Страница 18 из 54
«Та що ж я, дурень, чи що? ти поміркуй сам: навіщо ж придбаю я річ, зовсім для мене непотрібну?»
«Ну, вже, будь ласка, не кажи. Тепер я дуже добре тебе знаю. Така, справді, ракалія! Ну, слухай: хочеш метнемо банчок? Я поставлю всіх померлих на карту, шарманку теж».
«Ну, наважитись на банк, значить, підпадати під невідомість», казав Чичиков і тимчасом глянув скоса на карти, що були в нього в руках. Обидві талії[55] здались йому дуже схожі на штучні, і самий крап[56] виглядав теж підозріло.
«Чого ж невідомості?» сказав Ноздрьов. «Ніякої невідомості! хай тільки буде на твоєму боці щастя, ти можеш виграти чортову прірву. Ось вона! от щастя!» казав він, починаючи метати для збудження запалу: «от щастя! от щастя! ось: так і ріже! ось та проклята дев'ятка, на якій я все просадив! Почував, що продасть, та вже, зажмуривши очі, думаю собі: чорт тебе забери, продавай, проклята!»
Коли Ноздрьов це говорив, Порфирій приніс пляшку. Але Чичиков відмовився рішуче як грати, так і пити.
«Чому ж ти не хочеш грати?» сказав Ноздрьов.
«Ну, тому, що не маю настрою. Та признатися сказати, я зовсім не охочий грати».
«Чому ж не охочий?»
Чичиков знизав плечима й додав: «бо не охочий».
«Погань же ти!»
«Що ж робити? так Бог створив».
«Фетюк просто! Я думав був раніше, що ти хоч трохи порядна людина, а ти ніякого не розумієш поводження. З тобою зовсім не можна говорити, як з людиною близькою… ніякої прямодушності, ні щирості! чистий Собакевич, такий мерзотник!»
«Та за що ж ти лаєш мене? Винен хіба я, що не граю? Продай мені душ самих, коли вже ти такий чоловік, що трусишся над цією дурницею».
«Чорта лисого матимеш! хотів був, даром хотів віддати, а тепер от не дістанеш! Хоч три царства давай, не віддам. Такий скупердяй, пічкур гидкий. З цієї пори з тобою ніякого діла не хочу мати. Порфирію, піди скажи конюхові, щоб не давав його коням вівса, хай їдять саме сіно».
Такого висновку Чичиков ніяк не сподівався.
«Краще б ти мені й на очі не показувався!» сказав Ноздрьов.
Проте, незважаючи на таку незгоду, гість і господар повечеряли вкупі, хоч цим разом не стояло на столі ніяких вин з хитромудрими назвами. Стирчала одна тільки пляшка з якимсь кіпрським, яке було те, що називають кислятина в усіх відношеннях. Після вечері Ноздрьов сказав Чичикову, відвівши його у бокову кімнату, де була наготовлена для нього постіль: «Ось тобі твоя постіль! Не хочу й надобраніч казати тобі!»
Чичиков залишився після відходу Ноздрьова в найнеприємнішому настрої. Він у душі досадував на себе, лаяв себе за те, що до нього заїхав і згаяв даремно час. А ще більше лаяв себе за те,
що заговорив з ним про справу, і повівся необережно, як дитина, як дурень: бо справа зовсім не такого роду, щоб бути звіреною Ноздрьову: Ноздрьов людина-погань, Ноздрьов може набрехати, прибільшити, розпустити чорт знає що, підуть ще якісь плітки — негаразд, негаразд. «Просто, дурень я», казав він сам собі. Ніч спав він дуже погано. Якісь маленькі прежваві комахи кусали його нестерпно боляче, так що він усією жменею шкріб по враженому місці, приказуючи: «а, щоб вас чорт забрав разом з Ноздрьовим!» Прокинувся він рано-вранці. Першим ділом його було, надівши халат, взувши чоботи, податись через двір на конюшню, наказати Селіфанові зараз же запрягати бричку. Вертаючись через двір, він зустрівся з Ноздрьовим, що був теж у халаті, з люлькою в зубах.
Ноздрьов привітав його по-дружньому і спитав, як йому спалось.
«Так собі», відповів Чичиков досить сухо.
«А я, брат», казав Ноздрьов: «така мерзота верзлась цілу ніч, що бридко й розказувати, і в роті після вчорашнього немов ескадрон переночував. Уяви: снилось, що мене відшмагали, єй-єй! І хто б ти думав? От нізащо не вгадаєш штабс-ротмістр Поцелуєв разом з Кувшинниковим».
«Так», подумав сам собі Чичиков: «добре було б, якби тебе відшмагали наяву».
«їй-Богу! Та ще як боляче! Прокинувся, чорт забери, справді щось свербить; мабуть, відьми-бло-хи. Ну, ти йди тепер одягайся, я до тебе зараз прийду. Треба тільки вилаяти падлюку-прикажчика».
«Чичиков пішов у кімнату одягтись і вмитися. Коли після того вийшов він до їдальні, там уже стояв на столі чайний прибор з пляшкою рому. В кімнаті були сліди вчорашнього обіду і вечері; здається, щітка для підлоги не торкалася зовсім. На підлозі валялися хлібні крихти, а тютюновий попіл видно було навіть на скатертині. Сам господар, що не забарився скоро вийти, нічого не мав у себе під халатом, крім відкритих грудей, на яких росла якась борода. Держачи в руці чубук і присьорбуючи з чашки, він був дуже гарний для живописця, що страх не любить панів прилизаних і завитих як на цирульних вивісках, або вистрижених під гребінець.
«Ну, то що ж думаєш?» сказав Ноздрьов, трохи помовчавши: «не хочеш грати на душі?»
«Я вже сказав тобі, брат, що не граю, купити, давай куплю».
«Продати я не хочу, це буде не по-приятельському. Я не буду знімати плівки з чортзна-чого. У банчок — інша річ. Га? Прикиньмо хоч галію!»
Вертаючись через двір, він зустрівся з Ноздрьовим, що був теж у халаті…
«Я вже сказав, що ні».
«А мінятися не хочеш?»
«Не хочу».
«Ну, слухай: зіграємо в шашки, виграєш — твої всі. У мене ж багато таких, яких треба викреслити з ревізії. Гей, Порфирію, принеси-но сюди шашечницю».
«Даремна праця, я не гратиму».
«Та це ж не в банк; тут ніякого не може бути щастя або фальші: все ж від уміння: я навіть тебе попереджаю, що я зовсім не вмію грати, хіба що-небудь мені даси вперед».
«Ану лиш», подумав сам собі Чичиков: «зіграю я з ним у шашки! В шашки грав я колись непогано, а на штуки йому тут трудно взятись».
«Гаразд, хай уже буде так, в шашки зіграю», сказав Чичиков.
«Душі йдуть за сто карбованців!»
«Навіщо ж? досить, коли підуть за п'ятдесят».
«Ні, що ж за куш п'ятдесят? Краще ж у цю суму я включу тобі яке-небудь щеня середньої руки або золоту печатку до годинника».
«Ну, гаразд!» сказав Чичиков.
«Скільки ж ти мені даси вперед?» сказав Ноздрьов.
«Це з якої речі? звісно, нічого».
«Принаймні, хай будуть мої два ходи».
«Не хочу, я сам погано граю».
«Знаємо ми вас, як ви погано граєте!» сказав Ноздрьов, виступаючи шашкою.
«Давненько не брав я в руки шашок!» казав Чичиков, посуваючи теж шашку.
«Знаємо ми вас, як ви погано граєте!» сказав Ноздрьов, виступаючи шашкою.
«Давненько не брав я в руки шашок!» говорив Чичиков, посуваючи шашку.
«Знаємо ми вас, як ви погано граєте!» сказав Ноздрьов, посуваючи шашку, та в той же самий час посунув обшлагом рукава й другу шашку.
«Давненько не брав я в руки!.. Е, є! це, брат, що? подай-но її назад!» говорив Чичиков.
«Кого?»
«Та шашку ж», сказав Чичиков, і в той-таки час побачив майже перед самим носом своїм і другу, що, як здавалось, пробиралася в дамки; звідки вона взялася, це один тільки Бог знав. «Ні», сказав Чичиков, уставши з-за стола: «з тобою немає ніякої змоги грати. Так не ходять, трьома шашками зараз!»
«Чому ж трьома? це помилково. Одна просунулась ненавмисне; я її відсуну, будь ласка!»
«А друга ж звідки взялася?»
«Яка друга?»
«А ось ця, що пробирається в дамки?»
«От тобі й на, ніби не пам'ятаєш!»
«Ні, брат, я всі ходи рахував, і всі пам'ятаю; ти її тільки тепер примостив, їй місце он де!»
«Як, де місце?» сказав Ноздрьов, почервонівши: «та ти, брате, як я бачу, вигадник!»
«Ні, брате, це, здається, ти вигадник, та тільки невдало».
«За кого ж ти мене маєш?» говорив Ноздрьов: «що я, шахрувати буду?»
«Я тебе ні за кого не маю, а тільки грати з цього часу ніколи не буду».
«Ні, ти не можеш відмовитись», говорив Ноздрьов, розпалюючись: «гру почато!»
«Я маю право відмовитись, бо ти не так граєш, як личить чесній людині».
55
Талія — колода або дві колоди карт, що беруть участь в грі.
56
Крап — виворотний кольоровий бік карти; на ній шулери робили помітки, що дозволяли впізнавати потрібні карти.