Псіхея Зенобія

Едґар Аллан По

ПСІХЕЯ ЗЕНОБІЯ

Псіхея Зенобія, або Як писати Блеквудську статтю

«В ім'я пророка — фіги!»

Крик вуличного торговця фігами в Туреччині

Про мене, гадаю, чули всі. Я — сеньйора Псіхея Зенобія.* Це незаперечний факт, та вороги прозвали мене Психа Сноб, упевнивши, що Психа — всього лиш просторічне скорочення від Псіхеї, що грецькою означає «душа» (воно так і є, бо я й справді душа), а часом метелик — це коли я вбираюсь у нову сукню з малинового сатину й арабську mantelet[1] небесної барви в оздобі зелених agraffas[2] і семи жовтогарячих бутонів auriculas.[3] А щодо «Сноб» — так от, хоч би хто подивився на мене, він зразу зрозумів би, що ніякий я не сноб. Міс Табіта Ріпа розтрубила це прізвисько з чистої заздрості. Ох, уже ця Табіта Ріпа! Ох, негідниця! Але що можна чекати від ріпи? Цікаво, чи знає вона стару приказку про «кров з ріпи» і т. ін.? (Ну, я їй покажу при нагоді! Тільки б не забути). Але на чому я спинилася? Ага! Отже, мене упевнили, що Сноб — звичайне скорочення від Зенобії і що Зенобія була королевою* (Он як! А для доктора Манімані* я лише Королева Сердець), і саме це слово теж грецьке, — а оскільки мій батько був «грек»,* то я по батькові маю цілком законне право називатися «Зенобія» — аж ніяк не «Сноб»! Так обзивається лиш ота Табіта Ріпа. Насправді ж я — сеньйора Псіхея Зенобія.

Як я вже казала, про мене чули всі. Я — та сама сеньйора Псіхея Зенобія — відповідальний секретар «Експериментальної, Всесвітньої, Асоціації, Літераторів, І, Бібліографів, Ініціаторів, Доброчинного, Обміну, У, Філадельфії». Придумав цю назву доктор Манімані; звучить вона розкотисто, мов порожня бочка. (Він часом трохи вульгарний, зате який прозорливий!) Ми всі додаємо до своїх імен абревіатуру асоціації, як ото додаються інші скорочення: К А Ж — Королівська асоціація живопису або А Р К С — Асоціація розповсюдження корисних справ тощо. Щодо останньої доктор Манімані заявляє, що «А» — це «атрофований», а РКС читається як Рекс (хоч воно зовсім не так). І в нього виходить, що АРКС — це «атрофований Рекс», а не асоціація лорда Бруема.* Але, признаюся, доктор Манімані такий непевний чоловік, що ніколи не розбереш, коли він каже правду. Хай там як, але ми завжди додаємо до своїх імен початкові літери назви асоціації: ЕВАЛІБІДОУФ — по літері від кожного слова, в чому наша явна перевага над лордом Бруемом. Доктор Манімані каже, що ці ініціали сповна відтворюють нашу суть, — але, їй-Богу, годі второпати, що він має на увазі.

Незважаючи на ось таку доброчинність доктора й усі намагання асоціації здобути славу, успіх їй не дуже усміхався, поки не з'явилась Я. Бо, по правді, її члени вдавалися до надто вже легковажного тону в дискусіях. У дописах, що читалися по суботах, було не стільки глибини, скільки буфонади. Таке собі, знаєте, розчепурене пишнослів'я. Ніякого вам дослідження першопричин, першоджерел, — узагалі жодної проникливої розвідки. Ніякого справжнього інтересу до такої важливої ідеї, як «сумісність речей». Одне слово, ніякого вам красного письменства. Таке все пересічне, непутяще. Ні глибини, ні інтересу, ні метафізики — нічого з того, що люди освічені називають духовністю, а неосвічені — нісенітницею. (Доктор Манімані і тут мав свою думку, але мені про те знати краще).

Вступивши до асоціації, я доклала якнайбільше зусиль для впровадження вищого стилю мислення й писання. І весь світ знає, яких успіхів я досягнула. Тепер у нашій асоціації ЕВАЛІБІДОУФ пишуться не гірші статті, ніж у самому «Блеквуді».* Я це кажу тому, що мене запевнили, ніби найкращі дописи будь-якої тематики можна знайти саме на сторінках цього заслужено славетного журналу. Коли ж ми взяли його собі за взірець, то й самі стали здобувати визнання. Зрештою не так уже й важко зробити статейку справжнього блеквудського зразка — треба лише знати, що до чого. Мова, звичайно, не про політичні статті. Усі знають — після того як доктор Манімані роз'яснив — як вони робляться. У містера Блеквуда є пара кравецьких ножиць і троє підручних. Один подає йому «Таймз», другий «Оглядача», третій — новий словник жаргонізмів Галлея. А містер Блеквуд просто вирізає і складає докупи. Це робиться швидко. Спочатку — «Оглядач», жаргонізми і «Таймз», потім — «Таймз», жаргонізми й «Оглядач», а тоді — «Таймз», «Оглядач» і жаргонізми.

Та головна заслуга журналу полягає в статтях під рубрикою «Розмаїтості», найкращі з яких доктор Манімані називає дивовижами (хоч би що те значило), а всі інші — концентратами. З таким родом письменства я вже давно була знайома, однак лише після недавнього візиту до містера Блеквуда (за дорученням асоціації) по-справжньому збагнула прийоми композиції. Вони прості, але не такі легкі, як сама політика. Коли я з'явилася в редакції містера Блеквуда й виклала йому наше прохання, він ласкаво запросив мене до свого кабінету й докладно розтлумачив увесь процес.

— Моя люба мадам, — почав він, явно зачарований моїм розкішним убранням, себто малиновим сатином у зелених agraffas та жовтогарячих auriculas. — Моя люба мадам, — провадив він, — прошу сідати. Суть справи ось у чому: той, хто пише концентрат, мусить насамперед запастися дуже чорним чорнилом, дуже великою ручкою з дуже тупим пером. І завважте, міс Псіхеє Зенобіє! — Витримавши паузу, він заговорив із більшим завзяттям і врочистістю: — Завважте: ніколи не відточуйте пера! Ось у цьому, мадам, і весь секрет, уся суть концентрату. Дозволю собі сказати, що ще ніхто, хоч би який був геній, не написав справним пером, — зрозумійте мене правильно, — вправної статті. І повірте: коли рукопис можна прочитати, то читати його не варт. Це наш головний принцип — і якщо ви не пристаєте на нього, розмова наша вичерпана.

Він замовк. Та оскільки я, звичайно, не мала жодного бажання вичерпувати на цьому нашої розмови, то відразу ж погодилася з цією промовистою заявою, в істинності якої ні на крихту не сумнівалася. Це його начебто задовольнило, і він провадив далі:

— З мого боку, мабуть, негоже, міс Псіхеє Зенобіє, відсилати вас за зразком до якоїсь статті або навіть кількох, але деякі приклади я все-таки наведу. Ну, взяти хоча б... О: «Живий мрець»* — суперштука! Це звіт одного джентльмена про пережите в забитій домовині, — смаковитий, повен жаху, жалю, метафізики й ерудиції. Ви б заприсяглися, що автор виріс не деінде, як у домовині. Або, наприклад, «Сповідь наркомана»* — прекрасна річ! А яка багатюща уява, яка глибока філософія, які прозорливі гіпотези! Скільки вогню, шаленства і бозна-чого незрозумілого. Такий собі ласий шматок базіканини, і читачі з утіхою проковтнули його, гадаючи, ніби автором був Кольрідж.* Та, скажу вам, це робота мого улюбленця — бабуїна Джуніпера. Він зліпив її за склянкою голландської горілки з водою — гарячої, без цукру (в що годі було повірити, якби це не вийшло з уст самого містера Блеквуда). Далі — «Дослідник мимоволі».* Це про джентльмена, що пікся в печі, а вийшов з неї цілий і живий, правда, трохи підпечений. Або ж візьмімо «Щоденник покійного лікаря».* Публіці до смаку прийшлася палка демагогія й зимна грецька мова. Мали ми й «Чоловіка у дзвоні».* Стаття, скажу вам, так собі. Тому я б не дуже радив її наслідувати. Йдеться про хлопця, що засинає під удари церковного дзвона й будиться від похоронного подзвону, — він божеволіє і, витягши записника, занотовує свої почуття. Почуття — це вам не абищо! Тож заклинаю вас, міс Зенобіє: хоч би що з вами робили, — топили або вішали, — ніколи не розгублюйтесь і всі почуття — на папір, а вам за це — десять гіней за аркуш. Як хочете писати сильно — надавайте хоч трохи уваги почуттям.

1

mantelet — мантилья (фр.).

2

agraffas — застібки (фр.).

3

auriculas — первоцвіт (латин.).