Впали мости

- А як відносини з Матвієм?

- Змінилися. Він відчуває відповідальність за сім’ї, але він і знає, що зможе з нею впоратися. Народження дитини не може не змінити сімейне життя.

- Коли жінка, стає мамою на її плечі лягає велика відповідальність. Вона переживає за свою дитину, за її здоров’я, її майбутнє. І від чоловіка в такій ситуації не вимагається прийти з роботи схопити швабру і помити підлогу. Достатньо виявити моральної підтримки, що якщо жінці потрібна буде допомога, вона її отримає. Варто пам’ятати, що чоловіки також переживають раніше ви приділяди увагу один одному, а тепер жінка зосереджена на дитині, а він відчуває себе третім лишнім.

- А я то так нічого. Нещодавно зловила себе на думці, що коли тримаю кішку, то підримую їй головку. А коли та смикається легенько поплескую її. Але якщо чесно не розумію, як жінки виживають перший рік. Це знання про раптову смерть немовляти змушує кожну хвилину, коли моя дитина замовкає бігти і дивитися до неї. Я здається стаю схожа на істеричку. Але все одно, коли не чую свою дитину біжу перевіряти чи все добре.

- Ми всі це переживаємо. І нажаль ризик раптової зупинки дихання у немовляти існує. Особливо небезпечний період від двох до чотирьох місяців.

- Дякую, що добавила масла в вогонь моєї параної.

- Не істери. То все минає. Матвія ж тобі було не страшно самого з дитиною залишити?

- Знаєш, я його жалію. Я дозволяю йому нормально спати, навіть на вихідні він має декілька годин, щоб виспатись. І дитину від мене від отримає викупану, нагодовану і задоволену. Але на моє невинне прохання чи не може він трішки погуляти по дворі з донечкою, він відповів, що втомився. Думаю, що за декілька годин з донечкою наодинці він зможе відпочити. Тобто я встаю раніше за нього, бо мені потрібно погодувати доньку, приготувати йому сніданок, поприбирати, попрати, погуляти, приготувати вечерю, погратися з донькою, купити продукти, вирішити всі побутові питання починаючи від бачка унітазу, що протікає, закінчуючи веденням усього сімейного бюджету, я продовжую вчитися і читати величезну кількість корисної літератури. Я лягаю пізніше, бо знову ж таки вкладаю донечку спати годую чоловіка, мию посуд і трішки часу намагаюсь проводити з чоловіком і його безладом. Мені подобається, коли я знаю, що я хочу, у Матвія принцип, якось буде. І якби Матвій був моїм підлеглим уже б вигнала. А так, сідаю поряд нього і щиро намагаюсь надихнути його то вірою в себе, то кинути виклик самому собі і пробувати нове, хоча для нього все нове. А відтак, як зміни не приходять за день, по працюю потужним джерелом мотивації, ключем, який буде відкривати нові двері і зачиняті старі. Тому, що кожен день то нова можливість. У нього щось виходить, але в той малесенький вогник, що жевріє потрібно постійно підкидати дрова віри, мотивації, натхнення, підтримки, надії, мрії, щоб його драйвило від того, що він робить, щоб ловив кайф, що в нього це виходить, щоб пробував і ніколи не зупинявся. - Вікторія задорно розсміялася.

- Тепер я розумію, яким був неймовірно щасливим Олексій Олександрович, коли ти йому зробила такий чудовий подарунок долі і залетіла від його сина.

- Мене спочатку то неймовірно лютило. На Матвія я дивилася, як на вибрик природи, він мені не подобався. Мажорний хлопчик переросток, який то бунтує проти батьківської волі, то йде за нею слідом. Поряд з ним хаос, але з часом прийшло розуміння, що він не пустий, що в нього є серце. І що мені не все одно.

- Як це мило…- з такою мрійливою мордочкою сказала Вікуся.

- Угу. Мило, просто дорого була така довга до йього ніжної і ранимої душі.

- А ти зараз не дуже жорстока, що залишила його самого з дитиною?

- Я ж кажу, що я вже як та істеричка і хотіла дати йому можливість побути з дитиною на одинці і вже хвилююсь, чи все в них добре. Тому певно побігла додому.

- Не переживай. Все буде добре. - в слід мені посміхнулася вона.

Шлях додому зайняв 10 хвилин. І перше, що я почула відкривши двері, як моя дитина плаче і плаче давно плач уже навіть с схлипами, кинула сумку побігла на плач. Валерія заходилася диким плачем на руках у Матвія, а той з самим нещасним видом її гойдав на руках.

- Що у вас відбувається?

- Меланія? Вона впала. - я підхопила її на руки. І тихенько гойдаючи почала розглядати її. На підборідді і лобі була здерта шкірочка.

- Як впала? - тихо погойдуючи її запитала я.

- Я положив її на диван, вийшов в туалет, а вона впала. - запустивши собі руки в волосся і пару разів смикнувши себе відповів він. Валерія почала заспокоюватися.

- Ясно. Візьми її на хвилинку, я помию руки і переодягнуся. - трясучими руками взяв. Миттю вимила з милом руки і переодягнулася в домашнє. Матвій з Валерією на руках слідував за мною у нього на руках Валерія знову почала плакати.

- Вона давно впала?

- Ні, хвилин 15 тому. - я забрала її у нього з рук і приклала до грудей. Валерія миттю зайнялася ділом.

- Маленькі діти, особливо немовлята дуже активні від ні на хвилину не можна відводити очей.

- Я положив її посеред дивана.

- Матвій, все нормально. Я розумію, що ти злякався. Я, якщо чесно то теж. Голова у немовляти по відношення до тіла в чотири рази важча ніж у дорослого. І якщо немовля падає, то частіше головою. Половина таких падінь по словам лікарів закінчуються забоєм мозку. - по тому, як у нього шоковано округлилися очі, зрозуміла, що щось не те сказала. - У нас лише подряпинки і синці. Все добре. - та, щось видно добре не було, бо він охопив себе руками, хапався за голову.

- Може швидку викликати? - злякано подивився на мене.

- Слухай, дитина на 15 хвилин образилася на весь світ, то нормально, якби плакала довше, то викликали б. Якби вона не їла, то викликали б. А так, вона заспокоїлася, поїла і он спить уже. - І хоча мені дуже не хотілося, та я обрежно переложила її в колисочку. Потім підійшла до Матвія, щось він не зрозумів, що я хочу зробити, бо як обійняла його здригнувся. Я підняла руку і тихенько почала погладжувати його по голові.

- Шшшш, все гаразд.

- Я не думав, що вона може скотитися. - пробурмотів він.

- Не переживай так. Валерія стає все рухливішою і попереду ще багато падінь у нас буде. Годі, мій хороший. А то наразі допомога більше тобі потрібна чим їй.

- Ти…ти сердишся?

- Ні. І ні в чому тебе не звинувачую. Тому ти теж уже спинися. Пішли чай пити. - я обережно дістала колисочку Валерії перенесла і поставила на дивані на кухні.

- Вона точно в нормі?

- Спить. - підтвердила я. І швиденько зробила нам по чашці чаю. Подивилася на Матвія, дістала з холодильника коньяк і налила йому, заодно і швидко закуску створила.

- Пий. Від твого напруження уже іскри летять .- він випив і навіть взяв бутерброд.

- То розповіси чим ви займалися, поки мене не було?

- З нею потрібно було весь час гулятися, потім я носив її на руках. - Матвій все одно виглядав засмученим, а вже з його тягою до самокопання, то зовсім лякало.

- То так. Світ стає для неї все цікавішим. - і хоча і хотілося сказати, що як милий, відчув, що таке сидіти дома з дитиною. Та він і так був таким засмученим, що просто пожаліла і промовчала.

- А це ми вже десь маємо освоїти повзання. Відчуваю буде весело. А потім ще й почнемо ходити вчитися. Тут не знаю, милий, готуйся, бо всі діти падають. Ще я зрозуміла, що в нас небезпечні розетки дома, їх доведеться замінити. І все небезпечне до чого наше дитя може дістати треба прибрати.

- Я поганий батько да? - видав він мені.

- Ти найкращий батько, який може бути. Тому викинь всю дурню з голови. Можу ще налити. - і я повторила, ще трішки хлюпнувши спиртного в склянку. Він випив другу.

- Я подумав, що і ти мабуть не можеш ні на хвилину відійти від Валерії, може нам няню найняти? - приголомшив пропозицією Матвій.

- Поки що ні. Я зараз для неї все і цього достатньо. При цьому від тебе хочу, малесенького розуміння, що я теж не зважаючи на те, що сиджу дома, втомлююсь. І від тебе іноді я хочу моральної підтримки, це коли від тебе з однієї сторони нічого не вимагається, а з другої сторони створюється таке враження, що я завжди можу на тебе розраховувати.