Міцний кулак туарегів

— А хто ж вони були, оті брати?

— То були люди, які любили свою батьківщину понад власне життя… Ось послухайте, що я колись читав про них.

Це сталося тоді, коли над цим морем панували безстрашні сідонські мореплавці. Сідон тепер зветься Сайда, й лежить він на узбережжі неподалік ліванського Бейрута. Але в ті часи на всьому узбережжі Середземного моря були найголовніші два портових міста — Сідон і Тир, теперішні Сайда й Сур. Звідти випливали оті безстрашні моряки, що їх ви, мабуть, знаєте, як фінікійців.

Фінікійці, кажуть, прийшли на Середземне море з південної Аравії. Вони принесли з собою з Персидської затоки разом з іншими знаннями й знання з мореплавства, бо на месопотамських річках — Євфраті та Тігрі — стародавні люди знали значно більше, ніж люди в цілому світі.

На велетенській месопотамській рівнині, яку зрошувала багатюща система каналів, виникли, мабуть, одночасно з давнім Єгиптом найстародавніші держави світу й кілька міст, такі як Ніпевія, Ур, Вавілон. Сусідній з ними Сус свого часу мав населення та багатство, якого тепер не знає жодне місто в Європі[23].

Хтозна, що спонукало одне з тих фінікійських племен вирушити з південної Аравії до дикого, відлюдного узбережжя й спорудити поблизу дельти Нілу кілька міст. Найголовніші з них стали Сідон і Тир. Фінікійці потім ще багато віків будували кораблі для царів або фараонів славної та багатої єгипетської держави. Неймовірними плавбами вони здобули собі не тільки велику славу, а й чимале багатство. Фінікійці були не загарбники й не морські розбійники, вони прославилися, як знамениті торговці, фарбарі, ткачі й маклери.

Минали століття. Середземномор'я поступово ставало центром новітніх подій стародавньої історії. Міцніли фінікійці, і, щоб полегшити плавбу вздовж узбережжя та налагодити товарообмін між народами, що живуть побіля берегів, вони уже за тисячу років до нового літочислення почали зводити на зручних місцях порти. З тих портів згодом виросли містечка й міста. Саме тому ми тепер питаємо в кожнім порту, чи не фінікійці його збудували.

На найважливіших місцях фінікійці будували торговельні станції, які набували великого значення завдяки своєму положенню на Середземному морі. Так швидко виріс Карфаген, місто, яке затьмарило навіть такі міста, як Тир і Сідон. Карфаген було засновано там, де тепер стоїть Туніс, Місто вважалося найголовніше на всьому Середземномор'ї — від Гібралтарської протоки аж до Егейського моря. Воно було, так би мовити, центром світу. Так тривало б і далі, коли б не римляни, які наприкінці Третьої Пунічної війни, майже за півтора століття до початку християнського літочислення, подолали Карфаген і вогнем та залізом стерли його з лиця землі.

Але подія, яка спричинилася до виникнення вівтарів братів Філенів, набагато старіша. Тоді ще карфагеняни владарювали над величезними територіями в Африці. Проте мешканці Кіренаїки також були численні й могутні. Між двома містами й державами — як і тепер між Тунісом і портом Бенгазі — лежала піщана земля. Не було на ній ані річки, ані гори, яка позначила б кордон; через те обидві держави встряли у велику й довгу війну. Війська й флот обох сторін зазнавали поразок, обидві держави значно ослабили одна одну. Вони стали побоюватися, щоб хто інший не напав зненацька на переможених або на виснаженого переможця. Тому під час перемир'я вирішили, що певного дня з обох міст вийдуть посли. І місце, де посли зустрінуться, буде кордоном обох народів.

З Карфагена послали двох братів Філенів. Брати дуже квапились. Їхні ж суперники йшли набагато повільніше. Сталося так через забарність чи випадково — невідомо. Адже в наших краях негода може затримати людину в путі так само, як і на морі. Відомо також, що коли навальний вітер зненацька здійме пісок у місцях пласких, без рослинності, то цей пісок, гнаний зі страшною силою, заліплює вуста й очі, заважає дивитись.

Коли посланці з Кіренаїки побачили, що забарились, то, боячись кари за своє недбальство, звинуватили карфагенян, ніби ті вийшли з свого міста передчасно. Вони намагалися заплутати справу й взагалі ладні були на що завгодно, аби не повертатися додому з поразкою. Коли ж Філени зажадали інших умов, зрозуміло, пристойних, греки (бо мешканці Кіренаїки були грецькі колоністи) сказали: або карфагенян закопають живцем на тому місці, де вони вимагають кордону для свого народу, або посланці Кіренаїки просунуться до того місця, яке їм буде до вподоби. Філени погодилися на цю умову й пожертвували своїм життям заради вітчизни. На місці загибелі братів Філенів карфагеняни засвітили вівтарі, віддаючи належну шану їхній пам'яті.

Кінчивши оповідати, марабут лагідно всміхнувся. Він побачив, як хлопчики схвильовано вдивлялися в близький берег.

Звичайно, марабут з тріполійської мечеті Мекилового сина знає багато історій, як і кожен старий, мудрий і поштивий муж.

Але дивно, що цей бідний тріполійський проповідник розповідає своїм малим вихованцям про героїчні вчинки якихось стародавніх поганських патріотів.

У Тріполі взагалі мало що знають про цього скромного проповідника переслідуваної секти. Він відомий тільки своїми полум'яними проповідями, багатими на приклади з історії країни. Його проповідями цікавляться освічені гості, які приїздять до Тріполі-ель-Акса. Приїжджі ніколи не проминають нагоди відвідати марабутів дім. А часто навіть живуть у нього по кілька тижнів.

Мало хто, однак, знає, що ім'я скромного дідка з мечеті Мекилового сина — Абу-Закарія, тобто отець Захарій, і що був він один із найславетніших професорів університету Аль-Азгар — «Мечеті Морської зірки» в єгипетському Каїрі.

Але минуло багато часу відтоді, коли замолоду, вивчаючи таємні папери в державному архіві царградської Академії, він дійшов висновку, що колись страхітливе могуття турецьких султанів з кожним роком наближається до невідворотної загибелі. І що імперія незабаром шматок за шматком стане здобиччю інших держав.

За надзвичайні здібності Захаріашеві ч згодом надали звання професора славнозвісної мусульманської школи в Єгипті. І там він незабаром обстоює такий погляд: відродити на неосяжних просторах магометанської Північної Африки свідомість спорідненості всіх близьких племен, які живуть тут щонайменше тисячу років!

Професор Захаріаш почав викладати своїм учням нечувані речі.

Інші професори дорікали йому за це й зі страху перед гнівом царградських властей виказали його турецькому султанові.

Але саме в цей час імператор Наполеон захопив Єгипет. Для султана це нагода. Він посилає професора до Парижа викладати історію релігійних воєн. Проте наступні фатальні роки Наполеонової слави тільки впевнили молодого вченого в тому, що Європа вже ступила на шлях перемог і що кінець панівного становища Оттоманської імперії на Сході наближається семимильними кроками.

Професор Захаріаш повернувся до університету Аль-Азгар у Каїрі ще войовничіший, ніж пішов звідти, — у Європі він ще більше упевнився, що пробудження національної самосвідомості є рушійною силою сучасного прогресу. А під владою турецької імперії, як відомо, стогнали десятки різних народів.

Проте дальша педагогічна діяльність натхненного апостола Захаріаша була небажана властям. Його викликали в Царград до самого падишаха, щоб Захаріаш висповідався і або зрікся своїх шалених ідей, або виїхав на чужину. Захаріаш волів краще вигнання. Він відмовився від майна, титулів, імені, що зв'язувало його з династією марокканських султанів, і оселився в Тріполі як звичайний мулла.

Отаке минуле сімдесятирічного «живого святого», про яке знають дуже мало втаємничених.

Тим часом в турецькій імперії сталося нещастя. Року 1826 султан Махмуд II наказав розстріляти ядро свого імператорського війська, знамените яничарство, за цілковиту ненадійність.

Тоді було страчено понад п'ятнадцять тисяч чоловік і понад двадцять тисяч вигнано. З цього скористався російський цар, армії якого дійшли аж до Дрінополя. Скористався з цього й Мехмед Алі, який напав на свого володаря. Туреччина втратила Грецію й змушена була відмовитися від панування як над теперішньою Румунією, так і над Єгиптом, де Мехмед Алі став хедивом — віце-королем.

23

Мається на увазі половина минулого століття.