Вигнання в рай

- Уявляю, - Серг╕й ╕ соб╕ не в╕дмовив у задоволенн╕ полюбуватися розлогою красою Веселого. - Якби ще й Андр╕й Первозванний , - додав в╕н, - освятив сво╓ю присутн╕стю ось ц╕ саме м╕сця, а не Ки╖вськ╕ гори, то тод╕, звичайно...

- А можливо так саме й було, - мр╕йливо промовила Оксана. - Можливо, Андр╕й Первозванний п╕д час сво╓╖ подорож╕ Дн╕пром, виходив на берег ╕ тут, щоб в╕дпочити, помолитись ╕ благословити м╕сцевих жител╕в, як╕ вже тод╕ мешкали тут.

- Ц╕лком можливо, - погодився й соб╕ мр╕йливо Серг╕й. - Можливо нав╕ть, що соратник ╤суса Христа молився десь поряд з м╕сцем, на якому зараз побудовано новий храм.

- Можливо, - Оксана подивилась на нього якимсь особливо теплим, проникливим поглядом. - На цьому м╕сц╕ зараз в╕дчува╓ться така легк╕сть, така наближен╕сть до в╕чност╕...

- Так, ╕стор╕я села Веселого мене таки по-справжньому вразила. Видатна ╕стор╕я.

- Але це ще не все, це т╕льки початок, - в голос╕ Оксани не зникав тон гордост╕. - Про ╕стор╕ю Веселого можна розпов╕дати годинами, днями й м╕сяцями.

- Думаю, що ти ще розпов╕си мен╕ дещо?

- Обов"язково розпов╕м, але не все в╕дразу. Потроху. Якщо коротко, для початку, - Оксана трохи подумала. - Поселення Веселе п╕сля того, як поступилося Ки╓ву м╕сцем столиц╕ полян ╕ майбутньо╖ столиц╕ вс╕╓╖ Руси-Укра╖ни, все ж залишилося надзвичайно впливовим ╕ було сво╓р╕дною столицею м╕сцевого м╕жродового полянського об"╓днання, щось на зразок сучасного обласного центру, - посм╕хнулась вона, - а р╕д Веселович╕в користувався великим авторитетом серед м╕сцево╖ знат╕ й був завжди серед найвпливов╕ших бояр Великого Княз╕вства Ки╖вського, Веселович╕ завжди були боярами першо╖ руки у Великого Князя Ки╖вського вже тод╕, коли в Ки╓в╕ запанували Рюрикович╕, Веселович╕ завжди очолювали зорган╕зоване м╕сцевою знаттю в╕йсько в походах, до яких закликав Князь Ки╖вський. Коли ж Ки╖вська Русь стала жертвою татаро-монгольського нашестя, то Веселович╕ були серед тих, хто виступив проти Ки╖вського князя Федора, котрий визнавав зверхн╕сть татар, ╕ Веселович╕ були серед тих укра╖нських рицар╕в, як╕ п╕д зверхн╕стю нового сюзерена, Великого Князя Ольгерда, й п╕д проводом його сина Ки╖вського князя Володимира у сп╕лц╕ з литовськими рицарями розбили татарське в╕йсько на Син╕х Водах в тисяча триста ш╕стдесят третьому роц╕ й назавжди визволили Ки╖вську Русь, тобто земл╕ сучасно╖ Укра╖ни з-п╕д татаро-монгольського ярма. Були Веселович╕ й серед впливових бояр Русько-Литовсько╖ держави й серед впливово╖ шляхти Реч╕ Посполито╖. Коли ж в Укра╖н╕ постала Хмельниччина, то шляхтич╕ з роду Веселович╕в примкнули до всенародно╖ справи й були серед видатних наближених до Гетьмана старшин козацько╖ республ╕ки. В той саме час з"являються ╕сторично достов╕рн╕ згадки про перетинання шлях╕в шляхтич╕в з роду Веселович╕в та священик╕в з роду Князенк╕в, бо вони були сп╕льниками в справ╕ визволення Укра╖ни. Це так, коротенько. Для початку.

- Так, коротенько... - з проникливою н╕жн╕стю подивився в Оксанин╕ оч╕ Серг╕й ╕ побачив н╕жн╕сть у в╕дпов╕дь. - Для початку, - повторив в╕н слова д╕вчини, але вклав у них ст╕льки теплоти й в╕двертост╕, що ╖х значення вже зовс╕м зм╕нилося. Пот╕м в╕н знову звернув св╕й погляд в далину, ╕ в цей час якраз притихлий було в╕тер з особливою силою почав вирувати в п╕днебесс╕, кошлаючи хмари, гуляти околицями, пригинаючи поросл╕ п╕д пагорбом топол╕, як╕ сво╖м верхов╕ттям сягали вершини пагорба й нав╕ть перевершували його, могутньо бурхати у пагорб ╕ бити прямо в обличчя Серг╕╓в╕ й Оксан╕. - Ось! - раптом вигукнув Серг╕й. - В╕дчува╓ш? Це ж Стрибог! - Серг╕й енерг╕йно розкинув руки вр╕зноб╕ч, наче в намаганн╕ злет╕ти в небо разом з непереможним поривом в╕тру. В╕дчува╓ш? - в╕н поглянув в обличчя Оксани й переконався, що й вона в╕дчува╓ вс╕ т╕ переживання, як╕ дали Серг╕╓в╕ повне в╕дчуття з"яви Стрибога, цього предков╕чного слов"янського божества - так, саме так, очевидно, в╕дчували й розум╕ли Стрибога давн╕ волхви, коли, отак же, як зараз вони з Оксаною, виходили на пагорб ╕, вслухаючись у могутн╕й натиск в╕тру, чули мову божества, передавали його вел╕ння одноплем╕нникам ╕ зверталися з укл╕нними проханнями до цього могутнього, свав╕льного бога...

Серг╕й раптом в╕дчув, як його душа досягла вс╕╓╖ велич╕ т╕╓╖ г╕дност╕, з якою височ╕нь топол╕ вклоня╓ться н╕м╕й всемогутност╕ неба з вел╕ння в╕тру, який впритул до скрадливого шелесту нажаханого листя проносить усевладний подих ╕з глибин земл╕ аж до височини схиляння тополиного. Серг╕й зненацька якимись недов╕домими шляхами осягнення прозр╕нь тисяч покол╕нь предк╕в ╕ нащадк╕в митт╓во п╕дн╕сся до розум╕ння сут╕ невловимост╕ й прозорост╕ т╕╓╖ м╕ц╕, з якою незм╕рний безлад простору повол╕ набряка╓ гн╕тючим клубовинням хмар, де в загадков╕й посл╕довност╕ появи й зникнення скороминущих лик╕в якогось ута╓мниченого небом божества ти т╕льки ╕ встига╓ш уп╕ймати усепроникне в╕дчуття, що ╓диносталим у ц╕м св╕т╕ може бути лише пост╕йний плин - якийсь священний жах перед незглибим╕стю в╕дкрито╖ йому безодн╕ сакральних знань вже почав п╕дштовхувати Серг╕я якось позбутися цих його в╕дчутт╕в, аж вибух в╕трового поривання п╕дхопив його розхристан╕ думки ╕ через карколомн╕сть загибел╕ вс╕х однозначних ╕стин у буруванн╕ хмар пон╕с за обр╕й у пад╕ння на глибину вза╓мопоглинання земл╕ ╕ неба в горизонт╕ - ╕ в╕н вже н╕куди не м╕г под╕тися, притиснутий до розум╕ння, що дов╕чно небокрай триматиме його на в╕ддал╕ його збентеженого погляду, вт╕каючи в╕д нього з╕ швидк╕стю, з якою не встига╓ш озирнутися назад, щоб упод╕бнитись тому, хто знов ╕ знов так владно п╕дштовху╓ тебе у спину в╕ддавати крок за кроком свою самозакохан╕сть пок╕рному схилянню трави, де ╕╓рогл╕фами загадкових т╕ней переплутан╕ ус╕ стежини опов╕дей про найкоротшу в╕ддаль м╕ж народження ╕ смертю - про життя...

Насправд╕, за земними м╕рками, це була лише мить. Але це була мить дотику до в╕чност╕.

Серг╕й в╕д╕рвав св╕й погляд в╕д розбурханого небокраю ╕ подивився в обличчя Оксани, яка теж т╕╓╖ ж мит╕ озирнулась до нього, й побачив, що Оксана в╕дчула ц╕╓╖ мит╕ все те, що в╕дчував Серг╕й. Вони обо╓ зрозум╕ли, що прожили цю мить одночасно одним почуттям, одним проникненням у та╓мницю життя й любов╕, пережили одне одночасне осягнення, яке ще глибше по╓днало ╖х.

Серг╕й взяв Оксану за руку, яку вона пок╕рно вклала в його руку, й вони пов╕льно почали сходити з пагорба.

12.

Село Веселе було все ж досить таки великим населеним пунктом ╕ скор╕ше нагадувало маленьке м╕стечко, ан╕ж якесь забите глухе поселення, з яким здеб╕льше звикли пов"язувати назву "село". Щодо розташування, то Веселе розтяглося вздовж шосейно╖ траси ╕ зал╕знично╖ маг╕страл╕, як╕ йшли паралельно, на дек╕лька к╕лометр╕в, так що на територ╕╖ села розташовано було зразу аж дв╕ зал╕зничн╕ зупинки, одна з яких була нав╕ть зал╕зничною станц╕╓ю.

Було у Веселому й дек╕лька багатоповерх╕вок, де ран╕ше давали квартири медикам, педагогам, прац╕вникам колись величезного радгоспу, а останн╕м часом, п╕сля приватизац╕╖ квартир, в них стали жити вс╕, в кого ╓ грош╕. Була у Веселому сучасна школа, пол╕кл╕н╕ка, великий будинок культури, пекарня, великий торговий центр, який за звичкою називали ринком, ╕ багато маленьких яток та к╕оск╕в...

Одне слово, село Веселе б╕льше нагадувало маленьке м╕стечко, ан╕ж село. ╤ все ж, щодо пануючих тут переконань ╕ норм стосовно людських вза╓мин, то Веселе було таки стов╕дсотковим селом, у пор╕внянн╕, наприклад, з Ки╓вом. В подальшому Серг╕й ще й ще раз переконувався в правом╕рност╕ Миколиних сл╕в про панування в м╕сцевому житт╕ всевладно╖ чутки, яка все бачила, все знала, все розум╕ла. Нав╕ть не припускаючи ран╕ше можливост╕ трактування його вза╓мин з Оксаною, як "стосунк╕в", Серг╕й зовс╕м не звертав уваги на можлив╕сть виникнення "чутки" щодо цих вза╓мин. Але п╕сля розмови з Миколою став приглядатися до, так би мовити, нюанс╕в ставлення сельчан до нього з Оксаною. Виявилося, що Микола таки був правий - чутка таки жила вже сво╖м власним, свав╕льним життям.