У черницях

Сестра Марфа. Так вона до нас?…

Увіходе гуменя.

Вихід IV

Матушка гуменя. Мир вам, сестри. (Марфа і Серафима потупляють голови). Благодать господа нашого Іісуса Христа будь з вами!

Сестра Марфа і Сестра Серафима. Амінь.

Кнуриха (шепче до Марусі). Марусю! Марусю! Матушка гуменя,!? – Підведися, поклонися їй.

Маруся устає і кланяється.

Матушка гуменя (до Марфи). Сестро Марфо, що це за люди?

Кнуриха. До вашої милості прийшли. З великою просьбою до вас.

Матушка гуменя. З якою?

Кнуриха. Коли дозволите нам на самоті з вами побалакати.

Матушка гуменя (глянувши на їх, переводе очі на Серафиму). А ти, сестро Серафиме, чого?

Сестра Серафима. Милості прохати, матушко гуменя. Благословіть по миру поскитатися.

Матушка гуменя. Сього року, сестри, нам і в обителі треба буде попрацювати. Предстоїть великий труд господу: мир буде в нас і ми в миру. (Сестра Серафима, похнюпившись, закопилює губу). Так ти, молодице, хочеш зо мною на самоті побалакати?

Кнуриха. Коли ласка ваша буде нас вислухати.

Матушка гуменя. А то дочка твоя чи родичка?

Кнуриха. Дочка, матушко.

Матушка гуменя (до черниць). Вийдіть, сестри.

Марфа покірно виходить.

Сестра Серафима (виходячи, скоса дивиться на гуменю, кривить її). Мир буде в нас і ми в миру! (Виходить).

Вихід V

Матушка гуменя. Ну, кажи, молодице, яке там діло у тебе.

Кнуриха. Ми прийшли, матушко, прохати вас – прийміть нас до себе.

Матушка гуменя. Як до себе? У черниці?

Кнуриха. Еге.

Матушка гуменя. Ти вдова чи мужня жона?

Кнуриха. Мужня, матушко.

Матушка гуменя. А як же ти чоловіка одного кинеш?

Кнуриха. А що йому станеться? Він старий, і я не молода. Його й добрі люди доглянуть там.

Матушка гуменя. Добрі люди! Світ не без добрих людей, і в йому найдуться вони. Тільки ти забуваєш, молодице, що то все чужі, ти одна йому найближча, найдорожча. Ти з ним шлюб брала, руки в'язала. А що в'яжеться на землі – буде в'язане й на небесі. Знаєш?

Кнуриха. Знаю, матушко. Що ж, коли немає мені радості в миру, немає спокою душі.

Матушка гуменя. У тебе чоловік недобрий?

Кнуриха. Гріх бога гнівити, гріх за його лихе що сказати. Добрий він у мене.

Матушка гуменя. То що ж жене тебе до нас?

Кнуриха (указує на Марусю). Вона, матушко, рветься, її молода душа захотіла. Немає їй радості в миру, а з нею й мені.

Матушка гуменя (прикро дивиться на Марусю, що бліда стоїть похилившись). Вийди стара, я на самоті з дочкою побалакаю.

Кнуриха виходе.

Вихід VI

Матушка гуменя (подивившись ще раз на Марусю, геть одходить і сідає). Дівчино! Як тебе зовуть?

Маруся (тихо). Марусею.

Матушка гуменя. Іди до мене ближче. Іди, не бійся. (Маруся підходить). Та кажи по правді, не втаюй нічого. Усе, все кажи, що було з тобою в миру, які гріхи пестило серце твоє, носила душа твоя. Все передо мною виложи. Може, що я і пораю тобі, може, і поможу в чому. Ти така ще молода, тобі ще жити та жити, а ти, бач, чернечим одягом покритися захотіла, все рівно що вмерти захотіла. Що ж тебе довело до сього?

Маруся (боязко). Матушко. Я безталанна… нещасна…

Матушка гуменя. Чого ж ти безталанна, нещасна? Любила, може, кого, та зраджено тебе? Кажи, не бійся, все кажи.

Маруся. Любила, матушко.

Матушка гуменя. Кого ж ти любила?

Маруся. У нас годувальник був. Василем звали.

Матушка гуменя. Ну, та й що?

Маруся. Та й покинув нас, змандрував.

Матушка гуменя. Чого ж він покинув? І він же тебе любив?

Маруся. Не знаю, матушко. У мене подруга була, Наталя. Красива з себе. Він її любив, і вона його тяжко любила і душу свою запакувала за те кохання.

Матушка гуменя. Душу? Ну, се гріх, гріх тяжкий від бога. Душа, Марусю, божа, і коли ми її запакуємо ради мирського чого, то се тяжкий гріх.

Маруся. Вона сама не винувата, її довели до того.

Матушка гуменя. Хто ж її довів?

Маруся. Та, бачте, вона любила Василя, одного його, і думала за ним бути, а мати її не хотіла віддати за Василя, бо у Василя не було нічого, звісно, приймак, що ж у його є? От мати і найшла їй другого чоловіка, багатого.

Матушка гуменя. Та силою віддала?

Маруся. Ні, не силою. А хитрощами.

Матушка гуменя. Як хитрощами?

Маруся. Так. Або й вона не хитрила, а мати того чоловіка, за кого Наталя пішла, свекруха, значиться. Там така злюча удалася! От раз їй як Наталя гостро одказала, вона і задумала помститися, та й почала робити так, щоб Наталю собі за невістку мати. Направила сина, щоб Василя записати у пікінери. Його і записали, а батько мій пораяли йому зійти з дому, поти той набор пройде. Батькові, значиться, то і на руку було: вони мали його собі зятем назвати. Ну, от і вирядили його. Я його гень-гень за село проводила і попрощалась з ним, як сестра з братом. А Наталя недалечке була, угляділа нас, як ми прощались, та подумала, що Василь її не любить, а мене любить, бо він цілувався зо мною. Після того ото і згодилась піти за Шкандибенка. І горе ж їй було за тим заміжжям! Вона все терпіла та мовчала, аж поти не почула, що її обдурили, тоді взяла та й зарізалася.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.