Страница 3 из 3
* * * *
Я бачив капітана віч-у-віч, і в його власній каюті – одначе, як я й сподівавсь, він не дав мені й знаку уваги. Хоча в його вигляді, для випадкового спостережника, немає нічого, що б виставляло його чимсь більшим чи меншим за звичайну людину, почуття необорного ушанування й страху мішалось в мені з дивуванням, коли я глядів на нього. Постать у нього десь у мій зріст: себ-то коло п’ятьох футів вісьмох дюймів. Має він ладну й кремезну поставу тіла, не грубу, та й иншим нічим не одмітну. Але є в нім така своєрідність виразу, що панує йому на виду – є в нім яскравий, дивний, разючий знак великого віку, такий скрайній, такий надзвичайний, що він збуджує у моїй душі вражіння – почуття невимовне. Його чоло, хоча й небагато має зморщок, здається, несе на собі печать міріядів років. Його сіре волосся є свідок минувшини, а ще сіріші очі – віщування прийдешности. Поміст каюти кругом захряс дивовижними, окутими у залізо томами in folio, припалими порохом науковими інструментами та застарілими, давно забутими мапами. Голова йому похилилась на руки, і він пильно перебігав неспокійними вогневими очами якийсь папір, що видавсь мені наказом і, в кожному разі, мав на собі монарший підпис. Він бурмотів сам до себе, як робив це перший моряк, котрого я бачив у трюмі, якісь тихі сварливі звуки чужої мови: і хоч мовця був тут таки, при моїм лікті, його голос, здавалось, досягав мого слуху з віддалення в цілу милю.
* * * *
Судно і все, що на ньому, повнить дух Давнини. Команда нечутно никає взад і вперед, мов привиддя відійшлих віків: в очах їм стоїть жадливий і трудний вираз; і коли їхні постаті перетинають бува мою стежку в дикучому блискові бойових ліхтарів, я відчуваю таке, чого не лучалось мені відчувати зроду, дарма що ввесь вік свій я кохався в старовині і упивався тіньми упалих колон в Бабілоні, в Тадморі та Персеполісі, поки й сам мій дух узявся руїною.
* * * *
Поглянувши округи, мне встид взяв за свої давні страхи. Коли я тремтів під тим вітром, що досі гонив нас, чи не мав би я зовсім омліти в розрухах океану й вітру, що для них слова «шквал, самум» є заслабі і незначущі? В безпосереднім окулі судна скрізь сама чорнота довічної ночи та хаос безпінних вод; але на кількоро миль обаполи нас можна розглядіти, нерозбірно й уривками, дивоглядні крижані вали, що здіймаються геть у безрадісне небо і виглядають як стіни всесвіту.
* * * *
Як я був і думав, наше судно, очевидно, несе течія, коли тільки можна це назвище приложити до плину, що з виттям і ревом б’ється у білу кригу і рине на південь з такою скорістю, як водоспаду біг.
* * * *
Збагнувши жах моїх почуваннів, я думаю, річ ніяк неможлива: але жадоба проникнути в тайни цих страшливих країв горує навіть над моїм одчаєм і примиряє мене з найжахнішим видовищем смерти. Очевидно, що ми спішимось уперед до якогось разючого знання – якоїсь недовідомої тайни, що її осягти, значить загинути. Може, цей пруд* несе до самого південного полюса. Мушу визнати, що такий дикий на вигляд здогад має велику ймовірність.
* * * *
Команда сновигає по палубі неспокійною, трепетною ходою, але їхні обличчя виявляють скоріш пожадливість надії, ніж апатію розпачу.
Весь час вітер дме нам у корму, а що ми несемо на собі цілий рій парусів, корабель часами просто злітає з поверхні моря! О, жах за жахом! – льоди появилися раптом праворуч од нас, і ліворуч, і ми кружляємо млосно, незмірними концентричними колами, округ і округ по узбіччях гігантського амфітеатру, що його стін вершини губляться в тьмі і віддалі. Мало часу мені лишилось розмислитися над своїм уділом. Коло все вужчає, – ми шалено вгрузаємо в пащу виру – і серед реву й гуготу, і громів океану, і бурі корабель наш стенається весь – о боже! і – йде углиб.
Примітка. «Знайдений у пляшці манускрипт» уперше надруковано року 1831, і доперва багато років по тому я ознайомився з мапами Меркатора,* де змальовано, як океан чотирма течіями плине до Полярного (північного) Виру, щоб зануритися в земних порожнявинах; самий Полюс змальовується як чорну скелю, що зноситься у неймовірну вись.
Примітки
Новелу «Знайдений в пляшці манускрипт» Едґар Аллан По написав 1833 року для літературного конкурсу тижневика “Baltimore Saturday Visiter”. Новела перемогла у конкурсі, і По отримав приз ― 50 доларів; й 19 жовтня 1833 року новелу було надруковано. Тут новела представлена у перекладі Бориса Ткаченка за виданням «Едґар По. Вибрані твори», Харків, ДВУ, 1928. В даній публікації 2017 року збережено правопис видання 1928 року, котрий дещо відрізняється від сучасного. Викладених нижче коментарів у виданні 1928 року не було; вони додані для цієї публікації 2017 року.
Quinault, Atys ― Епіграф ― цитата з лібрето опери «Атіс» французького драматурга, лібретиста, поета Філіппа Кіно (1635-1688).
Пірронізм ― філософська школа скептиків, заснована в I столітті н.е. Енесидемом, вчення якої викладено Секстом Емпіриком в кінці II або на початку III століття н.е. Названа на честь Піррона з Еліди, давньогрецького філософа (IV-III ст. до н.е.), засновника античного скептицизму, хоча зв'язок між його вченням і філософською школою неясні. Отримав відродження в XVII столітті. Піррон вчив, що в умоглядному відношенні всі речі незрозумілі і непізнавані. Він спростовував будь-яку догматичну філософію шляхом прихованих в ній суперечностей і робив висновок про недостовірність людського знання. Піррон стверджував, що про якості предметів людина нічого не може знати, і тому слід утримуватися від якої б то не було думки про предмети (акаталепсія або афазія). Він вважав таке душевний настрій найбільш належним для мудреця в теоретичному відношенні, а в практичному відношенні наполягав на несприйнятливості до чуттєвих вражень (атараксія, тобто повна байдужість), визнаючи, однак, безумовну цінність чесноти як вищого блага.
Батавія ― стара голландська назва колоніальних часів сучасної столиці Індонезії ― Джакарти.
Лаккадівські острови ― група островів в Аравійському морі неподалік від західного узбережжя півострову Індостан.
Нова Голландія ― колишня назва Австралії, західне узбережжя якої відкрили і досліджували в XVII ст. голландські мореплавці.
Лісель (нід. Lijzeil) ― додаткове вітрило, що ставлять на допомогу прямим вітрилам для збільшення їхньої площі при попутних вітрах. Ліселі бувають тільки на фок-щоглах і грот-щоглах. На бізань-щоглах ліселі не ставляться, щоб не створювати вітрової тіні гротовим вітрилам, які мають важливе значення для швидкості.
Пруд ― швидка течія води.
Меркатор Герард (ван Кремер, 1512-1594) ― фламандський картограф. Одна з запропонованих ним проекцій поверхні земної кулі вживається й донині в морських картах. Головна праця Меркатора ― збірка карт з описами, «Атлас».