Нейтральна територія

Спочатку він довго давив на кнопку дзвінка, потім барабанив у двері кулаками, ногами, нарешті закричав: «Відчини! Олю, відчини!» З сусідніх дверей визирнула сердита бабця в потертому махровому халаті.

— Е, я міліцію покличу!

— Клич! Я не жартую — там щось сталося! Біда там, тьотю!

— Буде тобі зараз біда, якщо не підеш!

— Та клич свою міліцію!

Ось тепер бабця точно побігла до телефону. Роман, стукнувши в двері ще кілька разів, нарешті зважився і, розбігшись, налетів на них всією масою. Раніше він ніколи не вивалював зачинених дверей, сильно забив праве плече, але спроб не припинив, і з четвертої домігся результату — двері злетіли з завісів, він незграбно впав до квартири.

— Олю! Олю! Олю-у-у!

Алкогольні пари туманили голову. Такий дух стояв у квартирі Романового дядька, міського самогонника у третьому коліні.

— Олю! Ти де?

Вона лежала на софі і, здавалося, не дихала. Роман упізнав упаковку з-під снодійного, побачив порожню пляшку з-під горілки, склянка валялася на підлозі. Він нахилився, сильно поторсав жінку за плече. Жодної реакції. Дихання майже не чути. Роман перевернув її на спину. Очі заплющені, обличчя бліде. Він розчахнув халат на грудях, під ним блиснула комбінація, він рвонув її, здираючи разом і ліфчик, приклав вухо до грудей. Серце давало слабенькі поштовхи. Пульс ледь можна намацати. Поки що жива, поки що жива, поки що…

— Стояти! Не рухатися! Міліція!

Не збираючись підкорятися, навіть не реагуючи на накази, Роман повернувся — і тут-таки кулак молодого сержантика в’їхав йому в обличчя. На ногах утриматися не вдалося, він упав, але відразу ж сів, спираючись об софу, сильні руки вправним рухом кинули його на підлогу обличчям униз, заламали руки, клацнули на зап’ястях браслети, кров цівочкою потекла з розбитого носа. Коли його знову повернули, Роман побачив наведену на себе зброю і здивувався. Не тому, що виявився настільки небезпечним для міліцейського наряду, а тому, що геть не боїться. Є важливіші страхи і важливіші справи.

— Чого витріщились? «Швидку» скоріше, помре ж людина, «швидку» давайте, ну!

Частина третя ЗАГАЛЬНЕ БОЖЕВІЛЛЯ

Чирві вділили кушетку в кабінеті Фіделя Васильовича, Роман отаборився у власному кріслі, а на стільцях примостився Гончаренко. Це не обговорювалося, не планувалося, просто за мовчазною згодою всі вирішили відтепер триматися разом. У аптечному кіоску знайшлося необхідне туалетне причандалля, більше ніхто нічого не потребував.

Дружина Анатолія до тями не приходила. Травма голови була серйозною, але Чирва знав: жінка не помре. Той, хто з чужого життя увірвався до їхнього, не збирався переходити нейтральну територію назад. Ольгу відкачали, і зараз вона лежала під крапельницею. Засинати категорично відмовлялася, снодійного після останніх подій боялася панічно, і на те, що зробило з нею вимушене безсоння за короткий час, жаль було дивитися. Та її життю нічого не загрожувало.

Ніхто ні про що Чирву більше не питав. Та й сам він не хотів знову пояснювати те ж саме. Тому, традиційно зібравшись в кабінеті Фіделя, компанія тривалий час мовчки курила. А господар кабінету мав окрему причину не починати дурних дискусій, у які люди, котрі потрапили в дивне, складне і небезпечне становище, вступають, аби просто не мовчати.

…Минулої ночі Фідель Васильович прокинувся на підлозі. З гулею на голові, яка більше скидалася на криваву рану. Це означало: через багато років він ночами знову почав падати з висоти. Тільки тепер усе відбувалося, сказати б, не зовсім уві сні…

— Я можу знову намалювати Його?

Побачивши реакцію Чирви, Гончаренко пошкодував про своє запитання: вперше за весь час знайомства старий злякався.

— Не сміти! — Тепер він скидався на пенсіонера, котрого образили в черзі чи в транспорті. — Вам узагалі нема чого тут робити! Ваші малюнки побачать люди! З мене досить того, що є!

Йому одразу стало соромно за свою нестриманість, чоловіки теж побачили це і розгубилися: як і раніше, саме від Чирви вони чекали відповідей на всі запитання. Старий закусив нижню губу, і за якусь мить лише неприродна блідість нагадувала: людина на межі зриву. А Романові, який знав Чирву давніше і краще за інших, легко було зрозуміти, чого коштувала Павлові Степановичу наступна фраза. Саме її тривалий час безуспішно потребувала наволоч на керівних посадах:

— Вибачте мені, товариші…

Знову незручне мовчання, і нарешті Роман наважився:

— І… як далі?

— Далі? — Чирва позирнув на Романа. — Далі нам треба завершити справу, яку з причин, котрі від нього не залежать, не зміг довести до кінця Анатолій Гончаренко. — Він помовчав. — Дві спроби вбити Його нічого не дали. Приправляючи сірчаною кислотою горілку, він не знав, з ким — або чим! — має справу. Малюючи за моєю порадою свої страхи, він відвів біду від себе, але навів, сам того не знаючи, на інших. На нас у тому числі. Тут моя провина — я мусив уявляти собі, наскільки Він сильний. Тепер лишився єдиний вихід. Один з нас мусить померти. Інший…

Раптом Чирва знову сполотнів. І ніби проковтнув свої слова.

Способи вигнання Біса давно й докладно описані в літературі. Так само, як і шляхи, якими нечиста сила в наш світ приходить. Якось само собою стало ясно: конкретного власного обличчя і матеріального тіла сатана не має. Частіше його малюють чи просто уявляють собі як істоту з волохатим тілом, рогами на голові, копитами замість ніг, довгим телячим хвостом і свинячим рилом на бридкій пиці. Зазвичай же нечисть вселяється в людське тіло, наприклад, маленької невинної дівчинки Ріган, чи просто шляхом банального біологічного запліднення жінки Його слугами. Саме так з’явилася на світ дитина Розмарі, приблизно тим самим шляхом прийшов у цей світ злісний Дем’єн Торн. Хоч у більшості випадків нас мало цікавить, як і звідки прийшов Сатана, головне — як Його знищити.

Способів небагато: вбити у плоті чи вигнати, заручившись словом Божим. Останній у нашому випадку не підходить з багатьох причин, пояснення яких забере велику кількість часу, викличе купу суперечок і дискусій. Це корисно, коли віднайдення абсолютної Істини робиться самоціллю. Наука пояснює сни, але не вторгається в них. Пишуть, сновидіння можна регулювати, тільки нам це теж не підходить. Лишається єдине…

…Чирва зблід, бо всі ці думки вихором пронеслися в голові.Потрібні жертва і вбивця. Вбити треба не Його, втілення зла, а звичайну людину. Вбити холоднокровно, впевнено, рішуче і швидко. Вбивство треба спланувати так ретельно, аби шансів на порятунок у жертви не було. Вбивати треба в той момент, коли Він перетне нейтральну територію і не встигне повернутися назад, перестане існувати разом із жертвою, котру свідомо вибрав і котра назавжди забере Його з собою у могилу. Вбити, коли жертва опиниться на межі між життям та смертю, коли почне діяти проста за суттю, але складна для розуміння формула: «Ще не помер, але вже не живий». Це секунди, коли жертва буде між станом сну і фізичної смерті.

Ці секунди вирішують результат поєдинку. Він і жертва зустрінуться на нейтральній території. Далі — хто кого. Або людину врятують від смерті — і тоді Він повернеться сюди й оволодіє своєю жертвою, або смерть візьме людину — і тоді Він помре разом зі своєю жертвою. Уже назавжди. Його вплив на людські сни, а заразом — на психіку втратять силу.

Потрібен убивця.

Тепер Чирві треба це — майже все — пояснити трьом молодим чоловікам матеріалістам, двоє з яких звикли рятувати людям життя.

Першою відвідувачкою була Сухова. Спершу її не пускали, але, знаючи її темперамент, Ольга не мала сумнівів — протягом найближчих двох-трьох годин подруга рознесе відділення, а якщо дуже постарається, то й усю лікарню на цеглинки. Роман пояснив: довго Ольгу тут не триматимуть, випадок не аж такий важкий, вранці переведуть з реанімації до звичайної палати, тоді — будь ласка. Сухова з’явилася раненько і відразу почала з атаки важкою бронетехнікою.