звернувся до Васі.
— Пробачте, — сказав він, — але я маю інтерес, щоб ви щовечора приходили сюди і чверть години грали на скрипці. Я мав величезне задоволення, і в моєму серці було прекрасно. Цукерки, і морозиво— скільки хочете!..
— Нічого, нічого, — відповів замість Васі Глоба, — з мого племінника буде світовий скрипаль. Вам я раджу запам’ятати цей день, коли він грав тут.
— Можливо, дуже можливо, — зніяковівши, — а це з ним бувало дуже рідко, — пробурмотів папа Мустам’які й поважно пішов у свій буфет.
Розділ десятий
Андрюша і Вітя сиділи у своїй схованці, аж поки Глоба і Вася не вийшли з кафе. Вони мало не задихнулися від нетерпіння і від усіх тих новин, про які їм пощастило дізнатися.
Слідом за Глобою і Васею вони ходили до шлюпкової пристані. Там Глоба замовив на дев’ять годин ранку завтрашнього дня маленького тримісного човна.
Після того хлопці провели Васю і Глобу до самої хвіртки садиби мадам Кивенко Вони могли обговорити становище тільки тоді, коли з’ясувалося, що жодних подій сьогодні більше не буде.
Серйозно обговорюючи все, запропоноване Васі, вони, наче дорослі, будували найскладніші комбінації, вигадували неймовірні злочини, які їм ще належить розплутати. Кінець кінцем зрозуміли: самі вони мало можуть допомогти Васі. Тут була потрібна чиясь порада і серйозна допомога, а до кого звернутися хлопці не знали.
Вітя Огрінчук завжди надто захоплювався і зараз був певен, що Глоба має намір вчинити страшний злочин. Навіщо це було потрібно Глобі, він не знав, але був глибоко певний у своїй правоті.
Андрюша, трохи розважливіший за свого товариша, думав інакше. Правда, він теж припускав: тут не все гаразд, але про злочин він не думав.
Справді, навіщо Глобі обіцяти дістати для Васі скрипку, якби він до нього погано ставився?
Вася прекрасно грає на скрипці. Це захопило і здивувало обох хлоп’ят однаково, Вася навчився так гарно грати, а вони, хлопці, які знали чисто все в місті, навіть і гадки про це не мали. Це було навіть образливо.
Проте Васина музика їм дуже сподобалася.
Гуляючих на набережній стало вже зовсім мало, коли двоє хлопців вирішили, нарешті, піти до свого вчителя, до Бориса Петровича Короткова, і порадитися з ним.
Прийнявши таке рішення, хлоп’ята негайно ж рушили в дорогу і за кілька хвилин вже стояли перед дверима будинку, де жив Борис Петрович.
У всіх вікнах ще світилося, і хлоп’ята з полегшенням зітхнули: підіймати з ліжка Бориса Петровича вони не хотіли.
Кілька хвилин вони торгувалися перед дверима, кому постукати й кому першому зайти. Потім Вітя Огрінчук раптом набрався сміливості, і з таким виглядом, наче кидався у холодну воду, тричі сильно стукнув кулаком у двері і зупинився, чекаючи.
Чекати довелося недовго,
Двері прочинилися, і зігнута постать старенької бабусі з’явилася на порозі.
— Нам треба побачити товариша Короткова, — крикнув Вітя. Він крикнув це з усієї сили і сам здивувався, чого це він кричить.
— Заходьте, заходьте, голуб’ята — прошамкотіла бабуся, ширше розчиняючи двері.
Хлопці зайшли в кімнату.
— Ось тут він живе. В ці двері постукайте, — сказала бабуся і пішла.
Вже не торгуючись, Вітя впевнено стукнув у двері і, почувши неголосне «да», увійшов у кімнату.
Борис Петрович був у кімнаті не сам і тому хлопці, переступивши поріг, зупинилися і зніяковіли. За столом, перед шахматною дошкою сидів чоловік у формі командира військового флоту. Здивовано, так само, як і Борис Петрович, він оглянув двох маленьких гостей і, посміхнувшись, відсунув дошку.
Борис Петрович був здивований до краю. Це був перший випадок, коли хтось з учнів приходив до нього додому. Схвильовані, з ознакою величезної відповідальності на личках, хлоп’ята, очевидно, мали якісь дуже важливі новини, коли наважилися прийти так пізно. Мабуть, щось трапилося в школі або з кимсь із школярів.
Борис Петрович занепокоївся, але нічим не виказав свого хвилювання.
— Добрий вечір, — привітав він несподіваних гостей, — а чого це ви не спите? Вам же давно пора спати.
— Не можна спати, — буркнув Андрюша і замовк, не знаючи, як краще приступити до справи.
— Що ж таке трапилось, що навіть спати не можна? — засміявся Коротков.
— Завтра… Вася… йде… на скелю… діставати… з води скрипку, — раптом випалив Вітя і, розуміючи, що з цього речення Борис Петрович зрозумів, мабуть, небагато, додав для пояснення: — З бандитом.
— Яку скрипку? З яким бандитом? — розвів руками Борис Петрович. — Нічого не розумію.
Андрюша в думці вилаяв безголового Вітьку і сам узявся до справи.
— Один чоловік, — сказав він, — завтра поїде на яхту «Галатея» о дев'ятій годині разом із Васею. Там у воді в рульовій рубці лежить скрипка, і Вася її завтра буде діставати. Цей чоловік бандит і контррозвідник. Це точно. Ми хочемо, щоб ви допомогли нам вритувати Васю.
— З першого числа ми починаймо підіймати «Галатею», — сказав епропівець.
Але на Андрюшу і Вітю це не справило ніякого враження
Захлинаючись і перебиваючи один одного, вони почали розказувати Борису Петровичу чисто все, що знали про Васю і про Глобу, про те, як Глоба приїхав до старого водолаза Огрінчука, як з водолазом нічого не вийшло, як Глоби частував Васю морозивом і примусив його грати на скрипці, як чудово грав Вася, як папа Мустам’які запропонував Васі грати в кафе, як Глоба розказував казку про скрипаля і, нарешті, як Глоба обіцяв допомогти дістати скрипку з потонулої яхти.
Історія із скрипалем у захоплюючому викладі Віті Огрінчука набула трохи дивних форм, але все ж таки Борису Петровичу і епропівцю вдалося зрозуміти все до кінця.
Коли все було розказано, і Борис Петрович зрозумів, хто такий Глоба і чого Вася поїде завтра до яхти «Галатея», епропівець раптом подвівся, невідомо для чого пересунув пішака на дошці. Потім стукнув королевою по чорній кліточці і сказав:
— Це мені не подобається.
— Мені теж не подобається, — підтвердив Вітя.
- І мені, — відгукнувся Андрюша.
— Так ви, хлопці, більше нічого не знаєте про це все? — усміхаючись, спитав Коротков.
Вітя ще хотів розказати, як йому сподобалася музика Васі, але Андрюша перебив цого:
— Це все.
— Тоді йдіть спати. Ми тут уже самі з товаришем поміркуємо, що треба зробити, — тихо всміхаючись, промовив Коротков, і обличчя Віті і Андрюші похмурніли. Вони ж сподівались, що, може, їм буде дозволено взяти участь в якихось надзвійчайно цікавих, справжніх і важких готуваннях до завтрашнього дня. А тут на тобі! — зовсім несподіваний і незаслужений наказ іти спати.
Вітине обличчя скривилося так, наче він хотів заплакати. Побачивши це, Борис Петрович сказав, поплескавши Огрінчука по плечу: