Марина — цариця московська

Сьогодні існують лише вельми суперечливі дані. Хоча на перший погляд, ніби й достовірні — одні історики з документами в руках свідчать: загинув, був убитий; інші — теж з фактами на руках — доводять: ні, не був убитий, а був підмінений іншим хлопчиком, якого й убили — під виглядом царевича Дмитрія... Тож царевич Дмитрій тоді уцілів, в Угличі була лише інсценізація його «загибелі».

Але кому вона була потрібна?

І — для чого?

Хто був зацікавлений в «інсценізації» загибелі малого Дмитрія?

А потрібна вона була боярам Нагим, чия представниця Марфа (Марія) і народила від царя Івана IV сина Дмитрія.

Помираючи, Іван Грозний передав трон не сповна розуму сину Федору — більше не було кому, розумово здібного сина він сам убив ціпком. Найменшому Дмитрію виділив лише удільне князівство зі столицею в Угличі. І Марія Нага, остання жона Грозного, з сином Дмитрієм — тоді однорічним — та численною ріднею відбули в почесне заслання, клянучи на чім світ стоїть свого померлого мужа-царя. Ображена була до глибини душі.

А втім, «ображена» — не те слово. Надто м’яке. Її просто лють праведна тіпала, що з нею і її сином так вчинив покійничок. Та ще й від того, що їй навіть не дозволили бути присутньою на коронації Федора — бодай як найближча родичка, якою вона вважалася.

І це було не просто приниженням, ні. Це було великим приниженням, і вже за одне це Нагі зненавиділи Бориса Годунова, який за недоумкуватого Федора фактично був правителем держави і сидів у Кремлі, як ніби справді законний цар! Ненавиділи його Нагі до скреготу зубовного! Розуміючи це — він не був дурним чи недалеким, — Борис прислав до Углича довірену особу, дяка Михайла Битяговського, — з великими повноваженнями. Для щоденного і препильного нагляду за Нагими в Угличі.

А вже посланець Годуна постарався. Він оточив їх потрійним кільцем наглядачів, нишпорок усе того ж Годуна. І навіть позбавив їх тих законних повноважень, що їх мали інші удільні князі. Ще й відібрав у них контроль над прибутками князівства, що надходили до удільної скарбниці. (Не удільні князі, а наче притики!) Нагі з царевичем Дмитрієм опинилися чи не в ролі прохачів, вони не завжди мали навіть, чим розплатитися з прислугою. Було від чого ненавидіти, проклинати Бориса і бажати йому швидкого кінця!

Ось тоді, принижені Годуном, позбавлені прибутків, ненавидячи Бориса, Нагі й вирішили захопити владу в Кремлі, скинувши ненависного їм Годуна. До всього ж той, будучи фактичним правителем при недоумкуватому Федорі Івановичі, який посів трон, почав розпускати чутки, що порочили Дмитрія і Нагих. Буцімто Дмитрій як син від сьомої (чи шостої) жони Івана Грозного офіційно не мав права на престол — його батько не був вінчаний з Марфою (Марією) Нагою. А ось як у царя Федора Івановича, мовляв, з’явиться синок, він і стане в подальшому царем Русі... А щодо Дмитрія, то він усього лише... усього лише князь Углицький, адже народився від неосвяченого церквою шлюбу своїх батьків. (Пізніше англійський дипломат Джіль Флетчер свідчитиме: «За підступами Годунова наказано не поминати Дмитрія в церквах в числі інших членів царського дому, як незаконнонародженого».)

Годунов не хотів, аби Дмитрій дожив до свого повноліття. Адже якщо цар Федір помре бездітним (до того і йшлося, та і яка б дитина могла бути в недоумкуватого самодержця!), син Івана Грозного, прижитий ним від Марфи Нагої, — найбільш вірогідний претендент на престол. У крайньому разі в нього буде більше права на престол, ніж у Годунова, котрий спав і бачив себе в золотих снах царем Русі. Тому й виникла загроза життю царевича Дмитрія, і Нагі на потаємній сімейній раді вирішили не чекати трагічної розв’язки, а діяти. Негайно. Аби упередити Годунова в його чорних задумах. Та для цього Нагим треба було будь-що зберегти Дмитрія і, почекавши, доки він виросте і стане дієздатним, заявити про його права на трон. А отже, й права самих Нагих. Та як уберегти Дмитрія, якого Годун — чи його спадкоємці — забагнуть позбутися — як конкурента в боротьбі за трон? Найкращим виходом із ситуації, що склалася, було б, аби він раптово... помер. Чи — загинув, що суть справи не міняє. Загинув (чи помер), звісно, не насправді, а лише «для блізіру». Аби уберегти царевича від змови й справжньої загибелі — доки він не виросте і не заявить про свої права на трон Русі.

Що й було зроблено. Царевича Дмитрія успішно підмінили іншим хлопчиком з Углича — приблизно одного з ним віку і дещо схожим на нього. (Нещасного малого спокусили подарунками зіграти — на якийсь час — роль царевича, не посвячуючи його в плани, що насправді він буде зарізаний. Малий, нічого не підозрюючи, але спокусившись «дарами», погодився. І поплатився за те своїм юним життям.) Отож, нещасного зарізали і в ґвалті, що виник, оголосили про загибель сина Івана Грозного. Якого відразу ж таємно вивезли з Углича, аби в інших краях переховувати його доти, поки він не виросте, і вже тоді можна буде заявити про його спадкові права на трон. Адже Борис Годунов за будь-якої ситуації буде мати менше прав на трон, аніж законний син царя Івана.

Задумка Нагих блискуче вдалася. Царевич Дмитрій, оголошений буцімто загиблим від рук підлого вбивці Годуна, вцілів, виріс (Годунов, на щастя, повірив, що синок Грозного загинув в Угличі) і, зрештою, заявив про свої права на російський трон — бодай і з допомогою поляків.

Що було далі — відомо.

А тому царевич Дмитрій Іванович — він же Лжедмитрій І, — вважають деякі історики, міг бути (і, очевидно, був) справжнім сином Грозного, царевичем Дмитрієм. Той, який з’явився в Польщі під виглядом Гришки Отреп’єва, збіглого монаха. Про це чорним по білому так і написано у книзі «100 великих загадок русской истории» (Москва: «Вече», 2006).

Що ж стосується Бориса Годунова і звинувачень його в убивстві царевича Дмитрія, то...

Думки істориків і спеціалістів діляться навпіл.

На тих, хто все ще звинувачує його в підлому вбивстві Дмитрія, і на тих, хто доводить невинність його в цій справі.

Ось лише дві цитати:

«Углицька слідча справа не дає нам матеріалів для обвинувачення... Бориса Годунова й викриття його в діях по плану, зарані заготовленому» (В. Клейн. «Углическое следственное дело о смерти царевича Дмитрия». Т. І. — Москва, 1913).

«Причетність Бориса Годунова до вбивства царевича Дмитрія (що царевич Дмитрій насправді був убитий, тут не піддається сумнів. — В. Ч.) вірогідна» («История СССР с древнейших времен и до наших дней». Т. 2. — Москва, 1960).

Отож, поповзли по Москві й Московії вражаючі чутки. Розказували (передаючи з уст в уста, аби царські служки не підслухали і не схопили розповсюджувачів чуток), що насправді царевич Дмитрій у 1591 році не загинув, а щасливо врятувався, виріс у добрих людей, які захищали його й берегли, потім він перебував у різних монастирях, ставши іноком Гришкою Отреп’євим. Через роки перебрався в Литву та Річ Посполиту, де й відкрив своє «царське походження». (У Москві боявся відкритися, адже його відразу б знищили!) Буцімто тоді в Угличі його підмінили іншим хлопчиком, якого насправді вбили, а його, Дмитрія, справжнього сина Івана Грозного, добрі люди порятували, тож він виріс у чужих сім’ях. Лише перед смертю один з його вихователів відкрив йому таємницю та порадив ховатися від підступного Бориса Годунова в монастирях... Чому від Бориса Годунова, як царем тоді на Русі був Федір Іоаннович? Та тому, що недоумкуватий Федір насправді правити не міг — усім заправляв на Русі, фактично вже тоді будучи царем, хитрий, кмітливий та підступний боярин Борис Годунов, чия сестра була замужем за Федором і мала на нього, недалекого, великий вплив...

Легенда про Григорія Отреп’єва, який став Царевичем Лжедмитрієм

Якщо руський цар Дмитрій Іванович (він же Лжедмитрій I) і справді самозванець (а це остаточно так досі й не доведено і навряд чи буде коли доведено із стовідсотковою точністю) якийсь Григорій Отреп’єв, як переконують нас і російські дореволюційні видання, і радянські (сприймемо це як тимчасовий постулат, як твердження без доказів, але як вихідне), то життя його до 1602 року, коли він з’явився в Самбірському замку старости Юрія Мнішека, таке.