Страница 5 из 5
Ні з ким він ніколи так не ворогував, як з Василем, і Василь не любив Грицька; брати двоюрідні – вони жили гірше чужих, гризлися, як кішка з собакою. Аби що запримітив Грицько за Василем – зараз і вибива йому очі, на глузд піднімає. І Василь не мине случаю, щоб чим Грицькові дозолити; тільки все стиха, крадькома, як кішка, мов і не він, то кийок мережаний поламає, то пужално цяцьковане закине, то м'яч украде і захарпає, а часом і боки накладе Грицькові. Така спірка, така ворожнеча ніколи між ними не втихала, щодня вони за що-небудь та й погризуться. От і тепер досада їсть Грицькове серце, і він тільки дожида случаю оддячити, дожида Василя.
Йому не довго довелося дожидати. Широка розвалькувата постать Василева замаячила, чимчикуючи від Ратієвщини прямо до бурти. Здоровенна голова, мов гарбуз, міцно сиділа на короткій шиї, кругле, широке лице лисніло від поту; сірі очі бистро бігали. Ось він уже наближається до того місця, де лежить Грицько. Ступінь-другий… і високо стрибає через його.
– Тобі не можна обійти! – обізвавсь Грицько, підвівши голову.
– Чого ж ти ліг на дорозі? – відказав Василь і прямо почвалав до торби. Тута ж коло неї опустився він на траву, витяг хліб, тараню і почав трощити. Він не чистив тарані, як Івась, а з цілої кусав шматки, випльовуючи луску з рота.
– Іч, прокляті! Положили торбу якраз на сонці – хліб на сухар зісохся! – сказав він, витяг ножик з кишені і, як штрикав ящірку, почав штрикати та колоти хліб.
Грицько крадькома поглядав на його і про себе реготавсь. «Хоч би подавився, Яшучур!» – подумав.
Василь, поколовши хліб, глитав його, як індик зерно.
– Чи вже напували? – спитав він, попоївши і вмощуючись на торбі лягати.
– Своїх напували, – повагом одказав Грицько.
– А моїх?! – скочивши, мов ужалений, скрикнув Василь.
– Сам де був? Ящірок поров? – уїдливо спитав Грицько.
Хвилину Василь постояв, це зразу – прискочив до Йвася, що, розплатавшись на траві проти сонця, спав, як убитий, і штовхнув його у бік ногою.
– Іване! Чому ти не напував товару? – скрикнув він. Івась спросоння не розібрав нічого, підвівся, сів і, лупаючи, дивився на Василя сонними та мутними очима.
– Навіщо ти його будиш? Нащо займаєш? – скрикнув Грицько, схопившись з місця й підбігаючи до Василя.
– А твоє яке діло? Ти спрос?
– Дуля тобі в нос! – скрикнув Грицько. – Тільки мені його займи – то дивись! – він показав йому кулака.
Івась, полупавши очима і поскрібши у потилиці, знову ліг і зразу заснув.
– Не дуже лиш носися з своїми кулаками, бо поодбиваю! – сказав, одходячи, Василь.
– Хто, ти? – кричить Грицько.
– Я! – одрубав Василь.
Грицько погнався, Василь потяг навдьори. Грицько став, плюнув і, вернувшись на місце, ліг. Він удовольнився – Василь утік від його, злякався! Шкода, що Івась спить, не бачив. І Грицько радий закрив очі.
Василь, походивши манівцями, одлучив своїх овечат, зайняв руденьке телятко і погнав до водопою.
Він довго не вертався; уже і Грицько заснув, і Івась прокинувсь, а його все не було. Сонце повернуло з полудня; його косе проміння зробилось ще пекучіше, ще гарячіше; вітер зовсім затих; сухе, жовте, аж червоне повітря віддавало горілим, і в полі здавалось мов серед печі. Івась, прокинувшись, довго сидів, чухався, утирався від поту, поти трохи прочумавсь. Що йому зразу почулось – це якесь чудне деренчання, мов хто на дудці грав. Що воно? де воно? Він озирався, розглядав. Грицько он лежить, спить; овечата розбрелися, скубуть травицю. Чого ж їх так мало? І руденького теляти немає… Де се воно подівалося? Івась кинувсь до Грицька:
– Грицьку, Грицьку! Чого не всі вівці? Де руденьке телятко?
– Василь погнав до водопою, – промовив Грицько, лупнувши очима і позіхаючи.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.