Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 28 из 29



— Але ж ніщо тобі не перешкодить в Утопіябург до мене, як гість, прийти, — сказав привид Гороб’янія. — Прощавайте, друзі! — і він зник.

Потім Фімка з рештою, хто опинився замкненим на вежі, із задоволенням дивилися, як оживає місто. І тільки надвечір відьма на старомодному пилососі помітила їх і допомогла спуститися.

Але коли вони опинилися внизу, з’ясувалося, що Король уже пішов.

— Як пішов?! — не повірив Фімка. — Він же тільки-но повернувся...

Це було так... так нечесно! Наче Фімка виконав домашнє завдання, а його вилаяли або узагалі вигнали зі школи.

Сльози наверталися на очі, і Фімка не заплакав тільки тому, що поруч стояли його друзі.

— Як пішов?.. — прошепотів він, тільки щоб не мовчати.

Ось так, — сказав йому якийсь меланхолійний кентавр.

А деякі гвінпіни, котрі не потрапили на вежу й особисто бачили Короля, підтвердили:

— Пішов! Сказав, що раз тут усе добре і ми самі розібралися з нашими бідами, то він нам і не потрібний. Обіцяв навідатися трохи згодом, за кілька місяців, а зараз, сказав, справи. Йому сина потрібно кудись там відвезти, на якийсь відпочинок чи що.

— Так у мене є онук! — зрадів Бульчин Жуск. — Цікаво, який він? Утім, Король слово дотримає і з’явиться, якщо обіцяв; тоді й дізнаюсь. А тепер, друзі, чи не відсвяткувати нам оновлення міста?

І почалося свято, що тривало цілих два дні й дві ночі. Злітали в повітря феєрверки і бірюзові шашки, будинки і їхні мешканці, водили хороводи, і знову поширилися чутки, що хтось бачив вакуумних летяг.

Шкода, Фімка не зміг залишитися на святі до кінця. Він, звичайно, уже не так засмучувався через те, що не побачив Короля — просто Фімці теж потрібно було повертатися. Додому.

А то батьки вже, напевно, почали турбуватися.

Розділ тридцять восьмий,

у якому відбувається розмова, але незрозуміло, чи була вона насправді

— Привіт, — сказав тато. — Щось ти швидко. Фімка кашлянув і нічого не відповів. Подумав, що тато обмовився. Все-таки на вулиці стояла глибока ніч. Або це тато навпаки, натякає, що Фімка надто затримався. Іронізує.

— Я не навмисно, — зітхнув він. — Просто так вийшло, що...

— Знаю, — сказав тато. — Не переживай. Зрештою, все вийшло якнайкраще, чи не так?

— Ага.

— А Пензель?

— Ну, його залишили в пані Бенбоу. Звідти його навряд чи хтось ризикне поцупити. Та й усе одно, крім Короля, Пензель нікого не слухається.

— Взагалі-то, ще він слухається його сина. А як Сигізмунд?

— Сигізмунд виправляється. Він тепер хоче стати Садівником. Каже, професія гарна, та і лад у садку потрібен.

— От і добре.

— Слухай, тату... А правда, що...

Але Фімка так і не зміг згадати, про що хотів запитати. Очі його зліпалися, і він заснув.



А прокинувшись вранці, навіть не до кінця зрозумів, чи була ця розмова з татом насправді чи тільки наснилася йому.

— Тату, — обережно запитав він, — а що, ти справді Король?

— Аякже! Над усіма своїми картинами і мріями — Король. А наша мама — Королева. Добре, збирайся-но, тобі сьогодні їхати до табору, пам’ятаєш?

Коли вони всі втрьох їхали маршруткою до вокзалу, Фімці раптом здалося, що хтось ворушиться в кишені. Він засунув туди руку, але нічого, крім жетона на метро, не знайшов. Тільки раптом почув над самим вухом: «Ну, бувай, друже. Ми теж повертаємося до себе, але будемо навідуватися в Охи. Пам’ятаєш? За два місяці! До зустрічі!»

«Здалося, — подумав Фімка. — Напевно, здалося ».

І йому стало трішки сумно, як це буває завжди, коли закінчується щось дуже і дуже гарне. Але на Фімку чекали цілих два місяці моря і сонця, тож довго він не сумував, ні.

Розділ тридцять дев’ятий,

найменший

А потім, через два місяці, тато сказав...

Від оповідача

За вікном, як і раніше, ллє і ллє осінній дощ. А малюнок з Дверима — ось він, переді мною, висить на стіні. Здається, йому там дуже сподобалося, він звик до цього місця за той час, поки я писав про нього казку. І він не хоче повертатися до шухляди.

Мабуть, доведеться там його і залишити. Тим більше, що я теж до нього звик. На перший погляд це найзвичайнісінький малюнок, я знаю, бо сам його намалював. І все-таки з кожним днем дедалі сильніше мені хочеться відкрити Двері. Мені здається, що крізь них вже долинають голоси, що у двірному отворі проступають обриси будинків і вулиць, а іноді, ночами, я чую далекі барабанні симфонії і бачу крилаті тіні в небі за Дверима.

І що з того, що кажуть, начебто ніхто і ніколи не здатен побачити вакуумних летяг?! Оце вже справжні казки, слово честі!

Київ, березень-серпень 2001 р.

Словник-роз’яснювач

Ну який же читач любить примітки, які нагадують про себе в тексті зірочками або, ще гірше, циферками! Звичайно, прочитавши ці зноски, можна довідатися багато нового, але для цього мусите відволікатися від подій, що відбуваються в книзі. А коли ви з легкістю переходите від основного тексту до приміток, значить, з книгою щось не так!

З іншого боку, примітки таки необхідні. Про все, що відбувається у світі, герої знати не можуть. Натомість автор часто знає про світ, котрий зображує, набагато більше за своїх персонажів. Іноді читач теж хоче довідатися дещо, окрім того, про що написано в книзі. Для таких випадків і призначений «Словник-роз’яснювач».

Вас досі мучають думки про те, як виглядали вакуумні летяги або на честь якого трактиру була названа бабця-піратка Меліси і Розалінди? Тоді швидше прочитайте потрібну статтю зі словника!

Абордажколи під час битви два гребних чи вітрильних кораблі зчіплюються один з одним, щоб матроси помірялися силами в рукопашному бою, найбільше дістається бортам. Тому і «абордаж», бо у французів, а слово це французьке, борт звучить як «борд». Вважається, що абордажем зловживали (тобто уживали його, щоб скоїти зло) пірати, але узагалі не лише вони використовували цей спосіб морського бою.

Адміралвчені стверджують, що слово це походить від арабського «амир аль бахр», що означає «володар на морі». У принципі, адмірал і є володар на морі, це один з вищих чинів на флоті. Ну, а якщо адміралом стає така сувора й енергійна жінка, як пані Бенбоу, тоді — ой!

Амеба мале-есенька така істота, її без мікроскопа і не побачиш. Часом розпадається на дві частини, і при цьому кожна стає самостійним створінням.

Аукціон — якщо якусь рідкісну річ хочуть придбати відразу кілька людей, то чому б не отримати за неї найвищу ціну? От для цього і влаштовують аукціони. Там покупцем стає той, хто дасть за омріяну річ більше грошей. Реклама «Навіщо платити більше?» — не для них!

Бенбоу одна з найвідоміших книг про піратів — це, звичайно, «Острів скарбів» Роберта Стівенсона. І головний герой цієї книги, хлопчик на ім’я Джим, жив зі своєю мамою в трактирі під назвою «Адмірал Бенбоу». Історія, щоправда, замовчує, на чию честь було названо трактир і чи був взагалі адмірал з таким прізвищем.

Вакуумні летягиті ще типчики! їхнє існування ні в кого не викликає сумнівів, однак жодне живе створіння (а також жоден зомбі або голем) не може похвалитися, що бачило вакуумних летяг. Зате в безмісячні ночі деякі охівські повітряні кулі й кораблі іноді чують, як летяги ширяють поруч з ними. Ну, а нічним перехожим дістаються інші свідчення їхнього існування...

Веласирапториневеликі хижі динозаври. Як стверджують учені, веласираптори були одними з найкмітливіших динозаврів, навіть полювали зграями. А також грали у фільмах «Парк юрського періоду 1-3».

Гіпотезаприпущення про щось, у чому ви, може, до кінця не впевнені. Наприклад, ви не приготували на завтра завдання з математики. І якщо математичка вас викликає, маєте всі шанси схопити «двійку». Але якщо вона вас не викличе (а таке теж можливо), усе обійдеться. Тому коли ви йдете до школи, у вас сама собою в голові з’являється гіпотеза про те, що повернетеся ви вже з «двійкою» у щоденнику. Ну, а життя вже підтвердить або спростує цю вашу гіпотезу. Висновки? Запитаєте в батьків, якщо самі не здогадалися.