Грот афаліни

Судзір буде в печері… І Янг у печері… Якщо залишився живий… Що буде, коли вони зустрінуться? Захоче мати хлопця за помічника чи здумає позбавитися його?

Коли Судзір побачить, переконається, що в печері справді можна. начерпати, намити золота, як поведеться?

Ради; сів, обхопивши коліна руками. Що вони собі думають, оці недотепи поліцейські? Чому не діють зараз же? Кожна хвилина дорога… Могли б Судзіра застати на квартирі, підняти з ліжка тепленького… А інші в цей час обнишпорили б «резиденцію» і кабінет. Судзіра, схопивши, треба одразу притиснути як слід, щоб сказав адресу майстерні чи людини, від якої одержує цих дельфінчиків. Щоб і на них несподівано наскочити.

А в цей час начальник дзвонив на Головний острів у департамент поліції. Не міг сам нічого робити. Міністр внутрішніх справ видав колись директиву «333», щоб усі справи зв'язані з наркотиками, концентрувалися в спеціальному відділі, вирішувалися централізовано.

І ось нарешті з Головного примчав спеціальний катер з офіцером і чотирма поліцейськими. Усі були в цивільному одязі, але озброєні, на стегнах піджаки настовбурчувались.

Знову допити-розпитування, знову йде час. Раджу офіцер сподобався: чорнявий, горбоносий, з дитячим чубком на лобі. І тямущий, мабуть, усе схоплює на льоту, робить висновки одразу. Коли Радж сказав, що Судзір зв'язаний з тріадою, і виклав ланцюжок фактів, офіцер одразу ж з ним погодився. Швидко створили дві оперативні групи, двоє приїжджих поліцейських і один місцевий на чолі з начальником поліції, яких теж примусили переодягтися в цивільне, повинні були затримати Судзіра, зробити обшук у нього вдома. Другу групу також з трьох чоловік очолив горбоносий офіцер. І перша, і друга групи потім об'єднаються в дельфінарії, де на той час повинен теж закінчитися обшук.

— А так не трапиться, що спалимо сто смолоскипів, а зловимо одну жабу? — сказав начальник поліції Раю офіцерові з Головного. Мав на увазі розголос, який неодмінно піде далеко і може зашкодити припливу туристів.

— Мені не жаба потрібна! Судзір потрібний! Живий! І якнайскоріше! — накричав на нього офіцер.

… Улетіли в дельфінарій по затоці. Рульовий так крутнув кермо, що катер аж висунувся на берег — коло самого ялика з Абрахамсом. Ялик так гойднуло хвилею, що старий трохи сторчма не полетів, вивалив за борт величезну миску риби. Устав, роззявивши від здивування рота, та так і стояв, поки всі не позіскакували на землю. Останніми — Радж і Абдула.

— Ви — з нами, — наказав горбоносий Абрахамсу. — Хтось ще є в дельфінарії?

— Є. Двірничка біля малої арени. Прибирає там, черепаху годує… У прохідній — сторож… Новий сьогодні, другий раз тільки його бачу, — Абрахамс хоч, може, й здогадався, хто ці люди, що висадилися, але запитально дивився на Раджа, і той шепнув:

— Поліція, дядьку…

— Новий? — зацікавився горбоносий. — Тоді так; підете за ним ви і ви! — ткнув пальцем у груди Абрахамсу і одному поліцейському. — Покличте його сюди… У розмови з ним не вступати, нікуди його не відпускати ні на крок.

Абрахамс у супроводі поліцейського зник у алеї. Горбоносий офіцер, оглянувшись на всі боки, ніби орієнтуючись на місці, питав: «Це куди веде?» — кивав на бамбукові сходи. «А що там?» — показував на троє дверей — у склад Абрахамса, у Раджеву комору, в душову. Радж пояснив. Дійшли до басейну, офіцер крутнувся і одразу побачив двері «резиденції»: «Тут?» Радж кивнув, дивуючись: «Бувалий цей офіцер… І розторопний». Офіцерові далі не стоялося, ходив по два кроки туди-сюди, поглядав на трибуни, на дельфінів, а думки його, видно, були не тут. Поліцейські не підходили до нього, посідали на лавку напроти Раджевої комори.

І ось показалися з алеї Абрахамс і новий сторож. Ішли вони поруч, а поліцейський — на два кроки ззаду. Поки підходили, Радж роздивлявся новачка: з вигляду схожий на японця або китайця, не такий силач, як Алі, але зшитий міцно; за легким пружистим кроком можна визначити — спортсмен. І раптом Радж упізнав його: бачив кілька разів на тренуваннях у Ромеша. Щоправда, не на самих тренуваннях, а зустрічалися або в роздягальні, або вже на східцях з підвалу, займався новенький карате у зміні, яка закінчувалася перед Раджевим приходом.

— Усе нормально? — насторожено подивився офіцер на поліцейського, який так і спинився за спиною новачка. — Нічого не говорив, нікуди не відпрошувався?

— Нікуди. Я тільки дозволив додому подзвонити, хворі у нього дома, — їв очима горбоносого офіцера поліцейський.

— Прокляття!.. А що він говорив — не чув?

— Нічого такого… «Батько захворів… Сходи в аптеку за ліками, а то я зайнятий».

— Капшуки прокляті! Нічого не можна доручити, — вилаявся офіцер. — Пильнуй його добре! — прикрикнув на роззяву поліцейського, і той підняв полу піджака, підіткнув її за кобуру з пістолетом, а саму кобуру розстебнув і тримав праву руку на ній. — А ви ламайте двері! Не бійтеся, під мою відповідальність… -. — наказав офіцер Абрахамсу.

— Ага… Я сокиру тільки… — Абрахамс, божачись, побіг підтюпки до свого складу.

Але руки в Абрахамса тряслися, ради дверям дати не міг. І тоді взявся за роботу один з приїжджих поліцейських — засунув лезо в щілину між одвірком і дверима, ламанув.

Довго й шукати не треба було. Іграшки лежали в ящичку під канапою. Блакитні дельфінчики на рожевій коробочці-підставці. Сім штук… Виклали їх на стіл, і офіцер кожного виважив у руках, кожного потряс біля вуха. Порожні! Для певності розтрощив одного каблуком на підлозі — порожній… Більше нічого підозрілого поліцейські не знайшли, і офіцер незадоволено побарабанив пальцями об стіл. Абдула поривався сказати, що той дельфінчик, якого він знайшов у «Морській лілії», трохи не такий за кольором. Але Радж притримав його за плече: «Не поспішай…»

Офіцер узяв з вікна прозору многогранну крутилку-барабан, з якої Судзір, покрутивши, діставав трубочки лотерейок для глядачів. Відсунув убік прозору накривку, вийняв жменю папірців. Розгортав один за одним, гмукав, потім не втримався, став читати вголос:

— Третій ряд, дванадцяте місце… Сьомий ряд, четверте… Знову третій ряд, дванадцяте… Дванадцятий, десяте… Сьомий ряд, четверте… Одні й ті самі місця понаписувані… Ні, от і нове є — п'ятий ряд, двадцять перше. Новим, видно, порожні роздає… Вони й на колір трохи відрізняються… Та-а-ак, тепер залишився кабінет. Ключів, звичайно, нікому не залишав?

— Ні, — підтвердив Абрахамс. — Нові порядки… А раніше, за Крафта, один ключ був коло сторожа у прохідній. Я поміняв учора всі замки там, Судзір наказав.

— Отже, сокира пригодиться. Ходімо туди, протокол — потім.

Поліцейський що пильнував сторожа-новачка був біля лавки напроти Раджевої комори. Новачок сидів — руки на потилиці — на лавці спиною до дверей, ноги спущені під спинку, в кущі. Поліцейський усе тримав руку на кобурі.

Сокиру пускали в хід двічі, відчиняючи двері до коридорчика і до кабінету. Робив це той самий поліцейський, що й «резиденцію» виламував, робив спритно, досвідчено. Як зайшли, Радж, Абдула і Абрахамс мовчки постояли біля дверей — як поняті. А поліцейські розкривали шухляди стола, заглядали під килимову доріжку, перевертали, обстукували та обмацували м'яке крісло і звичайні стільці, розкрили й поставили перед офіцером Судзірів «дипломат». Офіцер дістав з чемоданчика кімоно, мило, мочалку, туалетні дрібниці. Залишався неоглянутим сейф, він замкнутий був на два замки, дві дірочки від ключів прикриті стальними язичками-вертушками. Поліцейський поклав сокиру на стіл, дістав із-за пазухи, з-під руки «пушку», запитально глянув на офіцера. Той згідливо кивнув. Три оглушливо-дзвінкі постріли пролунали один за одним. Горбоносий навіть у вусі полоскотав…. Той, що стріляв по замках сейфа, знову пустив у хід сокиру…

Дельфінчики у сейфі були сині, на лілових коробочках-підставках. Якраз такі, як той, що Абдула знайшов у готелі. П'ять штук… Офіцер виважив один у руці, другий… Перебрав руками всі — на обличчі було задоволення.

— Один кілограм героїну — півмільйона доларів! Відпиляй ріжок в якому-небудь, — попросив він поліцейського, що вигріб з сейфа на стіл ще й купу паперів, кілька пачок доларів. Офіцер сів у крісло перед Судзіровим столом, посунув ближче до себе папери, почав їх переглядати. За столом на місці Судзіра сидів другий поліцейський і швидко-швидко писав, час од часу запитально підводячи очі на горбоносого, чекаючи, що він продиктує. Почав, мабуть, складати протокол.