Декамерон Самуїла Окса

Черчик так здивовано глянув на Окса, що потреба в ствердженні відпала сама собою.

— Були. Та коли б ви проконсультувалися зі мною, я б вам ще вчора розповів, що Шкуровський змінив адресу. Він засипався.

— Як?

— Не як, а чим. Шкуровський засипався тирсою. Черчик, ви бачили коли-небудь блакитних ведмедів?

— Ні.

— Може, й бачили, та не звертали уваги. Ведмідь кольору неба, звичайно, нонсенс, як кажуть французи, але він існує.

Новела про блакитних ведмедиків

— Цих ведмедиків видєлували в артілі, якою керував Шкуровський. Він одержував сотні метрів плюшу — блакитного, наче волошки, й уклав договір з деревообробним комбінатом на тирсу. Ви знали Шкуровського, і ви розумієте, що він думав не про те, як набивати ведмедиків. Він думав, як скоріше й зручніше набити власну кишеню. Ви знаєте, що Шкуровський не був набитим дурнем. В голові у нього була не тирса. Шкуровський швидко знюхався з директором магазину «Культтовари», і вони, як люди культурні, швидко-швидко один одного зрозуміли. Шкуровський випустив першу партію блакитних ведмедиків. Десять штук. А для чого, питаю я вас, більше? Швидко-швидко здав їх у магазин і швидко-швидко закупив назад. Потім знову здав і знову закупив. План виконувався на во!

Щоранку перед самим відкриттям магазину з являлася в тому районі симпатична бабуся, в якої було десятеро внуків, що дуже любили бавитися блакитними ведмедиками. Щоранку бабуся купувала кожному внукові по ведмедику. Ви мене розумієте, Черчик? Ну от. Та якось бабуся спізнилася (знаєте, старість не радість), — і одного ведмедика купили без неї. Розумієте, Черчик, один ведмедик випав з обороту. Шкуровський оштрафував бабусю на суму вартості ведмедика й оголосив їй догану в наказі. Решта дев’ять ведмедиків укупі й тепер. Коли хочете, можете побачити їх у камері речдоказів обласного обехеесу. Але, я думаю, ви не захочете. Ви розумник, Черчик, і ви не запитуєте, куди поділися сотні метрів блакитного плюшу, які Шкуровський акуратно одержував на базі. Кількість ведмедиків була постійна, як кількість апостолів, зате кількість дамочок у блакитних плюшевих робах зростала. Але ви, Черчик, не розумник на всі сто, бо не запитуєте мене, куди дівалася тирса. На цей товар попиту не було, а надходив він теж акуратно. Артіль задихалася від тирси, артіль засипалася тирсою.

Шкуровський спробував було кидати її у вогонь, та легше підпалити варені сосиски, ніж вогку тирсу! Приїхали пожежники, і Шкуровський погорів, сплативши штраф. Тоді він надумав возити тирсу грузовиком аж до лиману й зсипати у воду. Це було дорого, але це був вихід. Тільки ви не знаєте, Черчик, що таке дубова тирса. Вода в лимані стала пахнути, наче коньяк. Мабуть, через це й втопився Гришка Босой. Він був алкоголік і з’їхав з глузду на ґрунті лиману, який пахнув коньяком… Ну, потім втрутилася санінспекція, лиман мало не опечатали, але до цього не дійшло. Опечатали квартиру Шкуровського. Решту, Черчик, домислюйте. І взагалі викиньте з голови дурниці. Роботи ви не знайдете, будете безробітним. До речі, я поважаю закон гостинності, але більше як десять днів тримати вас і у своєму пансіонаті не зможу. Мені не хотілося б робити неприємності нашому дільничному міліціонерові. Дуже симпатичний чоловік. На добраніч, Черчик, і хай сняться вам блакитні ведмеді…

Черчик шукав роботу. Зайчики з його черевиків кудись втекли остаточно. Окс великодушно пропонував реставрувати зайчиків у кредит, але Черчик відмовився. Йому було не до того. Черчик ловив по місту Ковбасюка. Там, де мав бути Ковбасюк, його чомусь не було. І тоді Юрій Семенович вирішив поїхати до нього додому, хоч у принципі, повторюємо, вважав такі візити за нетактовні.

На воротах Ковбасюкової кам’яниці красувалася вивіска: «Юнацький мотоклуб». За ворітьми тріскотіли мотори й спливав синюватий димок. «Ковбасюк не любив мотоциклів, — механічно подумав Черчик, — як він міг дозволити таке в своєму дворі?» Але тут-таки зрозумів, що скоїлося, і йому стало жарко…

…— Черчик, — сказав Самуїл Миронович, коли той повернувся пізно ввечері,— Черчик, я не маг, не Мессінг і навіть не рентгенотехнік, але я вас бачу наскрізь. Сьогодні вашу голову відвідала оригінальна ідея спекульнути мотоциклетними деталями…

Юрій Семенович почервонів, може, вперше в житті.

— Так от що я вам скажу, Черчик. Розлучіться з цією ідеєю без болю й без зітхання, там вам не відломиться. Я ставлю свою щітку проти британської корони, що ви були сьогодні в Ковбасюка й не застали його вдома. Раджу вам перенести свій візит у майбутнє десятиріччя.

— Нещасний Ковбасюк! — зітхнув Черчик.

— Не смішіть мене, — озвався Окс. — Слухайте краще, я розкажу вам про мертвий мільйон.

Новела про мертвий мільйон

— Да, Черчик, у Ковбасюка таки був мільйон. Ви знаєте, як він його зробив. Він толкав облігації. А тепер у Ковбасюка нема мільйона, але… Ви не любите парадоксів і, напевно, здвигнете плечима, коли я вам скажу, що Ковбасюк тепер вільніший за вільного й, сподіваюсь, щасливіший за найщасливішого. Ви кривитесь, Черчик, але ви тільки-но звідти й можете підтвердити, що там хоч і не дають деволяїв і трюфелів у білому вині, зате тричі на день годують гарячою їжею. Ви кривитесь; але ви тільки-но звідтіля й можете засвідчити, що там спальня хоч і не будуар, зате простирадла міняють щотижня. І все це має Ковбасюк! А зовсім недавно всього цього він не мав.

Мені відомо, Черчик, ви завжди заздрили Ковбасюку, бо знали, що він без п’яти хвилин мільйонер. І він таки став мільйонером. Але жив він так, І що найбідніший племінник найскупішого жебрака відмовиться так жити. Ковбасюк економив на всьому, навіть на ліках для дружини, і вона мала щастя померти. Він ніколи не їв гарячого, ніколи не спав на подушці, він економив, економив і економив. Справа, звичайно, не в самій ощадливості. Йому і весь час здавалося, що досить купити півфунта голландського сиру — і всі підозрюватимуть у ньому і мільйонера. Він їв те, від чого останній сонячноморський собака відвернеться, ображений в найкращих своїх сподіваннях. Він спав на канапі, з якої гвинтом зів'ється чемпіон індійських йогів, який з пелюшок звик спати на цвяхах. Ви знаєте, Черчик, з метою економії Ковбасюк місяцями не ходив у лазню. А там, звідки ви прийшли, він помиється за місяць стільки разів, скільки йому не доводилось митися за все своє мільйонерське життя… Але ви ще не знаєте всього, Черчик. Мільйонерство остаточно розхитало здоров’я Ковбасюка… Після кожного стуку в двері з ним траплялась, звиняйте, неприємність. Потім це стало хворобою. Він бігав туди або дуже часто, або раз на тиждень. Ви думаєте, це радість? Він довів нервову систему до ручки… І все те не компенсувалося навіть можливістю помилуватися своїм багатством. Ковбасюк розтикав свій мільйон на сорок дві книжки й ніколи його не бачив. Не тільки не користався з нього, а й не мав перед очима. То запевніть себе, Черчик, що у вас теж є мільйон, тільки ви його не бачите, й на добраніч вам.

— Я бачу, Самуїл Миронович, — саркастично зауважив Черчик, — робота в нашій бібліотеці зробила з вас дуже ідейного. Вам подобається ваше нинішнє існування?

— Ні, ви таки кретин, Черчик, і, якщо колись вам пощастить збацати власний мільйон, у що я і мало вірю, ви все одно не зможете купити на нього хоч би одну зайву звивину для свого мозку. Да, моя і посада не дає мені змоги діставати запрошення на дипломатичні прийоми. Але вона дає мені право громадянства й право здіймати хай, коли хто-небудь хоч пальцем зачепить моє громадянство. Цього права не має мільйонер. Він ніколи не буде здіймати хай, він побоїться. Коли йому захаркають очі, він втреться й промовчить. Колись мені регулярно захаркували очі, і я мовчав, потім набридло.

Будьте мені здорові, Черчик. Між іншим, залишилося вісім днів.

Черчик не думав ображатися на Окса, він розуімів, що Оксова анкета не може прикрасити хоч який відділ кадрів. Тим більше, що Самуїл Миронович мусив заробляти собі репутацію. Але ж і Черчику треба було вже щось заробляти. А йому все ще не траплялося нічого путнього, а коли й траплялося, то навіть згадувати про ту зустріч не хотілось. От хоч би сьогодні…