Вигнання в рай

- А зна╓ш, я п╕сля нашо╖ з тобою вчорашньо╖ розмови на цю тему якраз багато думала саме про ц╕ тво╖ застороги, - замислилася Оксана на мить. - ╤ от що я про це думаю. Все, що ти робиш, ти робиш правильно, можна нав╕ть сказати, ╓дино правильно ╕ зг╕дно з найвищими вимогами яко╖ завгодно морал╕. А вс╕ оц╕ тво╖ сумн╕ви щодо можливо╖ оц╕нки тво╓╖ повед╕нки з ╕ншого боку походять в╕д того, що ти просто зна╓ш про ╕снування цього другого боку, б╕льше за те, ти нав╕ть був там, на тому ╕ншому боц╕, ╕ тому й зна╓ш про ц╕ можлив╕ оц╕нки як н╕хто ╕нший. Праведникам легше - вони н╕коли не були на ╕ншому боц╕. На жаль, ти поки що не праведник, як ╕ я сама, зрештою. Але з часом ти все ж приб"╓шся безповоротно до одного берега, ╕ будеш оц╕нювати як самого себе, так ╕ вс╕х ╕нших з одного ╓диного, ╕стинного боку. Це, зрештою, майже те ж саме, що я говорила тоб╕ ╕ вчора, коли зазначила, що ти ще не зовс╕м позбавився вантажу твого минулого, який все ще тягне тебе до низу, не дозволяючи тоб╕ в╕льно л╕тати в пов╕тр╕ ╕стинного життя.

- Як ти це добре сказала, - Серг╕й об╕йняв ╖╖ за плеч╕, й вона лаг╕дно прихилилася до його грудей. - Але я тут з тобою трохи маю посперечатися. Ти сказала, що я ще не праведник - тут я з тобою згоден на вс╕ сто. Це факт, який не потребу╓ доведення. Але ж ти ще сказала це саме й про себе, мовляв, ти, як ╕ я, теж не праведник, тобто, вибачаюсь, - посм╕хнувся в╕н, - не праведниця. А тут я можу вже з тобою й посперечатися. Мен╕, наприклад, зда╓ться, що ти все ж таки якраз ╕ ╓ праведницею. Саме так. Як би це тоб╕ не здавалося дивним. Ти звичайна земна праведниця.

- Звичайно, - вона в╕д╕рвалася в╕д Серг╕╓вих грудей, й п╕д╕йнявшись, лаг╕дно посм╕хнулася, - ти ма╓ш право вважати все що завгодно, але проголошувати звичайних людей праведниками - як на мене, все ж таки гр╕х. ╤ взагал╕ проголосити когось праведником ма╓ право лише сам Бог ╕ лише наступн╕ покол╕ння. Принаймн╕, я так вважаю.

- Добре, добре, - примирливо погладив ╖╖ руку Серг╕й. - Не будемо сперечатися. Але для мене особисто ти завжди будеш праведницею. ╤ до реч╕, - наче щось згадавши, похопився в╕н, трохи аж стиснувши ╖╖ руку, - вибач, але... Тобто я хот╕в сказати, - н╕яков╕ючи, затнувся в╕н. - Я звичайно, ще не робив тоб╕ формально╖ пропозиц╕╖, так би мовити, як це належить, але ж ╕ так, я думаю, зрозум╕ло, чим наш╕ з тобою стосунки мають зак╕нчитися, тобто я маю на уваз╕... - в╕н нав╕ть трохи зашар╕вся, як якийсь хлопчисько.

- Я все розум╕ю, не треба зайвих сл╕в.

- Так от стосовно цього. Я маю на уваз╕. Тобто, - в╕н все н╕як не м╕г наважитися сформулювати сво╓ питання. - Тобто, я маю на уваз╕ те, що ти монахиня. От що, - в╕н аж видихнув з полегшенням.

- Ось ти про що, - з╕ сво╓ю звичайною спок╕йною лаг╕дною посм╕шкою в╕дпов╕ла Оксана, розв╕юючи побоювання Серг╕я, що це питання поставить ╖╖ в якесь незручне становище. - Тут якраз н╕яких складностей ╕ нема╓. По-перше, я поки що не монахиня.

- Як це? - здивувався Серг╕й.

- Дуже просто. Може чув, що перед тим, як стати монахом чи монахинею, людина зазвичай бува╓ ще послушником.

- Звичайно. Тобто, ти хочеш сказати, що?..

- Так, я поки що послушниця.

- Але ж ти, зда╓ться, вже досить таки довго... Вибач, звичайно, я не хот╕в сказати, що...

- Так, я тебе знову ж таки, прекрасно розум╕ю. Так, я вже досить довго знаходжусь у монастир╕ свято╖ Ольги. ╤ причина того, що я дос╕ послушниця, зовс╕м не в тому, що я все ще не наважилась до цього часу р╕шуче й безповоротно перетнути межу, яка в╕дд╕ля╓ мене назавжди в╕д мирського життя. ╤ справа тут теж не в тому, що мо╖ монастирськ╕ подруги ще не впевнен╕ в мо╖й готовност╕ в╕ддано служити Господу. Тут р╕ч зовс╕м в ╕ншому, - обличчя Оксани якось посерйозн╕шало, нав╕ть стало якимось сувор╕шим. - Просто ╕гуменя нашо╖ обител╕ ще з самого першого дня, коли я т╕льки прийшла до монастиря, сказала мен╕ п╕д час нашо╖ з нею першо╖ розмови, що вона бачить, що в мо╓му майбутньому Бог мен╕ ще надасть можлив╕сть обирати м╕ж двома можливостями служ╕ння йому: я або залишусь у монастир╕ й буду разом з╕ сво╖ми сестрами служити Господу як його наречена, або ж стану ще дружиною звичайного смертного й буду разом з ним служити Богу в миру, допомагаючи людям ╕ виховуючи д╕тей, - вона зашар╕лась. - ╤ який з цих шлях╕в угодн╕ший Господу, поки що не в╕домо. Звичайно, тод╕ я н╕як не могла пов╕рити таким передбаченням ╕ заперечувала як могла можлив╕сть мого зам╕жжя коли б то не було, але мат╕нка ╕гуменя все ж домоглася того, щоб я залишалась таки послушницею до того часу, аж поки вона сама не скаже мен╕, що час настав ╕ я готова вже стати нареченою Господа, вона наполягла щоб до того часу я нав╕ть не згадувала про можлив╕сть стати монахинею. Я погодилася з нею. Але насправд╕ нав╕ть не припускала можливост╕ вибору м╕ж монастирем ╕ зам╕жжям. Не припускала до самого останнього часу нав╕ть думок про це. Я про цю розмову вже майже забула. Але...

- Але останн╕м часом все, я маю над╕ю, що все зм╕нилося, - Серг╕й стиснув ╖╖ руку.

- Можливо, - вона дов╕рливо подивилася в оч╕ Серг╕я, на що в╕н в╕дпов╕в таким же в╕двертим ╕ дов╕рливим поглядом.

- Не можливо, а обов"язково. Передбачення вашо╖ ╕гумен╕ справдились. Крапка. До реч╕, так би хот╕лось побачитися з ц╕╓ю вашою мат╕нкою ╕гуменею. Я бачу, що це зовс╕м не проста людина, ваша мат╕нка ╕гуменя. Як ╖╖, до реч╕?

- Параскева. Мат╕нка Параскева.

- Мат╕нка Параскева, - задумливо повторив Серг╕й. - Спасиб╕ мат╕нц╕ Параскев╕ за те, що ти д╕ждалась мене послушницею. Але я тебе й монахинею б, маю над╕ю, випросив у Бога соб╕ в наречен╕.

14.

Пробайдикувавши дек╕лька дн╕в на догоду сво╖й травмован╕й ноз╕, Серг╕й з допомогою палиц╕, подаровано╖ селянами, й автомоб╕ля отця Михайла таки д╕стався до храму й продовжив свою роботу. Проте його змушене байдикування не надто вже дошкульно дозолило Серг╕╓в╕ неможлив╕стю приступити до роботи, адже перебування в осел╕ отця Михайла п╕д дбайливою оп╕кою Оксани було для нього скор╕ше щасливим подарунком дол╕, ан╕ж приводом для докор╕в ц╕й дол╕.

Спок╕йна, р╕вна, але в╕д цього не менш незглибима н╕жн╕сть Оксани, вже повноправна п╕сля оприлюднення стосунк╕в Серг╕я з Оксаною батьк╕вська любов отця Михайла наповнювали оселю, а разом з тим ╕ душу Серг╕я, чудесним чином загоюючи його травму, як╕й в╕н власне був таки вдячний за це неймов╕рне щастя перебування серед щиро люблячих, чистих ╕ незрадливих сердець.

Намагаючись на поз╕р не виставляти свого душевного стану, отець Михайло все ж н╕яким чином не м╕г приховати того внутр╕шнього сяйва, яким св╕тилося його обличчя з тих п╕р, як в╕н д╕знався про р╕шучу й незворотну зм╕ну в дол╕ його доньки, а вт╕м, перем╕ни ╕ в його власн╕й дол╕, що в╕дбулася завдяки цьому при╖жджому незнайомцю, художнику, який з"явився в ╖хньому сел╕ лише заради розпису храму, а виявився врешт╕ винуватцем перем╕н в житт╕ родини Михайла Архиповича, перем╕н, на як╕ той, власне, спод╕вався вже чимдал╕ все менше й менше, намагаючись, як би це не було для нього тяжко, призвича╖тись до наявного стану речей ╕ змиритися з долею.

╤ ось раптом таке неоч╕куване щастя! Михайло Архипович вже починав в╕дчувати лаг╕дь ╕ затишок повноц╕нного с╕мейного вогнища, почуваючи себе повноц╕нним головою родини. В╕н вже майже ф╕зично в╕дчував на сво╖х руках ваготу свого майбутнього довгооч╕куваного перв╕стка-онука, вт╕м водночас таки побоюючись такими сво╖ми передчуттями зурочити таке жадане майбутн╓ щастя, хоча вс╕ ц╕ його душевн╕ поривання, звичайно, й не в╕дпов╕дали суворим вимогам ортодоксального християнського вчення, в чому Михайло Архипович в╕ддавав соб╕ повний зв╕т, але вд╕яти таки н╕чого з собою не м╕г, покладаючись на боже милосердя.

╤ якщо вже бути до к╕нця в╕двертим, то отець Михайло давно вже пом╕тив натяки на можлив╕сть виникнення особливих стосунк╕в м╕ж його донькою й молодим художником. Але, побоюючись сполохати свою тенд╕тну над╕ю, аби в раз╕, якщо його передбачення не справдиться, не занадто розчаруватися, в╕н старався якомога в╕дганяти в╕д себе вс╕ надм╕ру вже райдужн╕ передчуття.