Грот афаліни

Чому нікому на архіпелазі це не болить? Чому плачуть на острові тільки біргусівці? О, проклятий народ, який ще не став нацією… Общини, угруповання, касти — за походженням, за племенами й родами, за релігією, за місцевістю, за родинними зв'язками… Таміли, сінгали, яванці, китайці, сунданці, мадурці, негрити, нащадки португальців та арабів, голландців і англійців… Що з того, що нібито архіпелаг Веселий дістав незалежність від британської корони? Кожний острів відособлений, з кінця в кінець архіпелагу сотні кілометрів. Що діється на сусідньому острові, людям уже нецікаво, а в світі — тим більше. Цивілізація зачепила тільки Головний, Гірський і Рай, на них і електрика є, радіоприймачі. А на решті знайти хоча б якийсь транзистор — диво дивне, виявити освічену людину — ще більша рідкість. Це щастя, що на Біргусі жив грамотій, колишній матрос Дуку — торік помер. У нього всі діти біргусівців училися читати й писати. По-англійському, звичайно. Отой Дуку і помітив, що в Раджа неабиякі здібності до навчання, до чужих мов. Дуку й умовив батька віддати Раджа в приватну школу на Гірському, щоб підготувати для вступу до коледжу. Поки Радж навчався в тій школі, то батько ще якось викручувався, вишукував кошти. А про коледж не можна було й мріяти, коледж був тільки на Головному. Де візьмеш гроші, щоб і за навчання платити, і квартиру наймати?

Радж пив воду довго, смакував, а думки, важкі й болісні, уяви-малюнки дитинства переповнювали голову… Чомусь вода сьогодні здалася гіркішою і солонішою. Може, це домішувалися вже до неї Раджеві сльози?

Линув рештки води півколом перед собою, почепив кухля на кілок. Ну от і все… Прощавай, Біргусе, назавжди… Хоча ні, трішки ще побуде, посидить на ослінчику її бамбукових палиць, помилується зеленими вогниками світлячків. Може, вщухне біль у серці, перестане тиснути під грудьми.

На цьому ослінчику завжди відпочивали жінки, перед тим як узяти на себе вантаж, нести воду додому. Сюди й молодь приходила гуляти, особливо закохані. Багато років, покоління за поколінням…

«Ну все… Уставай, Радже!» — наказав собі. І встав, рвучко обернувся до гущавини. Піде навпростець, орієнтуючись за місяцем. Туди, на берег лагуни, до табору американців. Що там зараз робиться? Куди вони поділи убитих Япа і Рату?

З-за останніх кущів виходив обережно, раз у раз завмираючи, напружуючи слух і зір.

Хропуть американці в наметах, не чути й кроків вартового.

Безшумно, як тінь, кинувся Радж до прикритих брезентом ящиків. Зайшов від води, щоб не можна було помітити його з боку наметів. Побачив: до крайнього ящика прихилено гумовий човен. Весел не видно ні біля човна, ні за човном. Радж поколупав ногою пісок — немає і в піску. «Ну — нічого, знайдемо чим замінити… Вони у нас Біргус відібрали, батьківщину. Коли я човна позичу — дрібниця для них…»

Скрадаючись, дійшов до того місця, де звечора стояв вартовий і де відбулася трагедія. Трупів боми і Рати не видно, навіть плями присипані, зосталися тільки сліди босих ніг. А-а, ось він, вартовий… Сидить, спершись руками на автомат, схилив голову на груди. Не той, певно, якому штрикнув ножем під бік… І цього вояку можна було б прирізати, забрати автомат… А потім підпалити все… Раджа аж затрясло, ледь стримався. Що тоді буде з односельцями? Можуть розправитися з усіма, і ніякого суду на чужинців не знайдеш.

Пішов обережно назад, потім — уздовж прибою.

Хто шукає, той знаходить: он гойдається на хвилях якийсь уламок дошки. Можна її використати замість весла. А ось і бляшанка — буде чим воду вичерпувати…

Зняв з себе білу теніску, щоб не так світилась у темряві, поволі відштовхнувся од берега…

Жителі Біргусу, та й не тільки біргусівці, називали морем усе, що було між островами архіпелагу або поблизу островів. Всю решту простору, який навіть у думках було важко охопити, називали океаном. Навіть не Індійським — просто океаном, і все. Десь на схід, понад три тисячі кілометрів звідси, Суматра і Ява, це вже Індонезія — найближчі сусіди. А на північ і на захід, де Індія та Шрі Ланка, ще далі — вода, вода, вода… А який же великий світ, кінця-краю немає!.. Які великі є материки, а ще більші — океани! І це ж треба, щоб світ клином зійшовся на їхньому Біргусі, щоб якраз на нього впало несите око янкі. Хіба Радж не читає газет? Читає. І місцеву «Фрідом» («Свободу»), гіркий сміх з цієї свободи, і ті, що забувають туристи — англійські, американські, французькі, німецькі, австралійські. Була в одній газеті карта-схема, весь світ американці вкрили своїми базами, на всі материки й океани їхні лапи простягнулися. Найближче до Біргусу, до всього архіпелагу — база на острові Дієго-Гарсія в архіпелазі Чагос.

Думки Раджа йшли по колу: то про Біргус і Рай, про весь архіпелаг Веселий, то про свою роботу, про дельфінарій…

Уламок дошки кострубатий, не візьмешся по-людському, не повеслуєш як слід. А човен занадто широкий, треба нахилятися то до одного борту, щоб дістати до води, то до другого.

Дедалі частіше перекидав дошку в ліву руку, щоб вирівняти хід човна, плисти прямісінько на схід, на заграву Рая. У воді після ударів дошки міріади біло-фосфоричних іскринок. Сріблясті сліди завихрень не відразу блякнуть, а ще довго світяться на воді, ніби проступає величезна казкова тварина. Довгий і широкий фантастичний слід залишається і за кормою човна. Радж знав, що це спалахують і світяться малюсінькі рачки та всякі інші істоти мікроскопічних розмірів. І все-таки йому хотілося вірити у щось казкове.

Вічна краса вічного моря-океану…

А під водою вночі Радж іще не був — тільки перед самим смерканням, і то через те, що запізнився повернутися на берег.

Було це тоді, коли його підводна прогулянка ледь не скінчилася трагічно. От, під лівою щелепою ще й сьогодні трохи болить шрам-місяць…

Ще під владою британської корони Рай забудовувався за єдиним загальним планом. Згідно з цим планом, острів цілком мав перетворитися на місце відпочинку — заморський рай з вічним літом. У ньому й свої товстосуми, і англійські, і з усього світу могли скинути або нагуляти жир, спорожнити товсті гаманці, позабавлятися й потішити грішне тіло.

Місто на острові в плані нагадувало неправильне приплющене з півночі на південь колесо з вісьмома спицями. Обід — кільцева пішохідна дорога вздовж пляжів. Ринг-стріт, авеню, «бродвей», шпацірштрассе — як тільки не називали ту дорогу! Спиці — радіальні вулиці, які ділили острів-місто на вісім секторів і сходилися на овальній площі. Шість північних найсонячніших секторів були віддані туристам, індустрії відпочинку. Уздовж ринг-стріт у зелені стояли готелі, пансіони, санаторії, глибше до центру — нічні клуби, дансінги, казино, ресторани, бари, кафе. Найменші і найкоротші, ніби сплющені під вагою інших шести секторів, були сьомий і восьмий — південні. Тут були порт з причалами і господарськими будівлями та квартал жилих будинків. Дельфінарій займав куток між першим і восьмим секторами, врізувався трохи і в море. На всьому острові не було жодної машини, каталися тільки велосипедисти і рикші, тихі електромобілі.

Містер Джеральд Крафт, власник дельфінарію, не раз кликав Раджа до свого кабінету, довірчо садовив у м'яке крісло перед столом, сам примощувався у другому. Говорив і раз у раз обережно простягав до плеча Раджа свою пухку руку, навіть погладжував:

— Радж Сінгх, я люблю тебе, як сина… Ти — потрібна людина на потрібному місці. Ти не медмен, як Судзір, не божевільний. У того тільки самі мекінейшн у голові, Судзіру головпе — мейк мані… Гроші, тільки гроші!

Радж роззявляв рот, хотів вставити у швидкий потік Крафтових слів хоч кілька своїх. Що й він, Радж, не може за одну й ту саму платню займатися ще й обстеженням акваторію острова. Досить і того, що містер Джері перетворив його на затичку для кожної дірки, замість того щоб узяти на роботу ще чоловіків зо два.

— За це я тобі окремо заплачу — о'кей? Але нам треба добре знати, що робиться навколо острова під водою. Я хотів би підвищити плату за підводні прогулянки. Хотів би мати два маршрути: теперішній, легкий, залишиться як є. Другий зробимо складнішим — тому й гроші більші. Дали б рекламу шикарну: