Страница 5 из 5
Більше я вже не вагався. Я вирішив прив'язати себе якомога міцніше до барильця з-під питної води, що за нього я тримався, відрізати найтов, яким воно кріпилося до корми, й кинутися з ним у воду. Я спробував на мигах привернути увагу брата, показуючи йому на барила, що пропливали повз нас, і всіляко намагався розтлумачити йому, що саме я наміряюся зробити. Нарешті він начебто збагнув мій задум, але (чи так воно було, чи ні) тільки безнадійно похитав головою і не захотів покинути своє кільце, зрушити з місця. Дотягтися до нього було неможливо, а кожна мить зволікання загрожувала погибеллю. Тож я, згнітивши серце, полишив брата на його власну долю, прив'язав себе до барильця тією самою мотузкою, якою воно було принайтоване до корми, й, не роздумуючи ні миті більше, кинувся в море.
Наслідок виявився точнісінько такий, як я і сподівався. Оскільки це ж я сам розповідаю вам цю історію і ви бачите, що я порятувався, і знаєте з моїх слів, яким чином я добився порятунку, а отже, можете вже зараз передбачити все, чого я ще не договорив, я постараюсь небагатьма словами довести свою оповідь до кінця. Минула, може, година чи близько того, відколи я покинув наше суденце, коли воно, опустившись набагато нижче за мене, зробило три чи чотири підряд блискавичні оберти й, забираючи з собою мого любого брата, шугонуло в пучину й назавжди щезло в пекельному шумовинні. А барильце, до якого я був прив'язаний, пройшло тільки трохи більше половини відстані до дна вирви від того місця, де я стрибнув за борт, коли це в самих надрищах виру зайшла вирішальна переміна. Раптово й швидко, просто на моїх очах, похилі стіни гігантської вирви стали втрачати свою крутизну. Бурхливий крутіж виру почав уповільнюватись. Мало-помалу щезли імла й веселка внизу, дно пучини стало начебто підійматися вгору. Було ясне небо, вітри втихомирилися, і повня, сяючи, котилася до заходу, коли я опинився на поверхні океану навпроти берегів Лофодену, вище того самого місця, де щойно зяяла прірва Москестрему. Це ж був час затишшя, але море після урагану все ще здиблювалось горами хвиль. Течія Стрему підхопила мене й за кілька хвилин винесла до рибальських угідь біля самого берега. Мене, геть виснаженого, запримітили з суденця й витягли на борт. Тепер, коли небезпека була позаду, я через пережиті жахи не міг мовити й слова. Врятували ж мене мої давні приятелі й товариші, але вони не впізнали мене, от ніби я був вихідець із того світу. Моя чуприна, іще напередодні чорна мов воронове крило, була геть біла, як оце й зараз ви її бачите. Кажуть, нібито й моє обличчя зовсім перемінилося. Згодом я розповів їм свою пригоду — і вони мені не повірили. Тепер я розказав її вам і не дуже сподіваюсь, що ви повірите мені більше, ніж безжурні лофоденські рибачки.
Примітки
Новела Едґара По “A Descent into the Maelström” вперше з'явилася в травневому номері журналу “Graham's Magazine” 1841 року, опублікованому в квітні. По квапився завершити новелу вчасно, і пізніше визнав, що кінцівка була недосконалою. Незабаром після того, як новелу Едґара Алана По «Вбивство на вулиці Морґ» переклали французькою мовою без відома автора, французькі читачі почали шукати інші його роботи, тому «У полоні Мальстрему» була серед перших таких перекладів. Як і щодо інших його творів про морські пригоди («Оповідь Артура Ґордона Піма» і «Щоденник Джуліуса Родмана»), читачі вирішили, що «У полоні Мальстрему» є описом реальних подій, і один уривок був передрукований у дев'ятому виданні Британської енциклопедії. За іронією долі, сама новела ґрунтувалася на тексті, який По прочитав у більш ранній версії тієї ж енциклопедії.
Лофоден — група скелястих, позбавлених рослинності островів біля північно-західного узбережжя Норвегії.
Нубійський географ — ідеться, мабуть, про олександрійського вченого Птолемея Клавдія (бл. 90 — бл. 160), автора «Географії», в якій було зібрано всі знання стародавнього світу про землю.
Mare Tenebrarum — Чорне море (латин.).
Рамус Йонас (1649-1718) — норвезький історик.
Норвезька миля — 11 295 метра.
Флеґетон — у грецькій міфології вогняна річка навколо підземного царства.
Кірхер Афанасій (1601-1680) — німецький археолог, автор досить химерних гіпотез про будову земної кулі.
... циліндр, потрапивши у вир, чинив більший опір його всмоктувальній силі і втягувався трудніше, ніж будь-яке інше, рівне йому обсягом тіло, котре мало будь-яку іншу форму. — Див.: Архімед. Про плавучі предмети. — Кн. 2. (Прим. автора).