Таємниця Марі Роже

Виконуючи доручення Дюпена, я ретельно вивчив свідчення колишнього нареченого Марі й переконався в їх істинності, а відповідно і в невинності Сен-Есташа. Тим часом мій друг із надзвичайною ретельністю, яку я вважав непотрібною та недоцільною, переглядав публікації. А за тиждень він поклав переді мною такі газетні вирізки:

Приблизно три з половиною роки тому схожі хвилювання спричинило зникнення тієї-таки Марі Роже з парфумерної крамниці мосьє Леблана в Пале-Роялі. Але за тиждень Марі з’явилася на своєму звичному місці за прилавком, жива та здорова, хоча й трохи засмучена. Мосьє Леблан і мадам Роже заявили, що дівчина просто їздила до подруги за місто; на тому справа і скінчилася. Ми вважаємо, що й зараз дівчина зникла з тієї ж причини і що за тиждень, а може, за місяць ми знову її побачимо.

Вечірня газета,* понеділок, 23 червня.

Вчора одна з вечірніх газет пригадала перше таємниче зникнення мадемуазель Роже. Нам відомо, що увесь той тиждень, коли її не було в лавці мосьє Леблана, дівчина провела в компанії молодого морського офіцера, який має репутацію розпусника. Припускають, що вони посварилися, завдяки чому дівчина, на щастя, повернулася додому. Ми знаємо ім’я цього Лотаріо,* який зараз перебуває в Парижі, але зі зрозумілих причин ми його не розголошуємо.

«Le Mercurie»,* вівторок, 24 червня, ранковий випуск.

Позавчора на околицях нашого міста було скоєно жахливий злочин. Надвечір, коли вже сутеніло, якийсь чоловік найняв шістьох парубків, які каталися на човні по Сені, щоб вони перевезли його з жінкою та дочкою через річку. Коли човен дістався протилежного берега, троє пасажирів зійшли і вже встигли відійти досить далеко, аж раптом дівчина згадала, що забула в човні парасольку. Вона повернулася за нею, але бандити схопили її, заткали рот кляпом, відпливли на середину річки, вчинили над нею наругу і врешті висадили на берег поблизу того місця, де вона сіла в човен разом із батьками. Злочинцям пощастило втекти, але поліція вже їх вистежила і найближчим часом дехто з них опиниться за ґратами.

Ранкова газета,* 25 червня.

Ми отримали декілька листів, мета яких — довести, що винуватець нещодавнього жорстокого злочину був Менé,* але оскільки офіційне слідство зняло з нього усі обвинувачення, а докази наших кореспондентів продиктовані радше охотою знайти негідника, ніж надійними свідченнями, тож не вважаємо за доцільне їх публікувати.

Ранкова газета,* 28 червня.

Ми отримали декілька гнівних листів, що їх, скоріше за все, писали різні люди, проте усіх їх об’єднує певність у тому, що сердешна Марі Роже стала жертвою однієї з численних бандитських зграй, які наводнюють околиці нашого міста щонеділі. Ми повністю погоджуємося з цим припущенням і згодом опублікуємо деякі з цих листів.

Вечірня газета,* вівторок, 30 червня.

У понеділок один із човнярів, який працює в митному управлінні, помітив порожній човен, що плив униз за течією Сени. Вітрила були складені й лежали на дні човна. Човняр відбуксував його до своєї пристані. Наступного ранку човен забрали звідти без відома жодного зі службовців. Стерно човна зараз у конторі біля пристані.

«Le Diligence», вівторок, 26 червня.

Прочитавши ці вирізки, я не тільки не побачив жодного зв’язку між ними, а й ніяк не міг збагнути, яким чином вони стосуються нашої справи. Тож мені нічого не залишалося, як чекати на пояснення Дюпена.

— Я поки що не зупинятимуся на першій і другій вирізках, — почав мій друг. — Я дав їх тобі головним чином для того, аби продемонструвати надзвичайну недбалість нашої поліції, яка, наскільки я зрозумів зі слів префекта, навіть не переймалася тим, щоб дістати бодай якусь інформацію про згаданого морського офіцера. А стверджувати, що між першим і другим зникненням Марі не може бути ніякого зв’язку, принаймні нерозумно. Припустімо, перша втеча з дому закінчилася сваркою і зраджена дівчина повернулася до матері. Тепер другу втечу (якщо нам відомо, що то також була втеча) ми можемо розглядати радше як свідчення того, що зрадник знову став залицятися до мадемуазель Роже, ніж як результат нових стосунків дівчини з іншим чоловіком, — нам простіше вважати її відновленням старого роману після примирення, ніж початком нового. Я припускаю майже зі стовідсотковою вірогідністю, що колишньому коханому, який одного разу вже вмовив дівчину втекти з ним, знову вдалося її на це підбити. А тепер дозволь мені привернути твою увагу до того факту, що проміжок часу між першою — очевидною — втечею та другою — можливою — лише на кілька місяців перевищує звичайний термін далекого плавання наших військових кораблів. Мабуть, першого разу коханцю завадив здійснити лихі наміри наказ відпливати, тож після повернення він знову взявся до виконання свого мерзотного плану, який не встиг завершити… чи принаймні не завершив сам… Але про це нам нічого не відомо.

Ти, звісно, заперечуватимеш, мовляв, у другому випадку не було ніякої втечі. І матимеш рацію, але чи можемо ми стверджувати, що її не планували? Окрім Сен-Есташа й, можливо, Бове, в Марі не було визнаних прихильників, які залицялися до неї відкрито й зі шляхетними намірами. Ніде не згадується про когось іншого. І хто ж цей таємний коханий, про якого родичам (у кожному разі більшості з них) нічого не відомо, і з яким Марі зустрічається вранці у неділю, і якому довіряє настільки, що без вагань залишається з ним аж доти, коли дикі хащі поблизу застави Дюруль огорнули вечірні сутінки? То хто ж цей таємничий коханий, знову питаю я, про якого рідні дівчини навіть гадки не мають? І що означає дивне пророцтво мадам Роже, яке вона вимовила після того, як Марі пішла? Що вона мала на увазі, коли казала: «Боюся, я вже ніколи не побачу Марі»?

Але якщо нам важко уявити, що мадам Роже знала про можливу втечу, то чи так уже недоречно припустити, що сама Марі її планувала? Виходячи з дому, вона сказала, що збирається навідати тітку, яка живе на вулиці Дром, і попросила Сен-Есташа зайти по неї ввечері. На перший погляд ця обставина ніби повністю заперечує моє здогадку, але міркуватимемо логічно. Достеменно відомо те, що дівчина з кимось зустрілася, вирушила з ним на той берег річки і десь о третій годині дня опинилася на околицях застави Дюруль. Але погоджуючись на прогулянку з незнайомцем (байдуже, з якою метою), Марі не могла не подумати про те, як вона пояснюватиме свою відсутність, а також про підозри, які виникнуть у її нареченого, коли, прибувши по неї у призначену годину, він з’ясує, що дівчина там навіть не з’являлася, а потім, повернувшись додому з такою тривожною новиною, не побачить її і там. Я повторюю, вона не могла не подумати про все це. Марі мала передбачати відчай Сен-Есташа і всі підозри й плітки, які породить її зникнення. Після такого їй було б важко повернутися додому, але Марі могла не турбуватися про все це, якби, скажімо, вона від самого початку і не збиралась повертатися.

Припустімо, вона міркувала так: «Мені потрібно зустрітися з чоловіком, щоб утекти разом із ним, або з будь-якими іншими намірами, про які знаю лише я. Необхідно влаштувати все так, щоб нам не завадили, необхідно виграти час, щоб уникнути переслідування. Тож я скажу, що збираюсь провести цілий день у тітки на вулиці Дром. Я проситиму Сен-Есташа не заходити по мене, аж поки не посутеніє, і таким чином моя відсутність не викличе ні в кого ані хвилювання, ані підозр, а в мене буде доволі часу. Якщо я звелю Сен-Есташу зайти по мене лише надвечір, певно, що він не з’явиться там раніше; якщо ж я промовчу, то матиму зовсім мало часу, оскільки вдома чекатимуть, що я прийду раніше, і моя відсутність спричинить занепокоєння. Якби ж я збиралася повернутися — скажімо, мала наміри лише прогулятися з чоловіком, — то я б узагалі не просила Сен-Есташа зайти по мене, оскільки тоді б він обов’язково з’ясував, що я його обдурила, в той час як мені було б неважко приховати правду — я просто нічого йому не говорила б, повернулася б додому раніше, ніж почне сутеніти, а потім повідомила б, що провела день у тітки на вулиці Дром. Але оскільки я не збираюсь повертатися — або ж не раніш як за кілька тижнів чи тільки після того, як вживу певні застережні заходи, — то головним завданням для мене є виграти час».