Мій Близький і Далекий Схід

Те, що відбувається в Україні, відбувається в цілому світі. А відбувається знищення Розуму. Занепад чистої науки, бо фінансується лише те, що приносить прибутки, занепад освіти, щоб її могли лише отримати ті, хто керуватиме світом, руйнування національних особливостей, вигнання моралі з усіх сфер суспільної думки, особливо з мистецтва, знищення довкілля — усе це викликає відчай-безсилля. Зріла людина мусить перетворитися на нерозумне дитя, яким маніпулюють і яке не має жодної свободи, окрім права на власні життя і смерть. Це — дитя-перестарок, якому болить тільки особистий біль.

Відчай-бунт знаходить вияв у тероризмі. Останнє десятиліття пройшло під знаком викорінення духовних потреб людини, і тероризм теж є спробою реагувати на деструкцію суспільства й особистої свідомості. Втім, на тероризмі теж наживаються, але у чистому вигляді — це бунт з відчаю, вибух почуттів людей, котрі не визнають себе приреченими. Вони не бачать іншого виходу в темряві буття, де ллються сльози і кров, де прагнуть врятувати дітей від голодної смерті, де бояться заснути, де ніколи не виконують обіцянок… У тому світі діти рано дорослішають. Вони вчаться ненавидіти, не цінувати власне життя, яке не має сенсу, коли у ньому немає свободи і щастя. У розвинутій країні щастям є мати гарний будинок, автомобіль, можливість задовольняти різні забаганки. У Афганістані, Іраку та Чечні — щастя, коли близькі люди знаходять один одного після бомбардування живими й неушкодженими. Свобода там солодка, бо її кожної миті можна втратити.

Свобода — наче проміння від сонця Справедливості й Розуму, всього, що сприяє життю. «Я — життя серед інших життів, які теж прагнуть жити», — писав Альберт Швейцер. В основу етики, що сягає корінням до раннього християнства, він кладе благоговіння перед життям, розкриваючи перед людиною цілий Всесвіт, проте не до безмежності, а від незалежності до неналежності. Не-належати означає насамперед обмежити власні потреби, амбіції, керуючись освіченим серцем. Ґьоте казав: якщо ви нічого не відчуваєте, ви нічого не осягнете. Ось чому я починала кожен розділ цієї книжки уривками з поезії та прози, пропускаючи тексти через власне сприйняття. Під кінець на моєму шляху зустрівся Альбер Камю з його cogito ergo sum. Він постав переді мною в усій його трагічності. Його маятник хитався від відчаю до просвітленого розуму. Таке неспокійне життя й закінчилось передчасно. Альбер Камю загинув в автокатастрофі, маючи 47 років, і його творчість нагадує конспект студій над життям. Уперше я зустрілась з ним, коли мені було 17 років. Майже через тридцять років я прочитала його по-іншому. Я бачу перед собою людину, одну з тих, кого пізнала через власний досвід.

Іноді мені вдається пізнати людину миттєво, одразу побачити силу її та слабкість. Я не могла б скористатися з цього бачення. Просто охоплює жаль і співчуття, коли людина беззахисна переді мною. Я впізнаю серед них себе. Усі мої книги — це спроби віднайти якусь опору, це блукання серед гір і долин, серед міст і сіл, ані надто стрімкі злети, ані глибокі падіння. Щось мене завжди стримувало від різких кроків, та тепер, здається, що, зробивши коло, я повернулась до юнацького максималізму. У моїй першій повісті дівчина, моя ровесниця, каже, маючи на увазі німців-окупантів, дивну фразу: «Їй було всіх жаль». Я написала це якось інтуїтивно, бо так може сказати лише зріла людина. Зараз я вимовляю ці слова цілком усвідомлено, бо всі наступні роки пізнавала людей і пересвідчилась у їхній вразливості. Хтось казав, що бувають люди живі, сонні і мертві. З мертвими я, мабуть, не знайду спільної мови. Але яке щастя зустріти живих! Від них йде тепло, і їхні очі ніколи не бувають заплющені. Вони пильнують світ, аби той не заснув.

Я була на грані відчаю і самогубства, не раз опинялась у небезпеці, і добре знаю, як обезвладнює насильство. Неправда, що я створюю вигадані світи: їх створює моє життя. Нарешті мені вдалось знайти таке місце, де я хотіла б жити. Це — Королівство, де розум не суперечить почуттям, де не окрадають довірливих і не принижують слабких, де обходяться тим, що мають, де краса — добра, а магія не підточує душу. Мені вдалося прожити життя, не належачи до якоїсь партії чи секти, і жодна теорія не змогла заволодіти мною цілковито. Звичайно, можна влаштувати собі комфортне самітне життя, замкнувшись у шкаралупі, але я волію жити поруч з людьми, а не привчати себе до незворушної байдужості. Хоча розумію, що втручатись у чиєсь життя, чи вести за собою — теж не мій клопіт. Із Прометея можна легко перетворитись на Цезаря, якщо навіть той Цезар — гуру, себто вчитель. Кожне життя обирає собі власний спосіб існування.

Людина, яка відчуває себе на місці кожної істоти, є уповні людиною. Вона дотикає болючих, вразливих місць, аби їх зцілити, але не повинна торкатись речей мертвих і скам’янілих. Обивательська тупість, стабільність, порядок, що заперечує будь-які зміни, — це ті мертві речі, яких домагається нині більша частина людства. На тлі воєн, злиднів і кривд це, може, й виглядає привабливо, однак рано чи пізно у сні прийде відчай. Коли перестаєш думати, тоді перестаєш жити. Іноді мені хочеться вмерти. Обивателі прагнуть жити вічно, відрікаючись від права на власне життя і власні думки. Страшно подумати, скільки попереду ще неспокою, поразок, втрат близьких людей, але я тепер втішаю себе думкою, що перед жадобою пізнання відступає навіть холод зимової ночі нашого життя. «Тільки єсть у нас ворог — наше серце», — писав Тичина. Серце робить нас вічно молодими. Я довіряю поезії й музиці, народженій з чутливості, вразливості й відчаю. Поруч з рядками Лі Бо, Антонича, Тичини, Блейка у мене в пам’яті образ квітучого глоду на узліссі, на якому присів на мить рідкісний білий метелик з чорними смужками на крильцях. Краса входить в серце пекучим променем сонця, зате потім зігріває його ціле життя.

Осінь і зима 2003 року

Інформація видавця

Зміст

Брат мій Енкіду …12

Сніг у жмені. Деякі думки з приводу одного шумерського прислів'я …68

Розповіді прочанина …76

Рукави, вологі від роси …86

Літературно-художнє видання

Галина Пагутяк

МІЙ БЛИЗЬКИЙ І ДАЛЕКИЙ СХІД

Повість та есеї

Видавець Василь Гутковський

За редакцією Василя Ґабора

Комп’ютерне верстання Ярини Черкас

Директор із виробництва Андрій Василик

Директор зі збуту Божена Ковальська

Здано на складання 27.04.2009. Підписано до друку 14.05.2009.

Формат 60x90/16. Гарнітура Peterburg.

Папір офсетний. Друк офсетний.

Умовн. друк. арк. 8,5. Обл.-вид. арк. 9,88.

Наклад 1500 прим. Замовлення № 212.

Літературна агенція «ПІРАМІДА»

Україна, 79006, а/с 10989.

м. Львів, вул. Промислова, 45.

тел./факс: (380-32) 242-31-31.

E-mail: [email protected]/* */

www. pi ramidabook.com

Надруковано з готових діапозитивів у друкарні ЛA «ПІРАМІДА», свідоцтво державного реєстру: серія ДК № 356 від 12.03.2001 р.

П 12 Галина Пагутяк. Мій Близький і Далекий Схід: Повість та есеї. — Львів: ЛА «Піраміда», 2009. — 136 с. (Серія «Українська модерна проза»).

ISBN 978-966-441-109-4

ББК 84.4

Примітки верстальника

С. 26: А тепер через нього, і через Більґамеса, чию долю вирішили боги на своїй раді, нині Шамхат як самітна очеретина, як заблукана корова в хащах, як ягнятко, відлучене від [вівіці] => вівці.

С. 42: Післанець з Дому гостей йшов попереду із запаленим [смолискипом] => смолоскипом, не озираючись.

С. 42: Роз’ївся при бенкетах, [обпивса] => обпився вином і пивом.