Впали мости

- Ти можеш бути нормальною? - з розпачем запитав він, я навіть повернулася до нього.

- Яка ж я по твоєму? - вкрай холодно запитала я

- Не йди…Я…я хотів…. -його голос тремтів, я повернулася на його незрозуміле белькотіння і побачила, як у нього з носа потекла кров.

- Матвій у тебе кров з носа. - він повільно підняв руку, доторкнувся до носа і відвів окривавлену руку, дивлячись на неї незрозумілими поглядом. Я тихенько положила Валерію в колиску і взяла його за руку потягла за собою.

- Ходімо зі мною. - він слухняно пішов, затискаючи собі носа. Я посадила його за стіл.

- Сядь і нахили трішки голову до низу. - я кинулася в ванну намочила рушника і повернулася до нього.

- Але ж кров капає. - і він спробував задерти голову догори.

- Ні, Матвій, так ти наковтаєшся крові. Сиди, помірно затисни ніс рукою і приклади до перенісся холодний мокрий рушник. - Я зараз ще щось з морозки дістану. - в морозці звичайно льоду не було, зате був горошок і я його витягла накрила тоненьким рушником .

- Матвій, я тобі до потилиці зараз прикладу холодний хорошок. Не лякайся і посидь так ще кілька хвилин. Кров з носа здається зменшилася. - я обережно відвела рушник в сторону. - Потримай ще пакет з горошком біля потилиці, а я намочу ще раз рушник. - я знову повернулася до ванної намочила і злегка віджала рушник. Матвій виглядав нещасним опущена до низу голова і рукою він намагався тримати пакет з горошком біля потилиці, але кров з носа уже не бігла.

- Так, давай ти зараз сам пройдеш в ванну і вмиєшся холодною водою. - Матій, як поламана лялька встав, пройшов і вмився. - Добре. Тепер давай трішки полежиш я тобі ще покладу рушник на перенісся, а ти спокійненько полежиш. Пішли в кімнату, там найбільш прохолодніше. - він мене лякав. Він виглядав байдужим до всього, просто робив механічні рухи.

- Лягай. - скомандувала я, коли ми зайшли в кімнату. Коли він ліг обережно вмости малесенького рушничка йому на перенісся. - Полежи просто спокійно. Я закрию вікно, щоб світло тобі не заважало. І принесу води попити. Валерія спить в ліжечку, все добре. - і я їх залишила.

- Що Матвій? - з занепоєнням в очах мене запитала мама.

- Навіть лінчувати його по людські не виходить, тільки налаштувалася, а у нього кров з носа пустилася. До речі, а де це всі інші родичі, яких мучить цікавість?

- На сіно їх відправила, щоб ти могла спокійно з твоїм Матвієм поспілкуватися.

- А? А то я вже подумала там прибульці, метеорит, що жодної доскіпливою морди поряд не було.

- Ні, просто твоя мама рабовласник. - відповіла вона мені.

- І чого тільки кажуть, що у нашій сім’ї почуття гумору вольтануте?

- В принципі можна і не жартувати, але тоді жити однозначно стає сумно. - резюмувала мама.

А я з горнятком прохолодного компоту пішла в свою кімнату, де мене чекали дві дитини, що спали, одна старша інша менша. Зітхнула, поставила на столик горнятко і пішла назад до мама. Не знаю, як Матвій, а Валерія ще спати буде години дві. До кінця вечора в змаганнях зі сну переміг Матвій, бо я ще двічі годувала і купала і спатки ложила Валерію, а він просто дрихнув. Мої родичі трохи походили позаглядали, але потім все ж з сіном мама то добре придумала, втомлененькі були і пішли спати, мені не залишилося нічого іншого, як примоститися поряд Матвія і спробувати заснути. У мене майже вдалося заснути, коли Матвія підхопило, та просто смерчем з місця підхопило.

- Матвій ти в мене дома. Тихо. - безладні рухи він припинив і навіть спинився.

- Меланія, я що заснув? Я вибач. Скільки зараз часов?

- Умм…- простогнала я. і потягнувшись ввімкнула світло. Мене зустріло скуйовджене волосся і очі, як у сови Матвія.

- Матвію, все гаразд, я на твою честь не покушалася. І жах, дівка в постелі то до одруження, ми вже теж якось пройшли. - він сидів на ногах і втомлено потер своє лице.

- Іноді я думаю, що ти ненормальна.

- Каюсь іноді я нею буваю, але з яким задоволенням. - мрійливо похитала я головою. - Вставай, прибабахнутий на всю голову принц і пішли я тебе покормлю.

- Вона не проснеться ? - запитав він біля ліжечка.

- Ще ні.

- А якщо проснеться?

- Тоді мої родичі прийдуть і мені про це скажуть. - і він нарешті відстав від ліжечка і пішов за мною. - Взагалі-то Валерія спить зі мною, але сьогодні це почесне місце займав ти.

- Вибач…- пробурмовтів він.

- Не вибачу, бо немає за що. Давай, ти в душ, а я щось на стіл зберу, тільки тихо, усі сплять, зустрічаємося в літній кухні..- і ми як змовники розійшлись. З душа Матвій вийшов в джинсах, але з мокрим оголеним торсом. І мій погляд мимо волі тягнувся помилуватися оголеним шматочком тіла.

- Як самопочуття?

- Після душа краще. - і він натягнув на себе футболку.

- То, добре. - Матвію я підсунала голубці, домашню ковбасу і іншої сирно мясної нарізки. Налила в горнятки узвар.

- Гарячого чаю чи кави не пропоную, у тебе кров носом йшла на сьогодні від гарячих напоїв пропоную утримуватися.

- А ти?

- А я п’ю узвар. Так, як уже вечеряла.

- Я хотів…- Матвій так вцепився в виделку, що аж пальці побіліли - вибачитися за те, тоді в квартирі.

- Добре. Вибачення приймаються. - він декілька разів моргнув.

- І я не хочу з тобою розлучатися. Я хочу, щоб в нас була сім’я. - вже стиха додав він. Я мовчала на таке, трішки будучи приголомшеною. Недочекавшись відповіді, він підвів погляд на мене, він мовчав, тільки його губи кривилися. Він відложив виделку.

- Ти більше нічого не хочеш мені сказати? - лагідно так запитала я його, на його мордашці зявився розгублений вираз.

- Я шкодую, про те, що сталося. Я не хотів, я просто хвилювався …і боявся…і… - він запустив собі руку в волосся і декілька разів себе смикнув. - І донечку хотів взяти на руки, тільки у мене руки так трусилися, боявся, що не втримаю, а ти на мене ще так дивилася …і…

- Ти ідіот, - прошепотіла я хитаючи головою, він замовк, тільки насторожено дивився на мене. - Але я тебе люблю. - Здається значення моїх слів до нього довго доходили, бо він якось підвис.

- І я тебе люблю. - нарешті я видавила з нього ті слова.

- Мазаль тов..

- Що? - насупив він брови, ще з якимось розгубленим виглядом. Я розсміялася.

- Все добре. Правда. Лишнії страждань влаштовуватимо не будемо. Але певне поянити дещо треба, розпочну з себе я вважала, що ти справді не хочеш, ані шлюбу зі мною і що ти не хочеш дитини. Певною мірою я відчувала себе винною за те, що і завагітніла і легковажно погодилася на одруження з тобою, якби я наполягла того можна було б уникнути, силоміць до шлюбу з тобою мене ніхто не тягнув, просто пропозицію Олексій Олександрович зробив так, що прямо важко було відмовитися. Ти не сильно наполягав до пошуку порозуміння, навіть навпаки своєю зверхністю пробуджував в мені все гірше, що там мило спало до того. Я тим не пишаюсь, але і у мене характер не цукор і мені соромно за свою поведінку. Я сердилася на себе і на тебе і на ситуацію, але ти просто частіше відгрібав за все. Я все більше дізнавалася про тебе і мені це подобалося. Мені стало з тобою цікаво і комфортно і добре і за тобою сумувала. А ти гад навіть жодного разу не зателефонував. - він сидів незворушно, тільки кліпав очима.

- Думав, що ти не захочеш зі мною говорити.

- Далі, Василь мій друг. І тут поки, що я не розумію кому ти більше не віриш мені чи собі? Я не готова боротися з кожним вибриком твоєї уяви. Це вже буде нагадувати боротьбу з вітряками.

- Я не готовий був дома тебе побачити з іншим чоловіком. Я знаю, що був неправий.- не дав мені нічого сказавти він піднявши руки вгору, його пальці тремтіли. - Просто, ти мені подобалася, завжди подобалася, - він нервово облизав губи, - якби ти тоді не плакала і не була така засмучена, я б напевне так і не підійшов би до тебе. А потім ти вагітна, а я вже одружений і ти ненавидиш мене і я тебе дратую. - рвано видихнув він. - І тоді на корпоративні, коли я побачив тебе з Станіславом …ну, убити мені його хотілося. - після довгою паузи закінчив він.