Акротірський шпигун

— Оскільки наші військові частини, виконуючи завдання по охороні безпеки, фактично є тут всюди, сер, — зауважив я, — то навряд щоб це спостереження могло бути приводом для надто серйозних висновків.

Підполковник заперечливо похитав головою:

— Протягом останнього тижня цей суб'єкт весь час копирсається поблизу нашого нового аеродрому Акротірі, містер Андерсон. Він розбив свій намет на горбі, в районі доісторичних руїн, який, хоча й не входить до забороненої зони — не можемо ж ми надмірно розширяти ці зони, — являє собою дуже зручний пункт для того, щоб з допомогою бінокля і телеоб'єктива стежити за рухом на аеродромі і навіть фотографувати цей об'єкт. Ось чому ми повинні зайнятись ним.

— А ви не пробували довідатися про нього в американському консульстві, сер?

— Навіщо? Папери містера Вальполя в повному порядку.

Я зрозумів, що справу слід тримати в секреті від американських установ. Я досить довго був солдатом і добре знав, що між контррозвідками союзників у принципі ніколи не було співробітництва, а скоріше навпаки — неприязне суперництво, характерне для відносин між цивільними службами безпеки — наприклад, між митною службою розшуку та кримінальною поліцією, — яке нерідко призводить до склок. Розвідники здебільшого недооцінюють здібності своїх колег-союзників і в той же час схильні переоцінювати своїх противників, охоче приписують їм найспритніші виверти, набиваючи цим самим собі ціну.

Очевидно, колишній комісар Скотленд-Ярда Тінуел теж не зовсім був позбавлений цієї невинної слабості, бо тут же додав:

— Знаєте, лейтенанте Андерсон, шпигун досить рідко працює на ту країну, з якої він походить. Це ви зрозумієте, як тільки трохи вникнете в суть справи. Навіть коли містер Натан Ф. Вальполь справді американець, то це ще нічого не говорить про те, чиє завдання він тут виконує.

Беручи до уваги ім'я цієї людини, я висловив своє припущення:

— А може, він служить ізраїльській розвідці?

— Виключається, — поспішив заперечити підполковник, — це був би абсурд. Я скоріше схильний припустити, що йому платять єгиптяни або лівий сірійський уряд. А можливо, навіть росіяни стоять за його спиною. Проте що ми будемо гадати? Ви, лейтенанте, повинні розвідати це.

— Постараюся, сер.

— Саме цього я й чекав від вас. І ось з чого ми почнемо: ви поселитесь у готелі «Ледра Палас», тут в Нікозії, де зупинився Вальполь, і познайомитесь з ним. Для цього немає необхідності переодягатися в цивільне. У формі британського офіцера ви значно більше зацікавите його. До того ж йому ніколи і на думку не спаде, що контррозвідка може діяти так прямолінійно, доручивши стежити за ним офіцерові в повній формі. Досвідчений агент завжди остерігається цивільних, які улесливо намагаються наблизитись до нього. Тому підходьте до цього Вальполя з усією солдатською відвертістю.

Ця порада здалася мені розумною. Очевидно, Тінуел — старий лис, і з ним приємно буде працювати. Радувало й те, що мене не змушували виконувати якесь неприємне завдання, не використовували як парашутиста-десантника, а відповідно до моїх фахових здібностей. Регіональне командування на Близькому Сході не збиралося робити з мене героя, а навпаки — поселяло мене в розкішному східному готелі.

По цьому я, цілком задоволений, пішов з штабу, одержавши від підполковника кругленьку суму грошей і дані про суб'єкта, якого мав «викрити».

На другий день я вперше побачив Натана Ф. Вальполя. Він, певно, зробив перерву в своїх розкопках — можливо, через жахливу спеку, — бо об одинадцятій годині ранку я знайшов його в прохолодному залі ресторану, де він снідав у товаристві гарненької білявої дівчини, що годилася йому в дочки. Оскільки, — як було записано в готельній книзі — він подорожував без сім'ї, це могла бути просто якась його знайома по готелю.

Я обрав собі місце за сусіднім столом і, як це споконвіку роблять детективи, сховав своє обличчя за розгорнутою газетою В залі панувала приємна затишна атмосфера, властива всім фешенебельним салонам, де звичайно збираються поважні особи з різних країн. Хвилясті шовкові штори пом'якшували денне світло, запах кави лоскотав ніздрі, до вух долинали уривки розмов, приємно дзижчала установка штучного клімату.

Попиваючи «мокко», я, між іншим, роздумував над тим, як це містеру Вальполю вдалося завербувати до свого столу таку молоду дівчину. Адже поряд з нею він виглядав справжньою потворою; його зовнішність, особливо в такому місці, як цей ресторан, з першого погляду могла викликати лише відразу. До картатого, недбало скроєного піджака Вальполь носив широкі штани, які, мабуть, і досі в моді по той бік «залізної завіси»; волосся скуйовджене, щоки погано виголені, орлиний індійський ніс і блідий лоб — як видно, Вальполь віддавав перевагу крислатим капелюхам. Сидів він за столом у якійсь не зовсім пристойній позі: лікті поставив на стіл, черевики вивернув носками всередину, а свою широку спину вигнув горбом. Цей чолов'яга не вмів пристойно поводитись на людях, і тому не було нічого дивного, що контррозвідка вважала його червоним агентом.

Я непомітно присунувся ближче і прислухався.

Вальполь відсунув чашку і, як я розгледів через газету, вийняв заяложену записну книжку.

— Ні, міс Ругон, — сказав він, — я не забув. Ваше бажання — для мене наказ. Дозвольте прочитати початок? Ось, послухайте:

«Кіпр, дорогоцінна перлина східного Середземномор'я, завдяки своїй багатій культурі процвітав ще в стародавні часи. Покровителькою острова вважалася богиня краси Афродіта, яка нібито саме тут народилася з морської піни, і в честь її в Пафосі збудували розкішний храм. Кіпр був у давнину ідеалом всього прекрасного, і в той же час осереддям плотських надмірностей та вільнодумства».

— О, це ви чудово сказали, — зауважила дівчина.

Звучання її голосу якось вразило мене: в її англійській мові немовби відчувався ледве помітний іноземний акцент.

— «… Острів цей завжди славився своїм чудовим кліматом, багатою рослинністю, добрими винами і передусім виробами з міді, і, як і кипариси, дістав свою назву від слова «Кіпр»[8]. Тут колись виробляли чудові килими, коштовні скатерки і пахучі мастила». Ось тут би вам, міс Ругон, вставити порівняння між античною й сучасною косметикою — для читачів жіночої статі.

— Вам би самому варто було стати журналістом, містер Вальполь.

— «Про добробут древніх кіпріотів свідчать розкопки, проведені в 1869 році Чеснолою, під час яких було знайдено багато статуй, барельєфів і керамічних ваз. Ці старовинні кіпрські знахідки свідчать про оригінальне поєднання єгипетського, азіатського та старогрецького стилів — адже тут стикалися і взаємно впливали один на одного зразки мистецтва трьох материків… У ті часи кількість населення на острові нерідко досягала мільйона чоловік. Клімат тут дещо нерівномірний. Влітку ніколи не буває дощів (за часів римського імператора Костянтина якось не було дощу протягом тридцяти шести років, і населення залишило острів, а взимку вони іноді йдуть безперервно цілими тижнями, що, через відсутність лісів, часто призводить до поводей…» Ну, що ви скажете про мою писанину?

— Насамперед — щиро дякую! Ви так допомогли мені. Правда, стиль, мабуть, занадто серйозний для такої газети, як «Сан-Антоніо геральд»…

— Ви хочете сказати, дещо пишномовний, чи не так? Бачите, саме в цьому моя вада: я починаю марити вслух, як тільки торкаюсь даної теми. Ну, дивіться самі, що вам робити з оцим мотлохом. Може й справді пригодиться.

З цими словами Вальполь підвівся і, попрощавшись з дівчиною, вийшов важкою ходою орангутанга; між іншим, це був досить ставний чоловік, вагою з добрих сто кілограмів.

Мені слід було б непомітно піти за Вальполем і спробувати познайомитися з ним. Але я лишився на місці й скоса поглядав на сусідній стіл, бо вирішив спершу познайомитися з співбесідницею Вальполя. При цьому я сподівався — тим більше, що ми всі троє жили під одним дахом і постійно зустрічалися в ресторані, — що вона згодом представить мене містеру Вальполю, і таким чином я спритніше досягну своєї мети. Коли молодий чоловік домагається знайомства з гарненькою дівчиною, це сприймається більш природно, ніж коли б він прагнув зблизитися з літнім чоловіком. Якщо ж ця міс Ругон потім, скажімо, за вечерею зведе нас із Вальполем, то знайомство відбудеться в невимушеній обстановці.

8

Латинське слово cuprum (мідь) запозичене з старогрецької мови. (Прим. пер.)