Страница 13 из 17
Він жодного разу й у гадці собі не покладав, що міністр у власному будинку міг залишити листа у всіх на видноті, і то задля того, щоб ніхто його й не помітив!
Але що довше міркував я про зухвальну, разючу й безоглядну винахідливість міністра, про те, що листа він конче повинен мати напохваті, про обшуки префектові, які виразно засвідчили відсутність листа в межах сфери дії цього достойника, то все певніше переконувався, що для переховання документа міністр удався до цілком достатнього й дотепного способу — не приховувати його зовсім.
Дійшовши такого висновку, я надів зелені окуляри й одного чудового ранку ніби знічев'я завітав до міністра. Застав я його вдома — він, як звичайно, позіхав, потягувався, снував з кімнати до кімнати і так аж наче місця не знаходив з нудьги.
Це він, чи не найдіяльніша людина у світі, коли його ніхто не бачить!
Щоб підладитись під його настрій, я став нарікати на свої очі, що ось мушу носити окуляри, а сам тим часом, прикриваючись своїми зеленими окулярами, обережно й пильно оглядав кабінет, назверх цікавлячись лише розмовою з господарем.
Особливу увагу звернув я на великий письмовий стіл, біля якого ми сиділи: на ньому мішма лежали всілякі листи та інші папери, а також один-два музичних інструменти й декілька книжок.
Одначе хоч як довго й прискіпливо я придивлявся, нічого підозрілого на столі не завважив.
Нарешті, погляд мій, обійшовши всю кімнату, зупинився на простенькому картонному кошику для візитних карток, що мав три-чотири переділки і висів на брудній блакитній стрічці, прив'язаний до мідяної бульбашки якраз над каміном.
У кошику лежало п'ять-шість візитівок і якийсь замацаний та пожмаканий лист. Листа посередині було надірвано майже надвоє, так наче спершу його хотіли подерти на шматки, а тоді нараз передумали. На листі аж надто виразно вбирала очі велика чорна печатка з монограмою Д++, і адресовано його було, як засвідчував напис дрібним жіночим почерком, самому Д++, міністрові.
Лист лежав недбало, чи то навіть і зневажливо, запханий за одну з верхніх переділок.
Ледве-но глянувши на цього листа, я побачив, що знайшов те, чого шукав. Звісно, з вигляду він зовсім не схожий був на той документ, докладний опис якого прочитав нам префект. Тут печатка була велика й чорна, з монограмою Д++, там — маленька й червона, з гербом герцогського роду С++.
Цього листа адресовано міністрові, письмо дрібне й жіноче, тоді як у тому листі — почерк сміливий і рішучий, а адресат — особа з королівської родини. Збігався самий тільки розмір листа.
Проте надміру промовиста відмінність цього надірваного документа від того, що відомий був з опису; брудний і завожений його вигляд, що рішуче суперечило пунктуальності міністра і водночас мало викликати враження, ніби лист нічого не вартий; розташування листа на видноті, тобто саме так, як я й сподівався його побачити, — усе це великою мірою підкріпило мою підозру.
Щоб якомога довше побути в міністра, я жваво підтримував розмову на тему, що, як мені було відомо, завжди його цікавила й збуджувала, а сам тим часом не спускав пильного погляду з листа. Завдяки цьому я добре запам'ятав, як виглядає лист, як він лежить за переділкою і, що найголовніше, остаточно переконався у слушності своїх здогадів.
Придивляючись до паперу, я помітив, що на згинах його потерто більше, ніж треба.
Такий трохи зім'ятий вигляд має цупкий папір, якщо його скласти й притиснути пресом, а тоді вийняти, розправити й скласти на зворотний бік, так щоб лінії нових згинів збігалися з попередніми. Це відкриття не полишало місця на сумніви. Мені стало ясно, що листа вивернуто навиворіт, немов рукавичку, і наново заадресовано й запечатано.
Після цього я побажав міністрові всього найкращого і вийшов, залишивши на столі золоту табакерку.
Наступного ранку я завітав до міністра по свою табакерку, і ми знову заходилися запально розмовляти на ту саму тему. Серед розмови раптом під вікнами будинку щось бабахнуло, наче пістолетний постріл, і відразу ж по тому почулися несамовиті крики й галас людського збіговиська. Д++ кинувся до вікна, відчинив його й виглянув. Скориставшись нагодою, я ступив до кошика, взяв листа, сховав до кишені, а натомість поклав іншого, такого самого з вигляду, що його заздалегідь приготував удома. Печатку міністрову я дуже вдало відтворив за допомогою хлібного м'якуша.
Шарварок на вулиці спричинила чудна поведінка якогось чоловіка, що вистрелив з рушниці в натовпі жінок та дітей. Але виявилося, що стріляв він без кулі, і винуватця відпустили, подумавши, що то божевільний чи п'яний. Коли буча надворі вщухла, Д++ повернувся на своє місце, і я теж відійшов від вікна, куди був підступив, здійснивши свій план. Незабаром я попрощався з міністром. А того нібито божевільного насправді підіслав я.
— Але навіщо вам треба було підкладати такого самого з вигляду листа? — запитав я. — Чи не краще було б уже в перші відвідини схопити документа й піти собі?
— Д++ — людина відчайдушна, він ні перед чим не зупиниться, — відказав Дюпен. — І в його будинку вистачить людей, йому відданих. Якби я наважився на такий непродуманий вчинок, як ви радите, мені звідти живому б не вийти, і мої любі парижани більше про мене і не почули б. Та я ще й інші мав міркування. Ви знаєте мої політичні погляди. У цій справі я діяв як прихильник потерпілої особи. Цілих вісімнадцять місяців міністр тримав її у своїх руках. А тепер — вона його триматиме, бо він же не знає, що листа в нього вже нема, і поводитиметься й далі так, як досі поводився. Таким чином він сам підкопує свою власну політичну кар'єру. Падіння його буде так само незагайне, як ганебне. Скільки не говорити про facilis descensus Averni[19], все-таки вибиратися вгору (як казала Каталані[20] про спів) завжди легше, ніж сходити вниз. У даному разі я не відчуваю ані співчуття, ані жалю до того, кому судилося впасти. Він — справжнє страховисько, людина талановита, але абсолютно безпринципна. Мені тільки страшенно кортіло б знати, що саме він подумає, коли, діставши несподівану відсіч від «певної особи», як називає її префект, загляне до кошика й відкриє мого листа.
— Як? То ви ще й написали йому щось?
— Бачите, це було б не зовсім справедливо, ба навіть образливо, — лишити йому порожнього папірця. Одного разу в Відні Д++ устругнув мені неприємну штуку, і я сказав йому, цілком незлобливо, що цього не забуду. Отож знаючи, що міністрові цікаво буде довідатися, хто саме перехитрував його, я змилостивився і залишив йому ключа до розгадки. Він добре знає мій почерк, тим-то я й написав посередині чистого аркуша:
… Un dessein si funeste,
S'il n'est digne d'Atree, est digne de Thyeste.[21]
Це з Кребійонового «Атрея».
ПРОВАЛЛЯ І МАЯТНИК
Impia tortorum longas hie turba furores
Sanguinis i
Sospite nunc patria, frac to nunc funeris antro
Mors ubi dira fuit, vita salusque patent.[22]
Чотиривірш, скомпонований для воріт ринку,
що має бути споруджений на місці якобінського клубу в Парижі.[23]
Я знемігся, смертельно знемігся від цих нескінченних мук і, коли мене, врешті, розв'язали й дозволили сісти, відчув, що непритомнію. Вирок — моторошний смертний вирок — то було останнє, що я ще розчув. А потім голоси інквізиторів неначе злилися в невиразний гул. Він навіяв мені думку про якийсь обертовий рух — може, тим, що нагадав гуркотіння млинового колеса. Проте це тільки на хвильку, бо невдовзі я вже нічого не Чув. Бачити, однак, я ще бачив, і то до жаху виразно.
19
Легкість спуску в пекло (лат.).
20
Каталані, Анжеліка (1780–1849) — славетна італійська співачка.
21
(З трагедії «Атрей і Фієст» французького драматурга Кребійона-старшого, 1707).
22
23
Епіграф запозичено з книжки англійського письменника І. Дізраелі «Курйози літератури» (1823).