Повзе змія

Ось така задачка. Тут слідчий бачив не так уже багато варіантів відповіді, і Калита за всієї своєї традиційної оперської неприязні до прокуратури визнавав його правоту. Або вони плутають слідство, граючи кожен сам за себе, або…

Ігор Рожнов на прізвисько Ріг, раніше не судимий. Неповна середня освіта, зацікавленостей жодних, пише з такими помилками, що навіть опери, які не можуть похвалитися схильністю до красного письма, і ті кепкують. Глод навіть цитував: «счиро сердне зізнання». Не додумався викинути мобілку, через яку й погорів. Прогресуюча алкогольна залежність. Навіть спортом ніколи не займався, хоча розгулює в дорогих спортивних костюмах.

Євген Скляренко на прізвисько Скляр. У загальному розвитку та уявленнях про життя пішов зовсім недалеко від свого однокласника та друга. Колись затримувався за п’яну вуличну бійку, але пробув у відділенні лише три години, ніхто не горів бажанням валандатися з малолітнім. Склали протокол і копанцем вигнали, натякнувши на останнє китайське попередження.

Степан Домовик на прізвисько Кузьма. У цього є захоплення — автомобілі й техніка взагалі, сам признався. До зустрічі зі Склярем і Рогом викрав спільно з одним знайомим «Жигулі» в його сусіди, потім продали йому його ж авто за п’ять сотень баксів. Потерпілий навіть у міліцію не заявив, та Кузьма все одно зізнався — одним злочином, більше, одним менше. А в цілому — такий самий, як і двоє інших. Є, щоправда, одна відмінність у біографії: батько по другому разу сидить за квартирні крадіжки. Утім, батьки після першої ж посадки розлучилися з ініціативи матері, але батько лишається батьком.

Костянтин Дорофеєв на прізвисько Дора. Старший від решти на два роки, раніше засуджений, відсидів свої два роки і в рідні Ромни вже не повернувся. Жив окремо від основної компанії, з бабусею, котра онука обожнює — він постійно гроші приносив. Частина розбоїв скоєна з його подачі, цього він не заперечував. Зміг вистрелити в мента, отже, теоретично міг убити й охоронців. Але — тільки теоретично.

«Ну, і кого ми тут маємо?», — подумки запитав себе Калита. Звичайних тупих відморозків. Вони можуть виконувати злочини, але не планувати їх. Коли б ця чудова четвірка організувалася й вирушила на діло сама, точно спалилася б уже на першому епізоді. Та й зброю десь діставати треба, жоден із них до кримінального світу прямо не причетний, за винятком хіба Дорофеєва, але ж він не король бандитизму, рядовий злодюга, сів навіть не як організатор, а за співучасть — на стрьомі стояв, клумаки з краденим через вікно приймав, на базарі реалізовував, через що й попався. Ріг, Скляр, Кузьма і Дора — звичайні відморозки. Коли врахувати, що вони зробили з Микитенком у льосі. Потвори, безпредєльщики.

Не того рівня пацани. Або плутають слідство, дотримуючись правила «кожен за себе», або всіляко вигороджують того, хто стоїть за ними. Тільки так. Калита навіть клацнув пальцями, закріпляючи цю думку. У них мусить бути ідейний натхненник, бо жоден із них сам по собі — не лідер і не має таких задатків. Вони його чи рятують, чи… бояться? Справді, на хріна його рятувати, коли самі згоріли. На нього все валити можна, коли цей невідомий — справді лідер та організатор. Раз вони вперто крутять, не скориставшись реальною можливістю зіпхнути найтяжчу провину зі своїх плечей, отже, справді, бояться. Навіть тут, сидячи в СІЗО.

Година вже пізня, але Калита знав — Черниченко ще не поїхав, сидить у себе, бо завтра ховають Сергія Корбута, він віддає останні розпорядження і вишукує грошовитого благодійника, котрий допоможе достойно поховати й пом’янути одного з кращих оперів їхньої «шістки». Та й крім цього справ вистачає. Приходили з відділу власної безпеки, вимагають віддати їм на поїдання Сташенка. Нібито давно напрошувався капітан, а тут такий випадок, затриманого скалічив, і дарма, що він офіцера міліції застрелив, Сташенко взагалі не може тримати себе в руках. Такому тільки привід дай, ганьбить органи. Скільки за ним розкритих убивств, до справи не стосується. Ще невідомі методи отримання зізнань від підозрюваних.

Узагалі, вся пригода в сауні виявилася недоречною, особливо тепер. Забороняючи допитувати затриманих негайно, Черниченко страхувався від комісії з міністерства. Присилають її регулярно, результатом її роботи має бути виявлення якихось непорядків на місцях. І тут такий привід, такий подарунок, таке яскраве свідчення непрофесійного підходу до роботи, внаслідок чого безглуздо гине батько двох синів, один із кращих працівників. Ну, і далі за схемою. Ще за місяць до приїзду комісії по управлінню ходили чутки: Черниченка збираються посунути. Вони нічим не підтверджувалися, але, виходить, до того йдеться. Без догани, в усякому разі, начальник точно не залишиться.

Не хочеться набридати йому зараз, але чуття підказувало Калиті — нові обставини в справі нападу на фірму «Драко» та вбивстві Руслана Микитенка при їх оперативному з’ясуванні просто мусять виявитися не банальними і дати результат, котрий поставить усе з ніг на голову. В позитивному значенні цього вислову.

Черниченко справді сидів у себе, відпустивши секретарку з приймальної. Вислухав Калиту, подивився на перелік запитань слідчого, поклав аркуш перед собою на стіл.

— Ну?

— У цій історії не вистачає ватажка. Є банда, факт. Але постаті всі другорядні. Головної не проглядається.

— Може, й так.

— Точно так! Нам він потрібен кров з носу.

— Ну й рийте носом землю, — полковник поліз у пачку за «голуазиною». — Мені вас учити? Про результати доповіси. І не затягуйте. Ініціатива карається, ось тобі підтвердження. Займися особисто. Тільки завтра з одинадцятої — прощання, зала для актів міської управи. Не забудь, там усі потрібні.

Зрозуміло. Черниченко ще більше не в гуморі, ніж передбачав Калита. Аби не нарватися ще на щось, майор швиденько попрощався і повернувся до себе. Про щось подумав, зняв трубку, звірився із записником і накрутив номер.

12

— Вам робити нема чого, як людей так пізно з нар зісмикувати?

— Так точно, Ігоре Степановичу, зовсім немає чого робити. Ось шукаємо клопоту зайвого на свою голову.

— Чому ви, а не громадянин слідчий?

За кілька діб у тюрмі Рожнов трохи обжився, призвичаївся, обтесався. Тепер тримався впевненіше, особливо після того, як відчув себе центровою персоною. Це ж не жарти вам, не цацки-пецки: спочатку менти гавкали, а тепер слідак мало не стелиться килимом, аби він, Ігор Рожнов, швидше зізнавався і більше подробиць видавав. Звісно, йому за це подяка, а підслідному на суді зарахується. Усім своїм виглядом Ріг промовляв: «Дивіться, хто з нас кому більше потрібен. Змовкну я — тобі по голові дадуть». Словом, до Рога поверталося його колишнє нахабство.

— Вмощуйся зручніше, Ігоре Степановичу.

— Довга розмова?

— Та як сказати… Від тебе все залежить, лише від тебе. Словом, тут нові обставини відкрилися. Тому прийшов я, а не слідчий. Зі мною ще говорити можна, є можливість для маневру, розумієш? А тим, у прокуратурі, аби відписати справу чимшвидше — і до суду. Там апеляції підуть, розумієш?

— Ні хріна я, коли чесно, не доганяю.

— Нічого, поправимо. Зараз доженеш. Коротше, немає в слідства паровоза. Знаєш, що це таке? Точніше, хто такий?

— Ну, приблизно уявляю. У камері народ грамотний підібрався…

— Тут вони всі грамотні. Мабуть, уже вуха попухли від порад. Дивись, сам висновки не зробиш, до завтра в камеру поверну, аби подумав чи порадився. Значить, паровоз — це той, хто йде організатором злочинної групи. На нього, як правило, чіпляють усі трупи. У всякому разі більшість. А банди без паровоза не буває, тут можеш мені вірити. Слідство просто з вас посміється. На те воно й слідство, аби встановити паровоза серед вас чотирьох. Січеш? — Ріг кивнув. — Молодця. Скляр усіма вами керував, скажи чесно?

— Та ну! — Рожнов аж подався спиною назад, до спинки стільця. — Куди йому? Хто б цього козла коли слухав? За ним жопу підтирати треба і соплі!