Страница 110 из 122
20. Кудрявцев Кость — до 2-ї Волинської дивізії
21. Гагарінський Борис — до Охорони Головного Отамана
22. Покотило Іван — до 2-ї Волинської дивізії
23. Спартак Грицько — до 3-ї Залізної дивізії
По артилерії (за 2-м розрядом):
24. Полонський Сергій — до 3-ї Залізної дивізії
25. Якімченко Микола — до 2-ї Волинської дивізії
26. Новицький Михайло — до 3-ї Залізної дивізії
27. Брилів Юрко — до 2-ї Волинської дивізії
28. Вінницький Микола — до Охорони Головного Отамана
Старшини, що закінчили піший відділ:
1. Хорунжий Товстоніг Гаврило
2. Хорунжий Кривопуск Микола, Охорона Головного Отамана
3. Хорунжий Дубрівний Павло, 2-а Волинська дивізія
4. Хорунжий Бомбело Микола, 2-а Волинська дивізія
5. Хорунжий Мартинюк Гнат, Охорона Головного Отамана
Старшини, що закінчили кінний відділ:
1. Хорунжий Яблонський Павло, 2-а Волинська дивізія
2. Хорунжий Бродовський Віктор, 3-я Залізна дивізія
3. Хорунжий Журавленко Опанас, 3-я Залізна дивізія
4. Хорунжий Токайло Леонід, 3-я Залізна дивізія
Старшини, що закінчили гарматний відділ:
1. Хорунжий Абрамович Василь, 3-я Залізна дивізія
2. Хорунжий Ломовенко Іван, 3-я Залізна дивізія
3. Хорунжий Ситенко Олекса, 3-я Залізна дивізія
4. Хорунжий Мочарний Микита, 3-я Залізна дивізія
5. Поручик Олексанівський Роман, 3-я Залізна дивізія
6. Хорунжий Романовський Володимир, 3-я Залізна дивізія
7. Хорунжий Красножон Петро, 3-я Залізна дивізія
8. Поручик Миленко Петро, 3-я Залізна дивізія
9. Хорунжий Колесник Марко
Закінчили за 3-м розрядом:
Сілерський Олександр, 3-я Залізна дивізія Гордзієвський Михайло, 3-я Залізна дивізія Чернелівський Левко, 3-я Залізна дивізія Крук Лука, 2-а Волинська дивізія (Мають право на отримання звання хорунжого через 4 місяці)
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 230. — С. 24–27.
Гармота до Хреста Симона Петлюри
Реєстр нагороджених хрестом Симона Петлюри за участь у збройній боротьбі за державність України під проводом головного отамана Симона Петлюри 1917–1921 рр
Під час Визвольної війни 1917–1921 рр. вдалося здійснити нагородження лише однією бойовою відзнакою Армії УНР — «Залізним Хрестом За Зимовий похід і бої». Однак у цьому поході взяла участь порівняно невелика кількість вояків, а значна частина учасників Визвольної війни, через різні обставини не причетна до Першого Зимового походу, лишилася без державних нагород. Ідея відзначення ветеранів Армії УНР з'явилася іце 1920 р., але фактична її реалізація почалася тільки у 1930 роки. Наказом Головної команди війська і флоту УНР ч. 1 від 22 травня 1932 р. було запроваджено військову нагороду — Хрест Симона Петлюри. За статутом, «На відзнаку “Хрест Симона Петлюри” має право кожен вояк Армії УНР та повстанчих відділів, що брав участь у збройній боротьбі за визволення України під проводом бл. п. Головного Отамана, за винятком тих, що: а) зрадили ідеї державности України, перейшовши до табору ворогів її, і б) заплямували себе негідною українського вояка поведінкою чи переступками».
Через брак коштів на виготовлення відзнаки перше нагородження нею відбулося лише в 1936 р. Претенденти на нагородження Хрестом Симона Петлюри відправляли свої анкети до Варшави, де було організовано т. зв. Капітулу відзнаки, члени якої мали розглядати запити і виявляти гідних кандидатів. Але, зважаючи, з одного боку, на порівняно невелику кількість охочих, а з другого — досить широкі рамки для осіб, які мали право на відзнаку, Капітула присуджувала нагороди майже всім, хто правильно заповнив анкету. Таким чином серед нагороджених опинилися й самозванці, що не брали участі у Визвольній війні 1917–1921 рр., проте в довідці зазначили свою належність до того чи іншого повстанського підрозділу. Проте переважну більшість нагороджених становили справжні ветерани Армії УНР. Отже, Реєстр нагороджених Хрестом Симона Петлюри цінний своїми відомостями про ветеранів Армії УНР, що наприкінці 1930 років залишилися вірними ідеї Української Державності та продовжували підтримувати міцні зв’язки зі своїм урядом.
З огляду на те, що серед старшинського корпусу Армії УНР не було єдності в оцінці історичної ролі особи Симона Петлюри, далеко не всі старшини прагнули цієї відзнаки. Здебільшого вояки визнавали Петлюру керманичем, але були й такі, хто не хотів отримувати нагороду, названу його іменем. Це, зокрема, старшини УНР — супротивники союзу з поляками, а також члени Товариства Запорожців. Натомість траплялися випадки, коли відзнакою користувалися люди, що насправді не отримували її. Так, один із керівників ОУН генерал М. Капустянський не був нагороджений Хрестом С. Петлюри, але носив його на мундирі. Як виявилося згодом, ця нагорода належала товаришеві Капустянського — полковнику Романові Сушку.
Близько двох тисяч Хрестів Симона Петлюри було видано протягом 1936–1939 рр. У 1939 р. відзнаки чч. 2000–2359 посмертно присудили учасникам Другого Зимового походу — воякам, страченим у містечку Базар 1921 р. Також серед нагороджених знаходимо імена воєначальників і старшин, що загинули або померли до 1936 р. (зокрема Василя Тютюнника та Євгена Мешківського).
Майже 900 осіб (до номера Хреста 3284) отримали відзнаку під час Другої світової війни та в другій половині 1940 років. Після кількарічної перерви, нагородження Хрестом Симона Петлюри, перейменованим на Орден, поновилося у 1961 р., і до 1 січня 1975 р. його отримали ще понад 200 вояків. Потому відзначення Орденом Симона Петлюри було припинено.
Реєстр нагороджених публікується за списком, збереженим в одному з вітчизняних архівів.