«Шоа» у Львові

— Заглянь на хвилинку до мене, щось тобі цікавого покажу, — лагідним тоном звернувся до мене молочар.

Заінтригований, я увійшов. Дверцята кухонної плити в його квартирі були розчинені навстіж, у глибині плити між дровами білів зіжмаканий папір, зверху на папері жовтів стосик дбайливо складених дерев'яних скалок, які в побуті називали «смоляками». Поряд, на кухонному столику, виднілася сірникова коробка, на ній — сірник, далі лежав цукерок у барвистій обгортці.

— Чиркни сірником, підпали смоляки, а потім візьми собі цукерок, — попросив Мормурек.

— Навіщо? — не зрозумів я.

— Щоб нагріти їжу, — пояснив він.

Аж тепер я зауважив на плиті горщик із супом.

— Чому вам самому цього не зробити?..

— Мені не можна, — зам'явся Мормурек.

Я виконав його дивне, на мій погляд, прохання. Вогонь спалахнув, а я забрав собі солодкий дарунок. Коли вдома розповів, то мені пояснили, що в «шабес» (суботу) євреям згідно з їхніми релігійними приписами суворо забороняється будь-яка робота, в тому числі й приготування їжі. Побожні львівські євреї ревно дотримувалися цих приписів. Щоразу в надвечірню суботню пору мої єврейські ровесники зникали з подвір'я, де ми разом бавилися, а в єврейських квартирах зачинялися двері. Не раз, зазираючи у вікна, я спостерігав, як урочисто запалювався свічник, а глава сім'ї проказував «шабесову» (суботню) молитву, В «шабес» навіть львівські вулиці помітно порожніли.

«Не мають християни, — повчав мене батько, — в іудейські справи вплутуватися і не повинні допомагати євреям обходити їхні ж власні релігійні заборони. Це — єврейські проблеми, а якими справлятися мають вони самі. Той, хто їм у цьому допомагає, є «шабес-гой».

Виростаючи серед євреїв, я знав, що слово «гой» («чужак») презирливе, подібне до слова «нехрист».

Інша релігія — інші звичаї. Бачив я не раз єврейських чоловіків у ритуальній накидці — талесі, дивився, як вони з допомогою чорних шкіряних ремшців прикріплювали на чолі та на лівій руці чорні пуделка (тєфелін) і так віддавалися молитві. Ці та інші особливості єврейських релігійних практик сприймалися у нашій сім'ї зі спокійним розумінням. «Такий у них закон», — говорилося з цього приводу. У подібний спосіб сприймали єврейську обрядовість й усі наші родичі та знайомі: так вимагає єврейське віровчення. Взагалі у Львові доволі мирно співіснували різні релігійні обряди українсько-візантійської, римсько-католицької, вірменської та лютеранської церков. Мирно співіснували разом з ними і ритуали іудаїзму, хоч єврейська релігія різко відмінна від християнської, і, відповідно, різко відмінні обряди. На рівні обрядових взаємин між релігійними конфесіями будь-яких антагонізмів у Львові, за моїх часів, не спостерігалося. Традиційно, наприклад, на свято Богоявлення Господнього (Йордан) українські священики посвячували воду в колодязях львівського Ринку, яку, як свячену, брали собі і українці, і поляки. Натомість всупереч часто поширюваним тепер наївним твердженням щодо суспільно-політичного життя, романтичної ідилії не спостерігалося, а була запекла національна боротьба, яка переходила в люту ненависть. Стосувалося це, переважно, поляків і українців. В українсько-єврейських відносинах панували взаємне недовір'я, настороженість, пересуди і, щонайменше, байдужість, особливо з боку євреїв, але ненависті не відчувалося, хоча певні єврейські автори полюбляють твердити, що глибина і сталість ненависті українського народу до євреїв гідна подиву.

5

Німецько-польська війна набирала потужних обертів -сили були явно неспівмірні. Небавом фронт підкотився аж до мурів Львова. Розпочалася облога. Місто стали, на щастя зрідка, обстрілювати з польових гармат. Один шрапнельний снаряд влучив у верхній поверх нашого будинку. На Сусідньому подвір'ї шрапнеллю поранило людей, які необачно вийшли на той момент з укриття. У нашому будинку жертв не було, лише повилітали віконні шибки і затягло грубим шаром битої цегли та штукатурки всеньке подвір'я. Якогось дня затріщали часті постріли з ручної зброї. Німці наблизились майже на півсотню метрів до нашого будинку — впритул до костелу св. Анни. Захопити зненацька місто їм не вдалося. Польські війська пішли в рішучу контратаку і німців відігнали.

З бігом часу пивниця-бомбосховище перетворилася на велику «комуналку». То тут, то там гуділи примуси, пахло їжею, чулися скимління дітей, жіночі перемовки. Внутрішньо-родинне життя втратило (значною мірою) свою інтимність. Повсякденні сімейні стосунки, ставлення старих до молодих, батьків до дітей, чоловіків до дружин, зробилися мимоволі відкритими для сторонніх вух та очей. Єврейські сім'ї демонстрували тверді моральні засади та родинну злагоду, Чоловіки єврейського роду не мали згубної звички при всякій нагоді утворювати веселі компанії, щоб напитися. Алкоголь їх взагалі не цікавив, рідко хто з них і курив. До своїх нащадків єврейські батьки ставилися ніжно, вміло дбаючи перш за все про інтелектуальний розвиток дитини. 3 малечих років дітей напучували, що вони особливі, мудрі, талановиті, бо належать до вибраного Богом святого народу. «Ви ж будете зватися Господніми священиками; слугами Бога нашого вас будуть величати. Їсти будите скарби народів, їхньою славою оздобитеся» (Ісая, 61, 6).

Люди, як я вже казав, швидко звикли до воєнного життя в підвалі. Чоловіки створили собі наче дискусійний клуб: залюбки годинами балакали про актуальне становище на фронтах, про воєнну стратегію, політичну ситуацію та детально розглядали інші світові проблеми. Воєнний конфлікт тоді не маскувався ідеологічними причинами. Між двома ворогуючими народами -німцями і поляками йшла відкрита війна за територію, про що відверто говорилося. Жінки мали свої теми для розмов. У підвальних чоловічих бесідах незаперечним авторитетом визнавався Мойсей Штарк або Мусьо, як його зазвичай називали знайомі. Цей молодий неодружений математик здавна переймався політикою. До війни Мойсея Штарка декілька разів коротко затримувала польська поліція за «вивротову» комуністичну діяльність. Формально Мусьо не належав до діючої на наших теренах московської агентури — не чисельної компартії Західної України. Проте, як ідейний марксист, брав участь у пропагандивних акціях (розповсюдження листівок, участь у заборонених зібраннях, маніфестаціях тощо) отих горезвісних «капезеушників». За таку роботу, яка мала ослабити польську державу і одночасно розколоти український визвольний рух, з каси московського Комінтерну, розповідали, платили їм непогані гроші.

Одного дня мешканцю будинку переполошила німецька листівка. Авіація люфтваффе розкинула листівки зі зверненням до жителів Львова з вимогою капітуляції. Інакше погрожувалося нещадним загальним штурмом міста. Цивільному населенню — жінкам, дітям, чоловікам за 50 років для спасіння пропонувалося залишити місто з 10-ї години ранку до 5-ї пополудні; в напрямку Збоїська — Ляшки Муровані. В пивниці відбулася коротка нарада. Блязер виступив проти втечі з міста. Його одностайно підтримали всі глави сімейств. Однак знайшлися львів'яни, які послухали німецьке командування. Клепарівською вулицею у напрямку Збоїськ йшли літні чоловіки і жінки з дітьми. Одяглися вони як в туристичний похід: наплечники, чоботи, в руках — ціпки. Євреїв серед утікачів не було видно. Вони не піддалися німецьким обіцянкам. І мали рацію. Основну групу цивільних утікачів, зібраних у лісі, німецькі літаки знищили з повітря, закидавши бомбами. Облога міста тривала.

Мусьо першим звідкись приніс несподівану вістку, що Червона армія перейшла польський кордон і прямує до Львова. На ту пору газети до нас не доходили, а тодішні примітивні детекторні радіоприймачі на кристалах мали обмежений діапазон, а дорогі лампові радіоапарати ще становили велику рідкість. Просте населення живилося чутками й плітками. Відомість про несподіваний похід Червоної армії сприйняли львів'яни неоднозначно. Позаяк між Річчю Посполитою і Совєтським Союзом існував урочисто підписаний пакт про ненапад, то деякі поляки стали логічно припускати, що большевики йдуть як союзники Польщі на допомогу. Вони не знали, що принципи совєтської зовнішньої політики полягали в глибокій зневазі до суверенітету сусідніх держав і до міжнародних угод. Хутко настало протверезіння. Досі ще певні себе бундючні офіцери, які вважали, що Польща є «silna, zwarta i gotowa» (сильна, згуртована і готова) і свято вірили, що могутня Франція виконає своє зобов'язання: ось-ось перейде до офензиви (наступу) і завдасть Німеччині блискавичного розгромного удару, тепер розгублено заметушилися. Усіляка надія згасала. Неминучий мілітарний крах Польщі ставав очевидним для всіх.