Страница 43 из 73
Лише Рюбенкеніг зберігав цілковитий спокій. Він запевняв супутників, що, як колишній крутильник каруселі і розгойдувач, по-справжньому добре підготований до різних злигоднів та невдач у житті і застрахований від морської хвороби. Потім він їм порадив, як треба підтримувати своє здоров’я. Він запевняв, що не хотів би втручатися в фельдшерське мистецтво Шмельцле, але трохи їсти твердого й холодного і трохи пити холодного й кислого — це було б найкращими ліками. Ковбасу, шинку, лимонад і, насамперед, вино він називав надійними запобіжними заходами від усяких хвороб.
Поки Рюбенкеніг балакав, Шмельцле підвівся і приніс список, що висів на дверях з корабельним розпорядком.
— Ану, почитай лиш! — звернувся він до Каспара. — Рюбенкеніг ще зовсім нічого не знає про те, яке саме меню нам призначили!
Каспар прочитав уголос:
— У неділю горох і сало, чотири фунти на шість чоловік. У понеділок каша з вівсяної крупи, масло і сир. У вівторок чотири фунти яловичини, три фунти борошна, півфунта родзинок, півфунта волового жиру на пудінг. Починаючи з середи це меню повторюється. Кожні шість чоловік щоденно одержують ще чотири коновочки рідкого пива і кухлик вест-індійського рому.
Тепер Рюбенкеніг замислився.
— Така порція для старого п’яниці ні те ні се!
— А щождо сиру, то на кожного припадає шматочок завбільшки з кремінь! — буркнув Дібольд.
— І за це ці пройдисвіти ще сміють вираховувати у кожного з нас по два таляри і чотири гелери платні,— крикнув фельдшер; він з огидою відсунув ще до половини повну дерев’яну миску, стягнув свої чоботи і сів на койку, ненароком ударившись головою об стелю. — Гопля, тут, повно, нас хочуть підготувати до ще вужчих дерев’яних комірчин! Під такого злиденного життя ми скоро всі туди помандруємо!
Анзельм і монах з жалібним наріканням відсунулись убік, коли старий простягнувся біля них.
— Погляньте-но! — крикнув він до тих, що їли юшку. — Для мене є загадкою, яким чином тут можуть спати шість чоловік.
Підійшов Рюбенкеніг і, похитуючи головою, оглянув койку, що була ледве не шість футів завширшки і п’ять футів завдовжки.
— Не подобається мені таке діло, — пробубонів він і собі ліг.
— Ліжко вже зовсім повне, — зауважив, трохи підвівшись, Шмельцле. — Гей, Анзельм, Кніхтель, ви повинні посунутись до стіни, а то іншим зовсім не буде місця.
— Ми вже й так біля стіни, — сказав Анзельм з мукою.
Але Шмельцле рішуче притиснув обох ще більше до стіни.
— Ми всі повинні тут вміститися, — пояснив він. — Гей, товстун, ану підведись. Біля мене ляже Каспар, він тоненький. А ти, Дібольд, тепер лягай поруч з ним. А місце, що залишиться, буде, Рюбенкеніг, для тебе.
Проте койка і без нього була вже повна аж до краю.
— А як же я сюди вміщуся? — кричав Рюбенкеніг, і очі його стали вологими від страху.
— Вам треба всім лягти на бік, зовсім випроставшись, — прозвучав голос Зеекатца. Ремісник розташувався з торговцем сиру з Кітпбюгеля і трьома іншими в перегородці над ними. — От спробуйте-но, ми саме так зробили.
Вони послухались поради. І справді, тепер Рюбенкенігу вдалося втиснутись в ящик-постіль. Так лежали вони, щільно набиті один біля одного, немов оселедці в бочці, не маючи змоги навіть поворухнутись. Рюбенкеніг підсунув під свою круглу голову подушечку, що була не більшою від подушечки для голок, укрився грубою вовняною ковдрою і, крекчучи, потягнувся туди і) сюди, марно намагаючись улаштуватись якось зручніше.
— Адже навіть не можна повернутись або лягти горілиць! простогнав він. — Я не уявляю, як ми витримаємо ще чверть години, вже не кажучи про цілу ніч.
— Нам треба повертатися завжди всім одразу, — запропонував Каспар. — Інакше нічого не вийде.
— Так, це вірно, малюче, — погодився з ним Шмельцле, — коли в нас затерпне один бік, лівофланговий повинен скомандувати: «Повернутись!», і тоді ми всі повернемось. А пізніше, коли подасть команду правофланговий, ми знову поміняємо своє положення. Зрозуміло?
— Зрозуміло, — вигукнув Рюбенкеніг і услід за цим для спроби скомандував — Повернутись! — Наступної ж миті він з гуркотом викотився з перегородки і, ойкаючи, простягся на підлозі.
— Ей, з тобою що-небудь трапилось? — почувся стурбований голос Каспара.
— Та ні, нічого. Я сам винний. — Рюбенкеніг, щось буркочучи, знову заліз у ящик. Його огрядність почала завдавати йому чимало клопотів.
— Терплячих овець заганяють багато до однієї кошари, — сумно зітхнув Дібольд.
Вони не могли заснути. З сусідніх перегородок також доносилась лайка, суперечка, ойкання, стогін. Тільки Шмельцле вже хропів, як кінь на підстилці.
Раптом скипів Дібольд.
— Кніхтель, ти своїм смородом і мертвого розбудиш
— Але розбуджений мертвий повернувся б на другий бік і волів би скоріше знову вмерти, ніж бути живим, — Рюбенкеніг реготів так, що аж ліжко ходором ходило.
— Облиште, — зітхнув монах. Дайте спокій. З мене досить.
Коли наступного ранку Каспар ступив на палубу, якесь дивне почуття огорнуло його, скільки сягало око, нічого не було видно, крім неба і води. Ранішня зоря заливала корабель. З води, ніби якесь диво, виринала сонячна куля. На морі гойдалися величезні хвилі, і кораблі танцювали, наче маленькі іграшки, на безмежному водному просторі.
О дев’ятій годині в блакитній далині несподівано з’явилось узбережжя Східної Фрісландії. Море було вкрите безліччю рибальських човнів, небо було надзвичайно ясне. «Опівдні ми побачили чорних риб, таких великих, як коні,— далі записав Каспар. — На вигляд вони були дуже страшними, їхні голови схожі на голови диких кабанів. Коли вони втягали в себе повітря, ми здалеку чули їх сопіння. Матроси розповідали, що це були нібито морські свині. їхня поява на поверхні передвіщає наближення шторму. І справді, скоро після цього почали насуватися зловісні хмари Потім забушувала вода. Кораблі хиталися туди й сюди, наче п’яні, і ми теж разом з ними. Нас мучила страшенна нудота, всі почали блювати. У мене було таке відчуття, наче з мене вивернуло всі нутрощі. Деякі солдати почали плакати, інші лаялися, треті благоговійно читали свої молитовники, бо думали, що вже прийшов їхній кінець. Також і наш товстун захворів на морську хворобу, і це мене, незважаючи на всю нашу біду, дуже смішило. Незабаром наше товариство лягло спати. Безпосередньо біля нас стояв страшенний гамір. Ті, що були здоровими, співали, грали в лото, і здавалось, що тут кожний цікавиться тільки сам собою і турбується тільки про себе. Навіть коли товариш смертельно хворий і лежить в страшенних муках, до нього теж байдужі».
Наступного ранку Каспар уже знову був на посту. Після морської хвороби у нього виросли «морські ноги», він навчився під час хитання корабля завжди зберігати рівновагу. Оскільки Анзельм, Кніхтель і Рюбенкеніг і слухати не хотіли про їжу й пиття, а здорове морське повітря наганяло добрячий апетит, то Каспар мав можливість досхочу набити свій шлунок і навіть відклав про запас великий нічний ковпак, повний сухарів. Але скоро прийшли Анзельм і Рюбенкеніг і почали вимагати свою порцію їжі. Тільки Кніхтель не міг звикнути до нових умов життя, він не хотів підводитися з постелі, не їв і не пив.
Дальший рейс був щасливий, хоч правда, дуже повільний. Іноді наставало цілковите безвітря, і непорушна вода нагадувала гладеньку поверхню дзеркала. Безліч риби безтурботно гралося біля кораблів, що, здавалося, завмерли на місці. Матроси наслідували риб. Один навіть якось узяв з собою в море солдатську дев’ятимісячну дитину, танцював з нею у воді і пестив її. Другий мав звичку лежати на спині, схрестивши руки на грудях, і, на подив гессенців, палив свою люльку.
18 квітня Каспар побачив узбережжя Голландії; 24 — вдалині, немов білі хмари, замріли крейдяні скелі Англії. Тепер вітер був дуже сприятливий і кораблі робили за годину по сім англійських миль. 26 квітня флот зайшов у Портсмут, попередню мету своєї подорожі.
Було таке враження, коли кораблі наближались до міста, начебто воно все стоїть на воді, бо там аж кишіло все від безлічі різноманітних транспортних та військових кораблів і купецьких суден. Куди не кинеш оком — надуті вітром паруси, розгорнуті вимпели, яскраві прапори. Тисячі одягнених в червоні форми матросів стояли на палубах і зустрічали гессенців вигуками «ура» і оглушливою гарматною канонадою. Це були англійські гвардійці, які мали їхати до Америки разом з німецькими військами. Гессенці, щасливі, що до цього часу все обійшлося добре, голосно підхоплювали радісні вигуки; на їх кораблях грала полкова музика, били в барабани, пищали дудки.