Впали мости

- Синулька намалював. Ще й перевіряє, чи ношу я його з собою. Думаю, що він мені чудово злих духів допомагає відганяти.

- Малюк старався.

- Знаю. І люблю його. Навіть час від часу дозволяю мені зачіску зробити, чоловік правда потім лякається. Руслан, он на вихідних гарно провів час і прийшов додому лика не в’яжучи, поки я мовчки психувала на кухні, синулька дістав мою косметику і зробив татка гарним. Чула б ти як він верещав побачивши себе вранці з бодуна в дзеркалі.

Пораді подружки я послідувала , воєнні, підривні дії згорнула. Тим більше, що проблеми у Матвія були, ще б пак їх не бути Олексій Олександрович засунув бідолаху в бізнес по самі мигдалини. Нещасним він був і без моєї допомоги. Дав йому нове направлення і сказав розвивай. Матвій певно старався, бо вже місяць приходить додому все пізніше і пізніше і сумніше і сумніший. На моє запитання, як справи, відповідав стримано, що нормально, робила вигляд, що йому вірю. Сьогодні в зв’язку з тим, що мене перестало нудити, я була сама щаслива людина і сама добра. Тому насипала миску борщу з пампушками сіла з чаєм поряд нього, покосився на мене, та нічого не сказав.

-Як у тебе справи? - задала я класичне запитання турботливої дружини.

- Нормально. - навіть не дивлячись на мене відповів він.

- То добре. Чим ти зараз займаєшся на роботі?

- Роботою.

- Давай спробую задати навідні запитання. Щось цікаве?

- Ні.

- Складне?

- Терпимо.

- Угу. Матвій, я вагітна, а не ідіотка. В компанії я пропрацювала 7 років. Я знаю багато цікавих речей. Зрештою я маркетолог. І ти ж знаєш свого батька, просто за красиві очі, я б не отримувала зарплатню.То може розповіси, що там в тебе терпимо? - перестав жувати і оцінливо подивився на мене.

- Батько віддва мені «Альфу-про».

- Це щось з останніх відкритих нових компаній, яка мала ….- Хм, цікаво.

- Що цікаво? - буркнув він.

- Цікаво, як ти маєш конкурувати на ринку. - задумалася я.

- І все? - розчаровано, перепитав він.

- Ні, ну я хоть трішки на гугл схожа? Мені треба подумати. На сьогоднішній день на ринку стираються межі чогось брендового, ніхто не побіжить купувати пральний порошок Арієль, тільки тому, що він Арієль. Продукція між собою схожа і споживачі уже не надають таку перевагу брендові. В епоху, коли споживач переобтяжений пропозиціями по суті подібного товару, різниця ще може бути в сервісі. Тобто якщо ти виходиш на вже існуючий ринок товарів чи послуг, то єдина можливість у тебе на ньому конкурувати це сервіс. Це поки єдине, що буде тебе відрізняти між ними усіма. Ненавязлий сервіс по-українські він має місце в нашому житті. Він у нас, як суслик всі розуміють, що він десь є, але ніхто не бачить. Тут ще не ходжене поле, працювати є з чим. Світ змінюється досить швидко, тому ми не повинні жити сьогоднішнім днем. Це ще коли врахувати наше переповнене інформаційне середовище. Вижити стає все важче. Хоча успіхом рухає пристрасть і наполегливість. Поставлена мета драйвить, а от вихід з зони комфорту приносить холодок дискомфорту. Ладно, то все філософія, давай, що в тебе є, піду подумаю. Скинеш на пошту, чим ти там займаєшся, а я подумаю, як це можна ще зробити.

Матвій скинув бізнес план по новій компанії. Сиділа туманіла від того, яку ж виключну користь він несе для покупця. Теоретично я її бачила, але це ж було непомірно дорого. Альтернативні джерела енергії могли собі дозволити поки що, або багаті оригінали, або той кому було дешевше, ніж підключення до мереж. Поки є дрова люди будуть їх рубати, знищувати ліс, щодня палити, аніж подумають про інші варіанти. Та й фінансовий стан співвітчизників, викликав повне розуміння, що не скоро, ой не скоро вони цим зацікавляться. Ще й виробники в цьому плані, чомусь вважають, що щось зліпивши з горем пополам можуть впарювати людям за дорого. Те, що я бачила було недолуге. Я шукала тепловий насос, а мені розповідали, що там технологія- космос, що вони мають за 1500 грн на рік здійснювати його технічне обслуговування, що по вартості воно, як запустити малесеньку ракету. Тут і моя світла ідея швидко вмерла.

Ну, що ж маючи групу промислових компаній з різностороннім бізнесом можна було і ризикнути віддати одну малесеньку компанію на поталу синові. Хоча знаючи Олексія Олександровича, може він не так вже й ризикував, результату він вимагає будь-що. Можна навіть поспівчувати Матвію. А все таки положенням Олексій Олександрович скористався ловко, використавши мене і дитину, як ричаг відчутно надавив на галабурдника сина. З однієї сторони таке обурює мене, з іншої захоплююсь його талантом відкопати вигоду, здається там де її немає і ніколи не було. От, що означає нестандартне мислення і абсолютна відсутність страху бути не як усі. Мені би так, з сумом зітхнула я.

Матвій додому прийшов уже заведений судячи з того, як він наричав на кота. Пару хвилин оцінювала і що ж мені хочеться залишитися в кімнаті чи все ж вийти і розібратися, що в нього сталося. Лінь схиляла до першого. Нагадала собі, що я мужня жінка. Глибоко вдихнула і пішла зустрічати чоловіка.

- Привіт! Вечеря?

- Ні. Не хочу. - глухо буркнув він.

- Ти їв?

- Ні. І щось не хочу. - я просто бачила, як він тамував бажання наричати і на мене.

- Матвій, будь-ласка. Я ж не прошу виконати щось неможливе від тебе? Просто повечеряй зі мною. Я на тебе чекала. - нагло збрехала я, звичайно ж вечеряла. Він вагався, а я добавила ванільно-благальних ноток в свій вираз обличчя і він поступився. З радісною посмішкою в кращих традиціях відчайдушної домогосподарки я кинулася на кухню догоджати своєму чоловікові. Він помив руки і зайшов за мною слідом. Я насипала йому. Сьогодні радувала форелью і овочами, не всю рибу ще перепробувала готувати, довелося собі повторити, не ламати ж таку чудову легенду.

- Як твій день?

- Не хочу про це говорити. - і пішов він в глуху оборону. Мушля ж ти моя морська, ще й тебе виколупувати звідти доведеться, тяжко зітхнула я.

- Щось сталося? - з уболіванням я дивилася на нього.

- Так виробничі моменти. - здригнулася ця морока.

- То буде завжди. Реагувати себе треба привчити спокійно. Якщо можеш, щось змінити - змінюй. Не можеш, так сенс переживати? Наприклад це як ти летиш в літаку, а він починає падати. І від тебе в даному випадку нічого не залежить. Теж саме з помилками. Помилки, роблять усі. Це потрібно сприйняти і знайти спосіб, як зменшити шкоду від помилки. Не копатися в помилці, а просто мінімізувати негативні наслідки. Прийняти її і спробувати не допустити повторення.

- Ти це так говориш, начебто це все так легко. - відчуваю себе людиною, яка тикає по ньому палицею в надії надибати той нарив, що його турбує. От вже примара.

- Ну, я оптимістичний реаліст. Вірю в людей, вірю,що всі люди хороші, що все буде добре і попереду світле майбутнє. Але я прекрасно розумію, що шлях до нього легким не буде. Тому, як говорив Томас Едісон: « У мене не було помилок, було 10 тисяч способів, які не працюють». Ти рухаєшся у новому напрямку попереду в тебе невідомі, незвідані шляхи, а відтак і відсоток помилок буде вищий. І отак перейматися кожен раз, нервів твоїх не вистачить. А в тебе насправді задача складніша. Знаєш, як кажуть, що крутий і успішний менеджер не той, хто показав характер, а той хто завершив проект і показав додану вартість проведеної роботи. Щоб досягнути успіху, потрібно вірити в ідею і на своїй харизмі керувати людьми. Якщо зробив помилку і тебе всі клюють , визнавай її і відповідай, що наступного разу буде ліпше. Всі помиляються це нормально. Не всі геніальні у всьому і це теж нормально. Можна бути генієм в чомусь де ти гориш і запалюєш усе довкола, але у всьому не можливо їм бути. Візьми за приклад Стіва Джобса. Знаєш по великому рахунку він маркетолог, який придумав, як пояснити міліонам покупців, за що вони платять.

- Я не хочу нічого взагалі робити. Ходити за зарплатню на роботу, це утопія. Працювати на когось повна дурня. - емоційно закінчив він.