Страница 2 из 3
Оця сама «РЕЧИЦЯ» мільйони разів повторена на мільйонах сірникових коробків – в мільйонів російських обивателів «мільйон терзаній».
Я уявляю собі, як професор Кит Китич Дураков, що його улюблений афоризм і досі зостався: «Росію погубілі», як цей К.К. Дураков бере в руки білоруський сірниковий коробок.
Професор Дураков уже читав про те, що малороси мають свою державу і свій язик, і так само глибокий біль уже пронизав його серце, чувши про те, що на Кавказі усі забалакали по-неправославному, але він якось завжди забував за білорусів. І от він, випадково крутячи в руках коробка сірникового, починає вдумливо читати сірникову леґенду.
Фабрыка «Дняпро». Рэчыца
Благовидне обличчя професорове вкривлюється в прикру ґримасу. Дняпро! Що ці інородці зробили з руського Днепра?
Він перевертає коробок другим боком і довго силкується прочитати химерне слово «ДА ДЗЕСЯЦІГОДЬДЗЯ Б.С.С.P.»[4]. Він мусить признатися, що тут він уже нічого не розуміє. Впізнати в цьому слові «десять років» він не може, та й що йому ті десять років!
Зневірившися прочитати ці слова, він бездумно перевертає коробок назад сподом. Ввесь трусячись від огиди, він перечитує «Беларуські Дзяржауны Запалковы Трэст» і проминувши уже пережиту образу «Дняпро-Рэчыца» скочується до фіналу:
«Цана 1½ кап.».
Це його убиває. Він блискавично відчув, що це йому ціна 1½ копійки, що це знущаються особисто з нього, професора К.К. Дуракова, і він умирає від апоплексичного удару. Приїхавши на місце смерти, лікарі констатують перевтому, перенапруження геніяльного мозку і нездатність пристосуватися до радянської дійсности, але ніхто не догадається глянути на жовтенький коробочок з десятьма сірниками в конвульсивній жмені небіжчика. Місто Речиця, що породило колись прадідів «упаковщика» Речицького, тепер убило професора К.К. Дуракова.
Але городянин не знає цього, ліниво проходячи під вивіскою І. Речицького. В його сонній уяві постають ріки, величезні ріки, засіяні мов чайками, білими пароплавами. Десятки тисяч грузчиків навантажують на пароплави РЕЧІ, несуть меблі, тягнуть скрині, волочать піаніно, гупають посуд і все те УПАКОВАНЕ. На полотні, на ряднах, що ними обшиті РЕЧІ, лінивий городянин читає адресу РЕЧИЦЯ. Городянин трошки струшується, лупає очима і швендяє далі. Він зрозумів вивіску і трохи навіть споріднився з нею. Він задумливо погладжує рукою бороду і він міркує, що час уже б тую бороду поголити.
«Щастя моє, — міркує городянин, — що я нічого не беру всерйоз. Інакше я не міг би зараз поголити своєї бороди.
Навколо мене, скрізь, люди виголошують, що беруться зробити для мене перуку, чи то парика, бо вони «перукарі» або «парикмахери». Можна б подумати, що ми переживаємо середнєвіччя: усі навколо ходять у пудрованих перуках, не виключаючи солдатів і нічних вартових. У солдатів під перуками заводяться воші, а перукарі вдень і вночі працюють, щоб настачити перук на півмільйонове населення міста Лопансбурґа[5]. Уже не вистачає кінських грив і собачих шкір. Доводиться робити перуки з конопель».
Але поголитися все ж таки треба. І от — химерний випадок — городянинові очі попадають на вивіску:
Як і всякий свідомий лопансбуржець, наш городянин достоту ознайомлений з історією українського футуризму і добре розуміє, що не про Михайла Семенка[6] іде мова на вивісці. Лопансбуржець прекрасно знає, що парикмахерський період у Семенковій творчості був давно, був дуже давно, коли ще він жив у Пітері і наслідував І. Северянінові[7]. Лопансбуржець так само знає, що коли двоє роблять те саме, це вже не те саме, і що перукарно-парфумерний період більше мав значіння в українській літературі, ніж у російській.
Отак згадує лопансбуржець про Семенка і раптом згадує розкішну чорну чуприну Семенкову. Одночасно він хапається за свою неголену бороду.
«Стрижіїв нам треба, а не перукарів тепер, — схаменувся лопансбуржець. — Ми вже скинули чуже волосся, а тепер пора стригти своє».
Але счувшися, що вийшла фраза, яку може хтось взяти за якийсь афоризм, а може ще й зробити які висновки, лопансбуржець лякається. Щоб заспокоїти себе, він читає слово «Перукарня».
— «Перу» — папуги, розмаїті пера, перісті ландшафти, тропічна папороть, пережита культура, сонце пере хмари в блакитних ночвах неба.
— «Карня» — місце, де карають на горло, де кароокий чорнявий каралеоргій сложить свою голову, де кракає крук, де ножиці карають переросле волосся, де бритва картає бороди, де на столах дзеркальний карнавал шампунів, одекольонів, бріолінів і іншої парикмахерської аристократії. І копійки капають у касу за те, щоб п'ятнадцять хвилин бути маркізом де-Фікстуар[8].
___________________________________________
Примітки
Текст Майка Йогансена «Nomina-Omina (Латинська рима)» з ілюстраціями-фотографіями приводиться тут за виданням «УЖ» (Універсальний журнал), Харків, № 8 (10), 1929, стор. 126-129.
Назва тексту «Nomina-Omina» в перекладі з латини означає Імена-Ознаки.
Примітки додані 2017 року.
1. з ворсмівського заліза – тобто вироблений у Ворсмі. Ворсма – населений пункт у Нижегородській області Росії (до 1955 року село, а тепер місто). З XVIII століття Ворсма була центром металообробних кустарних промислів. В даний час в місті діє медікоінструментальний завод.
2. Арнольд фон Вінкельрід або Ерні Вінкельрід (нім. Arnold von Winkelried; ? — 9 липня 1386, Земпах) — легендарний швейцарський народний герой, борець за незалежність від Габсбургів, учасник битви при Земпахе. В ході битви під Земпахом він прийняв на себе удар ворожих копій, чим забезпечив перемогу швейцарського війська над герцогом Леопольдом Австрійським. Для швейцарців Арнольд фон Вінкельрід став втіленням самопожертви в ім'я порятунку батьківщини. Однак історичність його особистості піддається сумніву.
3. Речиця – місто у Гомельській області Білорусі, де з початку XX сторіччя виробляють сірники.
4. ДА ДЗЕСЯЦІГОДЬДЗЯ Б.С.С.P. – з білоруської – ДО ДЕСЯТИРІЧЧЯ Б.С.С.Р.
5. Лопансбурґ – жартівлива назва Харкова, що те найменування походить від річки Лопані, котра в історичному центрі міста впадає в річку Харків.
6. Михайло (Михайль) Васильович Семенко (1892-1937), поет доби «Розстріляного відродження», основоположник і теоретик українського футуризму, жертва сталінського терору.
7. Ігор Северянін (справжнє ім’я Ігор Васильович Лотарьов, 1887-1941), російський поет доби «Срібного віку».
8. Фіксатуар – косметичний засіб (помада) для згладжування волосся і закріплення форми зачіски.
4
ДА ДЗЕСЯЦІГОДЬДЗЯ Б.С.С.P. – з білоруської – ДО ДЕСЯТИРІЧЧЯ Б.С.С.Р.
5
Лопансбурґ – жартівлива назва Харкова, що те найменування походить від річки Лопані, котра в історичному центрі міста впадає в річку Харків.
6
Михайло (Михайль) Васильович Семенко (1892-1937), поет доби «Розстріляного відродження», основоположник і теоретик українського футуризму, жертва сталінського терору.
7
Ігор Северянін (справжнє ім’я Ігор Васильович Лотарьов, 1887-1941), російський поет доби «Срібного віку».
8
Фіксатуар – косметичний засіб (помада) для згладжування волосся і закріплення форми зачіски.