Страница 50 из 76
Так, це була вона, саме та незнайомка, яка стала причиною сьогодн╕шньо╖ пригоди Серг╕я. Не зважаючи на те, що брючний костюм, в якому ╖╖ вдень бачив Серг╕й, був зараз зам╕нений на темно синю в╕дкриту веч╕рню сукню, а з╕бране в закручену на потилиц╕ косу, б╕ляве волосся було зараз розпущене й, в╕льно спадаючи, покривало красив╕ оголен╕ плеч╕, ╖╖ не можна було не вп╕знати - стр╕мкий обрис ╖╖ невисоко╖, але навдивовижу доладно╖ ф╕гури, що нагадувала ф╕гуру яко╖сь давньогрецько╖ богин╕, бездоганн╕ риси ╖╖ неповторно прекрасного зовс╕м юного обличчя не залишали жодно╖ можливост╕ сплутати ╖х з якимись ╕ншими.
- Не маю н╕яких п╕дстав не дов╕ряти словам мого дядька, якого я все ж звикла називати татом, оск╕льки в╕н д╕йсно зам╕нив мен╕ батька, - з якимось, як Серг╕╓в╕ здалося, зата╓ним переляком, що правдив╕сть ╖╖ сл╕в буде п╕ддана сумн╕ву, в╕дпов╕ла ╤рина.
- Змушений перервати вашу суперечку, - втрутився в розмову Федорчук, - ╕ таки наполягти на тому, щоб ╤ринка показала вам, Серг╕ю, вашу к╕мнату, доки вже нас запросять повечеряти. ╤ро, проведи нашого гостя до його к╕мнати.
- Будь ласка, Серг╕ю, - показала рукою напрямок ╤рина, - я покажу тоб╕, тобто, - запнулась вона й кинула трохи провинний погляд на Серг╕я й на дядька, - ви, Серг╕ю, не матимете н╕чого проти, якщо я буду з вами на "ти"? А то якось нав╕ть незручно - ви такий молодий, тобто, - зашар╕лася вона й затнулася.
- Я не те, що буду не проти, а буду дуже вдячний вам, ╤рино, якщо ви будете звертатися до мене на "ти", - посп╕шив в╕дпов╕сти ╖й Серг╕й. - ╤ буду ще дуже вдячний вам, якщо ви навза╓м дозволите мен╕ теж звертатися до вас на "ти".
- А я нав╕ть ╕ не уявляю наше з тобою, Серг╕ю, сп╕лкування ╕накше, як на "ти", - доброзичливо усм╕хнулась ╤рина. - Прошу тебе йти за мною, я покажу тоб╕ твою к╕мнату, - й вона пов╕льно п╕шла в нап╕втемряву вестибюлю.
Серг╕й пок╕рно п╕шов за д╕вчиною.
- Власне, далеко нам таки й не доведеться йти, - продовжила ╤рина, коли вони з Серг╕╓м, вийшовши з вестибюлю в добре осв╕тлений коридор, п╕д╕йшли до дверей одн╕╓╖ з к╕мнат. - Твоя к╕мната, Серг╕ю, знаходиться на першому поверс╕, ось вона, - повернула вона ключ, що стрим╕в у дверях, в╕дчинила двер╕ й ув╕мкнула св╕тло, бо вже зовс╕м споноч╕ло.
- Я хот╕в би т╕льки з"ясувати, - звернувся Серг╕й до ╤рини в дов╕рливому тон╕, намагаючись хоч трохи прояснити причини, з яких ╤рина спонукала Серг╕я вта╓мничити справжн╕ обставини ╖хнього сьогодн╕шнього знайомства.
- Прошу до тво╓╖ к╕мнати, - не дала завершити вона думку Серг╕ю, зробивши при цьому наск╕льки можливо непом╕тн╕, наст╕льки ж промовист╕ для сп╕врозмовника жести руками й головою, з яких Серг╕й зробив попередн╕й висновок, який в╕дразу ж, при першому приск╕пливому огляд╕ п╕дтвердився - все навколо було просто нашпиговане апаратурою спостереження, одна з в╕деокамер, розм╕стившись прямо над дверима к╕мнати, нахабно, з в╕дстан╕ дек╕лькох десятк╕в сантиметр╕в, дивилась Серг╕╓в╕ прямо в оч╕.
- Перший поверх - це дуже добре, - зайшов Серг╕й до к╕мнати, припинивши намагання прояснити так╕ ц╕кав╕, що ставали з часом т╕льки ц╕кав╕шими, обставини його знайомства з ╤риною.
- Через десять хвилин, - якимось казенним тоном, з якого Серг╕й зробив висновок про намагання ╤рини приспати пильн╕сть апаратури спостереження, - вечеря буде готова ╕ я зайду за тобою, щоб провести тебе до столово╖, - вона прикрила за собою двер╕, ╕ Серг╕й залишився наодинц╕ з собою в к╕мнат╕, яка мала стати його пристановищем на час роботи над реставрац╕╓ю.
К╕мната була наск╕льки простора, наст╕льки ж ╕ стильна: килим на п╕длоз╕, в якому ноги просто потопали, притлумлене р╕знокольорове св╕тло люстри, килими й картини на ст╕нах, серед яких виокремлювалась велика чорна дошка телев╕з╕йного екрану, що нагадував чорний квадрат Малевича, ╕ в╕кна... Серг╕й п╕д╕йшов до в╕кон - в╕кна виходили прямо в довколишн╕й сад, посеред якого на в╕ддал╕ дек╕лькох метр╕в в╕д в╕кон стояла надзвичайно красива, з вир╕зьбленого дерева, альтанка, де так хот╕лося посид╕ти в цей прекрасний ос╕нн╕й веч╕р.
3.
Вечеря пройшла загалом невимушено, якщо, звичайно, не зважати на т╕ пекуч╕ питання, як╕ вже встигли виникнути впродовж ╖хнього короткого знайомства як у Серг╕я, так ╕ в ╤рини стосовно одне одного, питання, як╕ не могли бути поки що поставлен╕ одне одному в присутност╕ Семена Павловича, питання, як╕ нестримно нуртували в ╖хн╕х думках, ч╕пляючись за т╕ належн╕ до обставин вечер╕ слова, як╕ ╖м доводилось вимовляти, аби п╕дтримувати нормальну розмову. Хоча сторонньому спостер╕гачев╕ загальна атмосфера вечер╕ навряд чи здалась би якоюсь незвичною, нарочитою, чи вимушеною. За столом було цього вечора нав╕ть весело - сприяло цьому все: ╕ прекрасно серв╕рований ст╕л, ╕ неперевершено приготован╕ на╖дки, ╕ найвишукан╕ше вино, ╕ легка негучна музика, ╕ бажання Серг╕я, ╤рини й Семена Павловича, що з╕бралися за столом, п╕дтримувати добрий настр╕й одне одного.
Але яким би сприятливим не був настр╕й, з яким Серг╕й полишив столову п╕сля ц╕╓╖ невимушено╖ рад╕сно╖ вечер╕, внутр╕шня гризота щодо питань, на як╕ не було в╕дпов╕д╕, залишалась основним лейтмотивом його роздум╕в п╕сля того, як в╕н знову залишився у сво╖й к╕мнат╕ сам на сам ╕з цими нерозв"язаними питаннями, в╕дпов╕д╕ на як╕ йому хот╕лося отримати все сильн╕ше й сильн╕ше.
Серг╕й хот╕в було вже роздягнутися, прийняти душ - ванна була тут же, в його к╕мнат╕ - ╕ з насолодою розпростати сво╓, стомлене ц╕лоденними мандрами й пригодами, т╕ло. Але, не зважаючи на в╕дчутну втому, в╕н все ж н╕як не м╕г заспоко╖тися: незвично романтичн╕ обставини знайомства з молодою прекрасною д╕вчиною, раптова неоч╕кувана зустр╕ч ╕з ц╕╓ю ж таки д╕вчиною в зовс╕м дивних обставинах, ╖╖ загадкове повел╕ння тримати факт ╖хнього знайомства в та╓мниц╕, ╖хн╓ намагання уникнути св╕дчень всевидячого ока в╕деокамер - все це так нагадувало мотиви якогось детективного, шпигунського жанру; й хоча з цим жанром в царин╕ культури загалом пов"язу╓ться поняття легковажно╖ розважальност╕, Серг╕╓в╕ зараз було не до жарт╕в, тим паче не до розважальност╕.
В╕н пройшовся в задум╕ з кутка в куток к╕мнати, п╕д╕йшов до в╕кна ╕, об╕першись руками на п╕дв╕коння, завмер у спогляданн╕ велично╖, сумовито╖ й водночас гр╕зно╖ краси ос╕нньо╖ ноч╕. Небо над деревами прибудинкового парку було ледь-ледь зав╕шене легенькими прозорими хмаринками, кр╕зь барвисту прозор╕нь яких розс╕ювалось загадкове, немов якесь потойб╕чне, св╕тло м╕сяця.
Згадалася Оксана. Серг╕й уявив, в╕рн╕ше в╕дчув, як би оце вони зараз удвох стояли поряд ╕ милувалися ц╕╓ю гр╕зною й сумною ос╕нньою красою. Його раптом пойняло усв╕домлення того, що вже не дотягнутися н╕яким сп╕вчуттям до б╕дування ос╕ннього листя, що, вириваючись ╕з жовтих пазур╕в пожухлост╕, усе ще простяга╓ дов╕рлив╕ долон╕ бл╕дост╕ всл╕д дален╕ючому святу л╕тнього буяння. ╤ тут чар╕вниця-н╕ч, та╓мничою красою яко╖ в╕н щойно милувався, так неоч╕кувано розкинувши задушливе з╕лля свого обважн╕лого т╕ла темнотою непроглядного мороку, перекинулася вмить на якусь жахливу однооку потвору, яка сво╖м ╓диним самотн╕м оком жовтого м╕сяця ув╕п"ялася в Серг╕╓в╕ груди, стиснут╕ в╕дчуттям, що небо чита╓ в його серц╕ ту ж саму опов╕дь, яку завжди можна прочитати на кожному, з╕бганому рукою смерт╕, пергамент╕ старечих щ╕к, де вта╓мниченими ╕╓рогл╕фами зморшок життя склада╓ св╕й запов╕т на розсуд Бога.
Якесь тривожне злов╕сне передчуття пойняло його. Мимовол╕ опустившись поглядом в╕д споглядання високо╖ п╕днесеност╕ небес, Серг╕й прикип╕в поглядом до та╓мничо╖ маг╕╖ завмираючого життя ос╕нн╕х дерев ╕ кущ╕в, що росли в парку прямо напроти його в╕кна, й хоча сваволя дикого буяння цих древ ╕ кущ╕в була обмежена й дещо приборкана стараннями сад╕вник╕в, як╕ спрямували сваволю природного буяння рослин в окультурене русло створення комфортного домашнього затишку, природа все ж брала сво╓ - дикий л╕совий дух ос╕нньо╖ приреченост╕ загадково блукав та╓мничими т╕нями в переливах потойб╕чного м╕сячного сяйва.