Страница 3 из 3
Ощаслививши присутніх останньою заявою, доктор піднявся, гордо обсмикнув рибальську робу – це виглядало як мінімум кумедно – і почав представлятися. Представлявся Флаксман довго і охоче; навіть незворушний Лемб, якому, здавалося, було наплювати на все, у тому числі й на недавню загибель власного брата Х’юго, відірвався від джину і здивовано втупився в іхтіолога. А Лакемба доїдав принесену Пако яєчню і, як сказали б колеги доктора Флаксмана, «отримував від видовища естетичну насолоду».
Сьогодні він міг собі це дозволити.
– …а також член КДА – Комісії з дослідження акул! – гордо закінчив Александер Флаксман.
– І приплив сюди верхи на їздовій мако! – пхикнув Малий Лемб.
– Майже, – з несподіваною сухістю відрізав іхтіолог. – У будь-якому разі, я хотів би отримати відповіді на свої питання. Де акула, про яку йшла мова в телеграмі? Чому ніхто не хоче зі мною про це говорити? Суцільні недомовки, натяки… Спочатку присилаєте телеграму, а потім всі наче води в рот набрали!
Член КДА й таке інше явно починав закипати.
– Я вам відповім, док.
Двері знову грюкнули – цього разу за спиною капрала Джейкобса, того самого височезного негра, що зранку махав Лакемби рукою. Капрал півгодини як змінився з вахти і всю дорогу від гавані до закладу Кукера мріяв про легку закуску й ковток пива.
Захопившись безплатною виставою, присутні не помітили, що Джейкобс вже хвилин п’ять стовбичить на порозі.
– Тому що дехто справді набрав у рот води, причому назавжди. Три трупи за останній тиждень – це вам як? Будь-хто базікати закається!
– Але ви-то, як представник влади, можете мені розповісти, що тут відбулося? Я плив у таку далечінь, із самого Нового Орлеана, мало не потонув…
– Я можу, – задоволений, що його прийняли за представника влади, негр всівся за сусідній столик, і Пако миттю звів перед ним гору сендвічів, що стікали кетчупом, і запітнілий кухоль пива. – Я, любий мій док, можу, тільки нехай вже Ламберт почне. Якщо, звичайно, захоче. А я продовжу. Що скажеш, Малий?
– Думаєш, не захочу? – хижо вищирився Ламберт, блиснувши сталевими зубами крізь жорстку сиву щетину. – Правильно думаєш, капрал! Не захочу. Гей, Біл, ще джину! Не захочу – але розповім! Тому що цей ДУЖЕ вчений містер плаває в тому ж самому лайні, що і ми всі! Тільки він цього ще не знає. Саме час розтлумачити!
До бару увійшли іще один гурт: двоє таких же похмурих, як і Ламберт, рибалок, молодий хлопець з понівеченою лівою половиною обличчя (по щоці немов тертушкою пройшлися) і тиха дівчина в непоказній сірій сукні з воланами…
Їй аж ніяк було не місце в закладі Кукера – але на тих, що увійшли, ніхто не звернув уваги.
Малий Лемб зібрався розповідати!
Це було щось новеньке, і всі, включно із новоприбулими, збиралися послухати – навіть Пако швиденько примостився в кутку і перестав мордувати свою гітару.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.