Повзе змія

— Але ж у полі твого зору — не ті, про кого співають: «Прорвемся, отвєтят опера!» Ти тут нагнала жахів. Серійний убивця, людожер, батько, котрий ґвалтував дітей… Хто в нас там на черзі?

— Стеж за програмою. Всіх секретів не розкрию, але ми вже готуємо кілька справді шокуючих портретів.

— Кого ти хочеш шокувати? І чи буваєш ти сама шокованою від усього цього людського сміття?

— Ну, я б так не ставила запитання, Дімо. Всі вони — люди, яких певного моменту випустили з поля зору. Я не розшукую їх, цим займається міліція. Я не звинувачую і не виношу вирок, це робить суд. Наша команда просто збирає інформацію про конкретного злочинця, аби систематизувати її і показати глядачам щось на зразок портрета. Чи міг, наприклад, бути інакшим наш перший, так би мовити, герой — Богдан Баглай? Думаю, міг би. Просто щось десь не спрацювало в його житті, перегоріла якась лампочка. Наша мета — не налякати, хоча це справді страшно. Наприклад, збираючи матеріал для найпершої програми…

— Про Баглая?

— Так, про Баглая. Так ось, збираючи матеріали і слухаючи розповіді тих, хто його знав, я справді боялася. Знала: він сидить за ґратами, я в безпеці, та все одно боялася — боялася незвичного. Потім, коли вже монтувала матеріал, зрозуміла — на якомусь етапі перестала боятися. Адже жахливий бандит і вбивця ніколи не вийде на свободу завдяки професіоналізму тих, хто нас із вами охороняє. Так само — з іншими. Наша проблема, Дімо, в тому, що ми нічого не боїмося…

— Ну, не скажи, Лєно! Я й досі тарганів боюся, павуків, зубних лікарів…

— Ну, Дімо, це трошечки не те. Стоматологів, до речі, я сама боюся. Тут ідеться про відсутність іншого страху. Людина сидить перед телевізором або читає газету, передовсім її цікавить, де кого вбили чи взагалі інформація про різні катастрофи. Такі часи, я розумію. Але кожен споживач такої інформації вважає: це відбувається не з ним, він у ролі жертви не опиниться ніколи. Тому сприймає все, наче чергову казку. Через те наша програма максимально жорстка. Тих, хто вже знешкоджений, справді нема чого боятися. Але ж ми віримо у власну безпеку, а це вже помилка.

— Ну, Лєно, ти з самого ранку на такий песимізм народ налаштувала…

— Навпаки. Чоловіки цього не відчувають, вони інакше влаштовані. А жінки мене зрозуміють: боятися — не означає не відчиняти нікому двері чи залазити під ліжко, побачивши власну тінь. Просто бути завжди напоготові. Я, скажімо, вже достатньо вивчила методи роботи міліції і поведінку своїх жахливих персонажів. Тому готова до будь-якої критичної ситуації. Ось що означає, на мою думку, навчитися боятися. Ми тут часто говоримо про стреси. А виявляється, причина в іншому: багато хто з нас просто не готовий виходити з власної квартири і занурюватися в реальне життя. Давайте не сприймати «Кримінальні портрети» як просто розповідь про злочинців. Ми мусимо навчитися протистояти їм, повинні бути до цього морально і психологічно готовими. Адже суспільство криміналізоване, це правда. Тому я особисто, як автор та ведуча, роблю в нашій програмі максимальний акцент на злому. Аби всі побачили — хоч яким би лютим було зло, добро все одно переможе. Тому дивіться «Кримінальні портрети».

— Ось такої оптимістичної ноти, Олено, я від тебе і чекав. Дякую, що знайшла для нас час. Нагадаю, ви дивитеся ранкову інформаційну програму на «S-каналі», гостею нашої студії була ведуча нового проекту каналу, програми «Кримінальні портрети» Олена Суржа, яка вірить у перемогу добра над злом. А після реклами ми послухаємо, у яку, а швидше — чию перемогу вірить наш спортивний коментатор Святослав Арузов. Залишайтеся з нами!

Обличчя ведучого змінила рекламна заставка, далі пішов ролик про надзвичайний смак бульйонних кубиків «Галліна Бланка».

Богдан Баглай лежав на дивані, заклавши руки під голову, і дивився на екран. Коли після бульйону з’явилася реклама кави, а після кави — прокладок із крильцями, він підвівся, зробив кілька кроків кімнатою, підійшов до вікна, постояв перед ним кілька хвилин, подивися на косі мокрі сліди, що лишав на шибці благенький ранковий дощик кінця вересня, потім повернувся до телевізора і промовив, звертаючись до нього:

— Ну-ну. Поговори.

4

Інформацію про втечу з-під варти особливо небезпечного злочинця Баглая для преси вирішили поки що заморозити. Позатикати роти всьому особовому складу слобожанської міліції практично неможливо, та подібної мети перед собою ніхто й не ставив. Місцеві журналісти прочули про надзвичайну пригоду, дзвінки начальникові УБОЗУ та керівництву міського УМВС почалися вже на ранок наступного дня. Всі хотіли з’ясувати, наскільки відповідають дійсності чутки про втечу засудженого до довічного ув'язнення злочинця, котрий до того ж убив кількох міліцейських працівників. Чогось подібного від преси чекали, тому до дзвінків підготувалися. Всіх цікавих переадресовували безпосередньо до прес-офіцера УМВС у Слобожанській області. А той, своєю чергою, чемно повідомляв: ідеться лише про спробу втечі. Так, справді постраждали працівники міліції та прокуратури. Але ні цю, ні будь-яку іншу інформацію щодо цієї пригоди наразі заборонено розголошувати в інтересах слідства. Заодно журналістів попереджали: якщо в пресі з’явиться хоча б трошки більше за офіційно сказане, автора, редактора й узагалі всіх відповідальних осіб, причетних до поширення неперевірених відомостей, негайно притягнуть до відповідальності. За свідоме поширення свідомо брехливої інформації, котра йде в розріз із інтересами слідства та сприяє злочинцям і подана з їхнього відома, маючи на меті дискредитацію органів внутрішніх справ. Словом, статтю знайдуть. І це досить серйозно.

Про це ще раніше Глод почув від Калити. Він не зовсім розумів логіки. Адже діяти слід якраз навпаки: оголосити про розшук втікача через пресу й телебачення, показати портрет Баглая, роздрукувати його й вивісити у всіх населених пунктах. Зрозуміло, швидко такі речі не робляться, як і все в міліції. Та цього разу обмежилися лише розсиланням орієнтувань за власними каналами, для внутрішнього користування. Поширювати цю інформацію начебто не рекомендувалося на рівні головного управління МВС. «І не задовбуй, — закрив тему Калита. — Нам нічого не пояснюють. Ми взагалі облажалися і в гівні по саму маківку. До того ж Баглай уже не на нашій території. Оголошено розшук, транспортна міліція попереджена, навіть на кордони листівки з його мордою розіслали. Народ, коли почує про втечу Баглая, та ще при таких обставинах, думаєш почне на вулицях до перехожих придивлятися? Хріна! Нас, ментів, говенцем полити народець ніколи зайвий раз не проти. Словом, негативний імідж небажаний, особливо з приходом нового міністра. Дійшло?»

Дійшло. У принципі Глод і сам би додумався, але нині йому й так було чим забивати собі голову. Справді, новий міністр внутрішніх справ місяць як призначений. Йому, звісно, доповіли, Баглая шукатимуть, однак на цей час не таких подробиць про міліцейську роботу потребують формальні платники податків. Глод згадав Олену, свою знайому з київського телебачення, гмикнув: ось яким темам даватимуть тепер «зелену вулицю». Наша міліція нас береже. Ловить виродків на зразок Баглая. Аби діяла смертна кара, і Баглая незабаром після тріумфального виходу на екрани фільму про нього — а кіно, хай там що кажуть, саме про Богдана Баглая, хоча й сам Макс у ньому також замалювався, і всяке різне ментівське начальство — успішно розстріляли, подальша доля вбивці зовсім нікого б не зацікавила. Так само й тепер: обговорили телепередачу деньок-другий, і на тому кінець.

Справа взагалі не в Баглаєві. Колишнього опера Максима Глода турбувало не менш цікаве питання. Раз про таку подію, як втеча особливо небезпечного злочинця, широко не говорять, то про звільнення з органів внутрішніх справ такого собі нічим не примітного капітана Глода тим більше не кричатимуть на кожному перехресті. Про це навіть у Слобожанську, як переконався Макс, мало хто з колишніх колег знає, хіба в УБОЗі та ще бійці з «Сокола». Отже, його знайомим у Харкові теж немає жодного діла до змін у його професійному та особистому житті. Навіть більше: його харківські знайомі, з якими він не виходив на зв’язок понад рік, ще досі, напевне, думають, що він не лише капітан міліції та опер «шістки», а й зять заступника начальника Слобожанського УМВС. Колись цей статус йому допоміг. Цікаво, чи допоможе нині.