Страница 3 из 6
– Які ще Вальпургіналії?
Служитель приніс замовлення. Кручек виразно помахав кухлем, демонструючи своє ставлення до Вальпургіналій, і припав до живлющої вологи. Коли він одірвався від пива, його вуса й борода були в піні й робили Кручека схожим на нерпеса, морського звіра-оракула.
– Я їду до Брокенгарца на запрошення місцевої Палати міри й ваги. У них днями помер магеталон. Ну, цей, котрий чиста одиниця. У Брокенгарці схибнулися на еталонізації…
– Від чого помер?
– Від старості! І тепер треба обчислити новий еталон. Десять кандидатів уже відібрано, залишилося зробити остаточну звірку. У курфюршестві немає фахівців потрібного рівня. Обербургомістр звернувся з проханням у ректорат Універмагу, ректор дав згоду й велів провести жеребкування серед доцентури… Одним словом, їду я.
– Тобі випав жереб?
– Я зголосився сам. Хочу розвіятися.
Фортунат полегшено зітхнув. Поперше, жодної помилки. Подруге, чотири дні дороги до Брокенгарца будуть куди веселіші, якщо їхати не самому, а в гарному товаристві.
– Влаштуємо парубоцьку вечірку? – сміючись, запропонував мисливець на демонів. – Дамо жару?
Відомий теоретик, нині – втілення світової скорботи – кивнув.
– Влаштуємо. І дамо. Якщо на трьох, то чого не дати?
– Чому на трьох?
– Тому що нас буде троє. Ти, я та головний скарбівничий Реттії.
Допивши кухля, вередливий приват-демонолог гепнув ним об стільницю й оголосив підсумок:
– Троє в кареті, не рахуючи ескорту.
– Отже, – мовив скарбівничий Август Пумпернікель. – Розумію. Доповісте Його Величності: завтра зранку я вирушаю до Брокенгарца.
Відпустивши лейб-скорохода, який приніс винятково важливу депешу, він опустився в крісло. Поряд, на ломберному столику, стояла чаша з крижаними скалками та набір лобових пов’язок. Але скарбівничий не поспішав охолоджувати палаючий розум.
Крайній засіб підожде.
Стан справ бентежив його невизначеністю. Випускник Академії Малого Інспектруму, улюбленець скопціварифметів, він торопів, коли ситуація не дозволяла точно обчислити співвідношення «за» і «проти». Востаннє Пумпернікель наразився на аналогічну проблему в Академії. Завершивши вісімнадцятирічний курс навчання, він вагався, що обрати: почесне оскоплення й кастрацію та місце на кафедрі вищого множення – чи світську кар’єру, яка дозволяє стати рівнею сильним світу цього.
Коли тобі нема ще й двадцяти, оскоплення – потужний аргумент. Світська кар’єра перемогла, чисте мистецтво відступило в тінь. На прощання арифмети попередили талановитого вихованця: вагання мають здатність повторюватися, поки одного разу не стануть загрозою цілісному розумові. Саме оскоплення дозволяє приборкати шал пристрастей, звівши життя до насолоди чистою гармонією чисел.
– Ти ще повернешся, – казали наставники.
Їхня правда – Август Пумпернікель знав це. Наразившись на невизначеність, він ще більше переконувався, наскільки вони мають слушність. Але повертатися до Малого Інспектруму не поспішав.
І ось знову королівська депеша.
«Августе, любий! – писав Едвард II, відомий дружнім поводженням із вірнопідданими. – Певен, що піклування про благо королівства неабияк стомило тебе. Цим повідомляю, що тобі надано тритижневу відпустку для поновлення сил. Тож сподіваюся, що свій заслужений відпочинок ти проведеш у славнім місті Брокенгарці, з доброї волі сприяючи доцентові Матіасові Кручеку в обчисленні тамтешнього мага-еталона. Поза сумнівами, таке заняття зміцнить тебе ліпше, ніж перебування на водах у Літтерні, де нудьга смертельна, ти вже повір мені. Карета й ескорт із напівдюжини гвардійців чекатимуть тебе завтра на світанку біля твого будинку».
І підпис:
«З монарховою прихильністю, щиро твій Едвард».
Ще був постскриптум:
«P.S. Мій вінценосний брат Леопольд, курфюрст Брокенгарцький, при нагоді велів тобі кланятися».
Двозначність постскриптуму насторожувала. Ясна річ, скарбівничий при зустрічі навіть без нагадувань поштиво поклонився би курфюрстові Леопольдові. Але суть сумнівів крилася в іншій площині. Август Пумпернікель розумів, що він їде до Брокенгарца. Без варіантів.
Він не міг збагнути іншого: хочеться йому туди їхати чи ні?
З одного боку, дорога далека. Трясучка в кареті, пил, солоні жарти ескорту. Трактири, заїжджі двори. Їжа, шкідлива для делікатного шлунка. Можливо, нічліг під відкритим небом. Грабіжники, злиденні жебраки, волоцюги. Собаки гавкітливими зграями біжать за екіпажем. Дівки пропонують жирне молоко, немиті ягоди й свої сумнівні послуги.
Чотири дні туди, чотири – назад.
Більше тижня кошмару.
З іншого боку, Брокенгарц. Місцева Палата міри й ваги – в арифметів вона викликала поважний трепет. Еталонізація життя – про неї, розумну та впорядковану, Пумпернікель мав задоволення чути, але жодного разу не стикався безпосередньо. Розрахунок Еталона – нового замість старого, котрий зносився й спочиває на цвинтарі. Те, що еталоном у цьому випадку був маг, лише додавало принадності. Обчислювати приємніше, якщо кількість невідомих прагне до нескінченності.
Це знає будь-який арифмет.
– Їду, – вголос вимовив скарбівничий.
І додав, у пориві натхнення зробивши блискавичний розрахунок:
– Їду з радістю, затьмареною на одну третину.
CAPUT II
де риплять колеса й цокають копита, бряжчить зброя та іржуть коні, заходить мова про гармонію чисел, а там – про найстрашніші жахи, що трапляються на світі
Він виявився пророком, цей Август Пумпернікель.
Карету й справді трясло. Не минуло й години в дорозі, а скарбівничий уже отримав перший напад «морської» хвороби. Далі накотився другий, третій, шістнадцятий… Так, Пумпернікель обожнював рахувати. Але він і гадки не мав, що його життя буде обтяжене фактами, підрахунок яких додасть проблем.
Краще вже овечок при безсонні нумерувати…
– Візьміть м’ятну пастилку, – зглянувся на бідолаху Фортунат Цвях. Венатор їхав верхи на гнідому жеребці, співав любовні канцони й почувався чудово. – Кажуть, допомагає.
Пастилку скарбівничий узяв.
Невдовзі переконався: не все те правда, що кажуть.
Снідав він удома: гарячими булочками з маслом та суничним джемом, запиваючи їжу карафкою доброї кави. Обідав – у трактирі біля Ясних Задирок, селища стругальників. Годували тут дешево й сердито. Кров’яна, виходить, юшка з баранини, боби з гострою невідь-чиєю поребниною, редька зі шкварками, яйця зі смальцем.
Чорне пиво – рікою.
Вечеряв – на заїжджому дворі дядечка Тіма, кульгавого дідугана з викривленим уявленням щодо смачного та здорового харчування. Раки, варені з хроном, найміцніша, аж дим із вух, «хрінівка», свинячі ніжки в тертому хроні; пиріг зі спаржею, пармезаном і хроном, каша з равликів із додаванням молока та гіркого соку, вичавленого з…
Уранці наступного дня до «морської» хвороби додалася «ведмежа».
– Можу закляття наслати, – запропонував Матіас Кручек, згорбившись у сідлі.
Для теоретика, чоловіка дебелого, дібрали кобилу-першеронку, – вона може нести лицаря при повному обладунку. Кінь і вершник дуже були схожі одне на одного, що стало невичерпним джерелом для жартівників із ескорту.
У принципі, обидва чарівники могли їхати в кареті. Але не хотіли, лише зрідка забираючись у її нутро – задушливе, курне, вщерть виповнене стражданнями Пумпернікеля. Скарбівничий потай був удячний магам за делікатність. Він ні хвилини не сумнівався, що Цвях із Кручеком караються в сідлах тільки від жалю до ближнього.
– Мене бабуся навчила, світла їй пам’ять, вона знахаркою була. Так от – дещо пам’ятаю. А якщо помилюся – не смертельно. Вас і так несе, мов по купинах…
– Дякую, не треба, – відмовився скарбівничий.
І не стримавшись, запитав:
– Пане Кручек, даруйте мою цікавість… От ви – відома людина, маг вищої кваліфікації. І раптом: бабуся, древні рецепти! Порівняно з вашими прогресивними методами…