Страница 1 из 5
Роберт Джеймс Воллер
Мости округу Медісон
Світова преса і письменники про роман
Яскраво романтичний… Воллер вражає як оповідач.
Washington Post
Лірична… чуттєва й емоційна… історія вічного кохання.
San Francisco Chronicle
Історія, що випромінює сяйво… «Мости…» доводять, що у щасливих обставинах при свічках можуть творитися дивовижні речі.
Miami Herald
Виразна, емоційна історія, що проймає до самого серця… Я не могла відірватися.
Барбара Тейлор Бредфорд
Знаменито переказана історія кохання, сильна і незабутня у своїй простоті.
Denver Rocky Mountain News
З глибин самого серця: нехитра історія кохання Роберта Джеймса Воллера зворушує, не залишаючи читачів байдужими.
People
Здається, ця книжка може розтопити серце кожного, крім найнепохитніших циніків… Пікантна історія, до того ж напрочуд зворушлива, бо відбувається на тлі гострих реалій.
Entertainment Weekly
«Мости округу Медісон» наскрізь пронизані надією… Книжка розповідає нам про ті речі, які ми вже відчуваємо глибиною наших сердець!
Los Angeles Daily News
Цей роман захоплює з першої миті… Чарівна книжка, яка надовго западає в пам’ять… Незабутня історія.
Cleveland Plain Dealer
Захопливо й чудово… Читайте цю книжку серцем!
Мері Гіґґінз Кларк
Якщо ви вірите в долю… якщо ви романтик… то знайдете в цій історії кохання справжню оазу радості.
Kansas City Star
Сильно… правдоподібно… Історія героїв не менш зворушлива, ніж оповідь про Трістана та Ізольду чи Ерота й Психею, — і значно вірогідніша.
Columbus Dispatch
Час від часу з’являється чарівна оповідь, вишуканий діамант серед книжок, художній твір, який сповна винагороджує за ті всі пересічні книжки, що їх ми зазвичай читаємо. «Мости округу Медісон» — саме така історія.
Indianapolis News
Чиста, як сльоза.
Orlando Sentinel
Пристрасно й чуттєво… написано дуже впевнено… з винятковою відвертою ніжністю.
Milwaukee Journal
У романі так багато проникливості й тихої чуттєвості, що ми неначе прозріваємо, усвідомлюючи: усе, що переповів нам автор, чиє розуміння, здається, сягнуло якоїсь безмежної всесвітньої істини, і є кохання.
Sunday Oregonian
Досконала історія кохання, у якій є самопожертва, болісний вибір і мовчання про найголовніше.
Seattle Times
У старому стилі… пікантно еротично… нагадує читачам про найпрекрасніший вияв людського життя.
San Jose Mercury News
Більше ніж любовний роман… Він несе в собі силу, мудрість і довіру — і все з неймовірною душевною теплотою.
San Antonio Express-News
Пристрасно… Книжка, яку ви гортатимете знов і знов, щоб відчути поетичний присмак Воллерової прози.
Milwaukee Sentinel
Історія кохання, яка зачепить, заворожить вас. Ця рідкісна промениста книжка — досягнення, що ставить Роберта Воллера нарівні з провідними сучасними авторами художньої літератури. Прочитайте її, будь ласка. Це не наказ, а прохання автора цього огляду.
Tulsa World
«Мости…» — це справжнє диво… Любовний танець Роберта і Франчески описаний витончено, розумно, до болю солодко й повільно — до безнастанного трепету в животі… Крім того, ця казка просто чудова.
Wichita Eagle
Це маленька книжкова перлина — одна з тих, які можна легко й швидко прочитати вільного підвечір’я на терасі. Але не робіть так. Смакуйте кожну сторінку, наче гарне вино, бо автор створив старомодну історію кохання, яка неодмінно полонить ваш розум і серце.
Toledo Blade
Емоційно, зворушливо й досить переконливо… Висвітлює романтичні почуття і сповнену плавкої грації сексуальну пристрасть… чудовий літературний твір.
Des Moines Sunday Register
Відверта, старомодна історія кохання з розпалом почуттів і взаємним виснаженням. [Воллер] зачарував мене від початку й до кінця книжки.
Рейнолдс Прайс
Пілігримам присвячується
Початок
Є на світі пісні, які народжуються самі собою з синьооких трав, з куряви тисячі сільських доріг. І ця — одна з них.
Якось восени тисяча дев’ятсот вісімдесят дев’ятого року, пізно ввечері, я сидів за робочим столом, не зводячи очей з курсора, що блимав переді мною на екрані комп’ютера. Раптом задзвонив телефон.
На другому кінці дроту був колишній мешканець Айови на ім’я Майкл Джонсон, який на той час проживав у Флориді. Друг з рідного штату надіслав йому одну з моїх книжок. Майкл Джонсон прочитав її, і його сестра Керолін прочитала її, і в них є історія, яка, на думку обох, могла б мене зацікавити. З обачності він не схотів удаватися в подробиці, сказавши лише, що вони з сестрою воліють приїхати до Айови, щоб обговорити все зі мною.
Попри моє скептичне ставлення до таких пропозицій, твердий намір незнайомців докласти значних зусиль заінтригував мене. Тож я погодився зустрітися з ними наступного тижня в Де-Мойні.
І от ми знайомимося в готелі «Голідей» біля аеропорту. Ніяковість потроху вщухає. Вони двоє сидять навпроти мене. Надворі вечоріє, падає легкий сніг.
Вони беруть з мене слово: якщо я не писатиму про це, то ніколи й нікому не переповім ні історії, що сталася тисяча дев’ятсот шістдесят п’ятого року в окрузі Медісон, у штаті Айова, ні інших пов’язаних з нею подій, які відбулися протягом наступних двадцяти чотирьох років. Що ж, у цьому є певна рація. Зрештою, це їхня історія, не моя.
Отож я слухаю. Слухаю уважно і ставлю нелегкі запитання. А вони говорять, говорять, говорять… Часом Керолін відверто плаче, а Майкл бореться зі сльозами. Вони показують мені документи, журнальні вирізки, а також щоденники їхньої матері — Франчески.
Покоївка заходить і виходить. А ми все замовляємо каву. Поки вони оповідають, я починаю уявляти образи. Спочатку ти маєш побачити образи, слова прийдуть значно пізніше. І от, нарешті, я чую ті слова, бачу їх на папері. І десь попівночі погоджуюся написати книжку — чи принаймні спробувати її написати.
Рішення оприлюднити інформацію далося їм нелегко. Адже делікатні обставини цієї історії стосуються їхньої матері і значною мірою батька. Майкл і Керолін усвідомлювали, що розголос може спричинити ниці плітки й образливу зловтіху з пам’яті про Річарда та Франческу Джонсонів.
І все ж вони вдвох постановили, що в світі, де, здається, особиста відданість у всіх її проявах розлітається на друзки, а любов обернулася на питання особистої зручності, цю дивовижну історію варто розказати. Я вважав тоді, що вони мають цілковиту рацію, а тепер ще більше впевнений у цьому.
Під час роботи над книжкою я ще тричі просив Майкла й Керолін про зустріч. І щоразу без жодної скарги вони їхали до Айови, бо прагнули, щоб історія була викладена якнайточніше. Іноді ми просто розмовляли, іноді сідали в машину й неквапно їздили дорогами округу Медісон, оглядаючи місця, що відіграли важливу роль у цій історії.