Mellonta Tauta

Едґар Аллан По 

Mellonta Tauta[1]

Редакторові «Ледіз бук»

Маю честь надіслати для Вашого журналу матеріал, який Ви, сподіваюся, зможете розібрати краще, ніж це вдалося мені. Це переклад, виконаний моїм другом Мартіном Ван Бюрен Мевісом[2] (котрого часом називають «пророком із Покіпсі[3]») з дивного рукопису, якого я знайшов десь рік тому в щільно закоркованій пляшці, що плавала у водах Mare Tenebrarum[4], моря, чудово описаного нубійським географом, але в наш час відвідуваного рідко, хіба що трансценденталістами та шукачами химер.

Відданий Вам

Борт повітряного корабля «Жайворонок»

1 квітня 2848 р.

Так от, мій любий друже, доведеться вам, за гріхи ваші, зазнати мук читання довгого, просторікуватого листа. Скажу відверто: я збираюсь покарати вас за всі ваші неподобства; дозволю собі бути скількимога нудотною, непослідовною, безладною нечемою. До того ж я тут ув’язнена в бридкій повітряній кулі разом із сотнею чи двома лобурів, яких прирекли на приємну розвагу – подорож (дивне ж уявлення мають про приємність деякі люди!), і не матиму жодної нагоди торкнутися terra firma

[5]

Е-хе-хе! Коли ж то нарешті до людської черепної коробки завітає яке-небудь Відкриття? Невже нам довіку терпіти ці повітряні кулі, з усім роєм їхніх невигід? Невже ніхто не вигадає нового, скорішого засобу пересування? Такий от поступ підтюпцем, на мою думку, коли й кращий від достеменних тортур, то лиш трошечки. Слово честі, за годину після того як вирушили з дому, ми подолали не більше ста миль. Нас переганяли навіть пташки – принаймні деякі з них. Запевняю вас, я аж ніяк не перебільшую. Наш рух уперед, безперечно, здається повільнішим, ніж насправді: адже навколо нема предметів, які б допомогли оцінити нашу швидкість, а по-друге, ми линемо за вітром. Звичайно, коли зустрічаємо іншу повітряну кулю, з’являється нагода відчути наш літ, і тоді, слід сказати, все виглядає не так уже кепсько. Що вже я звична до цього способу пересування, а все одно не можу побороти якогось наче запаморочення кожного разу, коли якусь кулю проносить просто над нашою головою: мені здається, ніби на нас нападає гігантський хижий птах і от-от понесе нас кудись у пазурях. От сьогодні на світанку над нами пролетіла одна, та так низько, що зачепила своїм якірним тросом мотузяну сітку, якою обплетено нашу гондолу; тож ми неабияк похвилювались. Капітан сказав, що якби цей кіш було зроблено з мішурної «шовкової» линви, як п’ятсот чи тисячу років тому, ми неминуче зазнали б аварії. Він пояснив мені, що «шовк» той виробляли з волокна, яке добували з нутрощів певної породи черваків. А ту черву дбайливо вигодовували шовковицею – то така плодова рослина, схожа на кавун, – і коли черваки набирали досить тіла, їх перемелювали у млині. Одержану таким чином масу, яка в первісному стані звалася папірус, згодом іще піддавали різноманітній обробці, і врешті вона ставала «шовком». Як це не дивно, але колись його вважали розкішним матеріалом для жіночого одягу! Балони повітряних куль також найчастіше виготовляли з «шовку». Куди, здається, кращий гатунок матеріалу пізніше стали видобувати з оплодня насінин рослини, що має вульгарну назву euphorbium, а в ті часи ботаніки називали її молочаєм. Так от цьому гатункові шовку дали наукове визначення «шовк-бакінгем» – завдяки його дивовижній тривкості; звичайно його просочували розчином каучука – ця речовина, дуже подібна до гутаперчі, широко використовується й зараз. А каучук цей часом називали ще індійською гумою, або «гумою мовчання», хоч сам він, по-моєму, належить до родини лишайників. Ніколи не кажіть мені більше, буцімто я в душі зовсім не археолог.

Якщо зайшла мова про якірні троси, то й наш трос, здається, щойно скинув у море якогось чоловіка, зачепивши одне з електричних гвинтових суден, що юрмляться під нами в океані, – кораблик десь на шість тисяч тонн і, судячи з усього, жахливо переповнений. Тим манюсіньким баркам слід би заборонити брати на борт більше пасажирів, ніж приписано. Того чоловіка, ясна річ, не взяли назад на борт, і він невдовзі зник з очей разом із своїм рятівним поясом. Мене дуже тішить, любий мій друже, що ми живемо в аж таку освічену добу: вона ж бо не визнає права на існування такої дрібниці, як окрема особистість. Загал – ось про кого дбає в нас істинна людяність. До речі, коли вже йдеться про людяність, – чи знаєте ви, що наш невмирущий Уїггінс не такий уже оригінальний у своїх поглядах на суспільні відносини і все таке інше, як то схильні вважати його сучасники? Пандіт мене запевняє, що ті самі ідеї і майже тим самим способом висловлював ще мало не тисячу років тому ірландський філософ на ім’я Хутр’є[7], коли розпочав у власній крамниці роздрібну торгівлю котячими шкурками та іншим хутром. А Пандіт, як ви знаєте, чоловік тямущий; тобто ніякої помилки тут бути не може. Просто дивовижно, як часто – чи не щодня – ми бачимо підтвердження глибоких спостережень індуса Аріса (він же Овен) Тоттеля (цитую за Пандітом): «Отже, ми мусимо визнати, що поміж людьми, повторюючись не раз, не два і не кілька разів, а майже нескінченно, ходять одні й ті самі думки».

2 квітня. Сьогодні обмінювалися сигналами з електричним катером, який доглядає серединну ділянку лінії плавучого телеграфного дроту. Я дізналася, що коли Хорзе[8] вперше запроваджував у дію цей різновид телеграфу, то прокладання дроту через море вважалося цілком неможливим; а нині нам вельми важко зрозуміти, в чому ж полягали ті труднощі! Ось такі справи. «Tempora mutantur»[9], – вибачте мені за цитування етрусків: що б ми робили тепер без атлантичного телеграфу? (Пандіт каже, що «атлантичний» – то стародавній прикметник). Ми на кілька хвилин лягаємо в дрейф, задаємо катерові кілька запитань і дізнаємося, серед інших знаменних новин, що, скажімо, в Африці лютує громадянська війна, а в Юропі, як і в Айшії, залюбки робить свою чудову справу чума. Хіба ж не варте серйозної уваги те, що, перш ніж на філософію пролила своє прекрасне світло Людяність, світ призвичаївся ставитись до війни чи до пошесті як до лиха? Чи знаєте ви, що у стародавніх храмах навіть молилися, аби ці нещастя (!) не уражали людство? Далебі, не так воно легко зрозуміти, яких вигід шукали собі в цьому наші далекі предки? Невже вони були аж такі сліпі, що не могли второпати просту річ: знищення хай і тьми-тьмущої окремих особин є не що інше, як безперечне благо для загалу!

3 квітня. Ото втіха – видертися мотузяною драбиною на вершечок повітряної кулі й огледіти звідти навколишній світ. Розумієте, панорама, що відкривається з гондоли, – не така широка, бо дивишся в основному зверху вниз. А сидячи тут (де я й пишу ці рядки), на відкритій оглядовій площадці, розкішно обкладеній м’якими подушками, можна роздивлятись на всі боки – видно геть усе, що діється. От зараз навколо, куди не глянь, просто-таки юрмляться повітряні кулі – видовище надзвичайно мальовниче; а повітря аж бринить мільйонами людських голосів. Я чула, що коли Жовтен, або (як більше подобається Пандітові) Зелен[10], котрого вважають першим аеронавтом, обстоював можливість перетинати атмосферу в усіх напрямках шляхом простого підіймання або опускання, аж поки буде досягнуто сприятливого потоку, він, власне, не зустрів розуміння серед сучасників, котрі дивились на нього тільки як на дотепного шаленця – і все тому, що тогочасні філософи (!) оголосили це нездійсненним. А зараз уже мені здається цілком незбагненним, як це така очевидна річ могла вислизнути з-під уваги розважливих стародавніх savants[11]. Проте в усі віки найбільші перешкоди Мистецтву ставили саме так звані люди науки. Безумовно, наші науковці куди терпиміші за своїх давніх попередників… Ой, маю вам розповісти про ці речі дещо вельми дивне. Уявіть собі, що не більш ніж тисячу років тому метафізики звільнили людей від дивовижної химери, ніби існують тільки два шляхи досягнення Істини! Хочете вірте, хочете – ні! Виявляється, дуже, дуже давно, в темних глибинах часу, жив такий собі турецький філософ (а може, індійський) на ім’я Овен (він же Аріс) Тоттель. Цей чоловік запровадив чи, в усякому разі, поширював ідеї, що їх було в цілому названо дедуктивним, або апріорним методом досліджень. Починав він із тверджень, які називав аксіомами, або «самоочевидними істинами», а від них уже «логічним» шляхом переходив до висновків. Найвизначнішими його послідовниками були Невклід[12] і якийсь Ккант. Так от, Овен Тоттель благоденствував на вершині аж доти, поки з’явився такий собі Бик (чи, може, Ягня) на прізвисько «Еттрікський Пастух»[13], який став проповідувати зовсім іншу систему, названу ним апостеріорною, або індуктивною. Цей покладався загалом на відчуття. Шляхом спостереження, аналізу та класифікації фактів – instantiae naturae[14] (такою штучною назвою вшанували все те пізніше) – він підійшов до загальних законів. Метод Овна Тоттеля, коротко кажучи, базувався на noumena[15]; метод Ягняти – на phenomena[16]. І захоплення цією останньою системою було таке сильне, що з початком її запровадження на Овна Тоттеля вже чекало забуття; щоправда, кінець кінцем він повернув собі втрачені позиції – йому навіть дозволили поділити царство Істини з пізнішим суперником. Нині savans схильні вважати, що арістотеліанський та беконіанський шляхи – то єдино можлива дорога до пізнання. «Беконіанський», як ви, певно, знаєте, – це слово, вигадане як рівноцінне «ягн-іанському» (чи «бик-оніан-ському»), але більш милозвучне та піднесене.

1

Те в майбутньому (гр.).

2

Мартін Ван Бюрен Мевіс – вигадане ім’я, контамінація перекрученого прізвища американського спірита Ендрю Джексона Девіса (1826–1910) та імені Мартіна Ван Бюрена, президента США.

3

Покіпсі – американське місто, в якому на спірита Ендрю Джексона Девіса начебто зійшов дар яснобачення.

4

Моря мороку (лат.).

5

Твердої землі (лат.).

6

Нудьгу (фр.).

7

Хутр’є – французький соціаліст-утопіст Шарль Фур’є.

8

Хорзе – Самюель Морзе, винахідник телеграфного зв’язку.

9

Часи міняються (лат.).

10

…Жовтен… Зелен… – Чарлз Грін, повітроплавець.

11

Учених (фр.).

12

Невклід – грецький математик Евклід (III ст. до н.е.).

13

«Еттрікський пастух» – шотландський письменник Хогт Джеймс (1770–1835). «Хог» англійською мовою означає «свиня».

14

Безпосередньої природи (лат.).

15

Ноуменах (гр.), тобто на тому, що осягається розумом.

16

Феноменах (гр.), тобто на явищах, які дано нам у досвіді, які сприймаються органами чуттів.