Страница 8 из 12
Своїм шпіонством, клясицизмом Катков дійшов до того, що його газети і журналу ("Русского вестника") не схотіли пренумерувати і читати. Сього року (1870), 12-го января, був празник закладин Московського університету. В той день звичайно були на громадському обіді в університеті всі професори, всі давні колишні студенти московської almae matris, до 500 душ. Тепер професори кликали до себе гостей, і ніхто не пішов на той обід. 400 душ москвичів зібралися на той празник обідати в клуб "Аристократического кружка". З усієї Росії в той клуб слали телеграми. Професори обідали самі. і не дістали ані одної телеграми! Громада разом одхилилась од "Московских ведомостей"! Клясичні гімназії почали порожніти. Тепер петербурзькі газети говорили так сміливо проти Каткова, що якби вони так заговорили рік назад, то не втекли б од Сибіру. "Московские ведомости" вже мають в 1870 році одне "предостережение" від уряду; уряд побачив, що непереливки! В 43-м номері "С. — Петербургских ведомостей", в переднім слові, розбирається система "обрусения", з котрого нічого не буде путнього, а буде багато шкоди для Росії. Сатиричні журнали вже підіймають на сміх стару московську партію, пишучи передсмертні бюлетені Каткова. Ліберальна мисль, задержана від самого польського повстання, тепер тільки починає знову прориватись з великою злістю. На Каткова і Краєвського так страшно нападають в газетах, що, здається, розірвали б їх на шматочки, якби тільки було можна. І в той час, як ліберальні газети і журнали набираються сили, дістаючи собі молодих письменників (і деяких старих навіть), дістають собі більше й більше пренумерантів, "Московские ведомости" і "Русский вестник" Каткова тратять і письменників, і пренумерантів. "Московские ведомости" тепер (квітень 1870) на п'ятнадцять номерів опізнюються врівні з другими га-зетами, бо не достарчають їм матеріялу [4]. А "Русский вестник" ледве виплуганивсь з першою книжкою, як другі журнали вже видають книжки третього місяця 1870 року! Так-то московська партія хотіла побити все живе в Російській імперії, коли оглянулась, — аж вона сама лежить на смертельнім одрі і вже помирає!!
Що ж доброго зробила стара московська партія для слов'ян?
Що вона зробила для свого народу, которого національність вона приймає?
Ми вже сказали, що московська партія сподівається загарбати собі слов'янщину, запровадити там свій язик і літературу і навіть свою православну віру, побиваючи разом з тим слов'янські національні елементи. Для такої цілі стара партія заклала в Москві "Славянский благотворительный комитет", котрий має виділи в Петербурзі і інших городах. Члени складають гроші і "благотворят" слов'янам. Тільки, на лихо слов'янофілам, російська громада і вся слов'янщина дізналася, що ціль того благотворительного комітету дуже злотворительна. Тепер той комітет ледве скрипить. Членів у нього найбільше з єпископів і духовенства, котрі більше правлять служби та молебні в соборах за слов'ян, ніж дають гроші. Капітал комітету, як бачимо з самого ж "прибавления" (додатку) до "Московских ведомостей" — "Современной летописи", дуже невеличкий. (Шкода, що "Слово" Дідицького не всі звістки з "Московских ведомостей" подає для галицько-української публіки!). За теперішній (1870) рік комітет має в себе білетів внутреннього займу (позички) (номінальна ціна білетові — 100 руб. срібн.) і 2000 з лишнім рублів срібних! Всього на 3000 рублів!! З тих грошей 500 руб. послано в Галичину (мабуть, в звісну редакцію!) і в Відень, а часть роздана по рублів 30, 20, 10 і т. д. молодим слов'янам, що вчаться в російських школах. Невеликі гроші! За їх слов'янщини не купити. Та й слов'янщина тепер розумніша і хитріша від Москви! Не дурно ж самі "Московские ведомости" в своєму додаткові признаються вже, що їх чехи не люблять! Було б чудно, якби любили! Тепер слов'янщина з своєю європейською наукою, з європейськими ідеями, з пресою, далеко вільнішою від російської, стоїть гаразд вище від Росії. Навіщо ж їй здався Катков з своєю теорією "обрусения"! Що він дасть слов'янщині? А відібрати від них він хотів би багацько дечого!. Пропали дурно ті гроші, що московська партія розсипала по слов'янщині! Московська слов'янофільська партія була тільки опудалом, котрим слов'яни хотіли налякати Австрію — та й годі!
Ніякому слов'янському народові більше не нашкодила московська партія, як галицькому. До 1862 року журнали в Галичині і газета "Слово" стояли на правдивім ґрунті народнім, хоч "Слово" і тоді писалося не знати яким язиком старої київської академії і держалося допотопної Ноєвої правописі.
Московська партія вплинула на редакцію "Слова", і з того часу "Слово" почало наближати свій язик до великоруського, замість свого народного україно-галицького. Інтерес Москви став від того часу для "Слова" вище інтересу свого народу і своєї галицько-української (малоруської) народности. "Слово" почало пропаґандувати великоруський язик, виписувати письма з "Московских ведомостей" і "Голосу", і — по наказу з Москви — почало підпускати ті самі штуки, що і Катков; почало наговорювати на молодіж свою, звати польським все, що йому не подобалось, почало лаяти українську щиро народну партію в Галичині, накидати на неї тінь польщини, щоб обговорити її перед публічністю і народом. Російське міністерство просвіти під впливом слов'янофільства почало забирати до Росії професорів з Галичини і тим способом зробило ще слабішою невелику україно-галицьку інтеліґенцію. Члени "Слов'янського комітету" їздили скрізь по слов'янщині, підмовляли слов'ян, закуповували, старались скрізь посварити їх між собою, де було можна, щоб лучче користуватися ними, говорити в слов'янщині орації і доказали тим не раз, що вони навіть не вміють двох слів зліпити докупи, — а в кінець всього побачили тепер своїми очима і дізнались, що з їх праці не буде ніякої користи.
Якого ж добра бажала московська партія для свого великоруського народу? Ми сміливо скажемо — ніякого! Московські консервативні газети не держали переду ні в однім питанні, близькім до народу, до народної просвіти, до нових ліберальних реформ в імперії, як-от: голосні суди, земства, визволення народу від панщини. Все те з дорогою душею розбиралося в ліберальних газетах, а Катков все oтягався, зоставався позаду, все говорив, що народ дуже темний, що нема де взяти народних учителів, судій для нових судів.
Катков не зрозумів земства як основи провінціяльного самоправства. бо йому хотілось побити все провінціяльне і скріпити централізацію. А до народу "Московские ведомости" не горнуться, бо та газета є органом аристократичної части старої московської партії. Від народу та партія бере тільки язик великоруський і національність, а самий народ їй зовсім непотрібний. Хто не пам'ятає, як "Русский вестник" Каткова в минувші часи носився з британською аристократією, як дурень з ступою? Хто не пам'ятає його англоманії? Його любови до англійської форми уряду? Хто не знає, що в "Русском вестнике" і до цього часу писали все графи, та князі, та генерали? Нижче чином генерала-письменника там було тяжко знайти. Там граф Толстой писав свій роман "Князь Серебряный" (з старого московського життя); там знайдете "Записки генерала Єрмолова" про "Лорда Пальмерстона" і т. д. "Московские ведомости" пишуть про своїх князів неначе про яких коронованих осіб! Там минувшого року раз я читаю в "Московских ведомостях" про якогось князя Владимира. Катков дуже його вихваляв! І мені здалось, що мова мовилась про Київського св. князя Владимира! Коли дочитуюсь, аж там говориться, що той славний князь Владимир вчився в сьомому класі гімназії! Дивуюсь я та й читаю далі, аж то говорилось про князя Гагаріна, що втонув десь, купаючись, за границею разом з батьком своїм. "Петербурґские ведомости" часто говорили, що в катковської московської партії однакові государствені ідеали з польською аристократичною партією, тільки їх не зводить докупи одна національна ненависть [5].
4
Не можна не пожаліти нещасних читачів львівського "Слова" Дідицького, котрий годує своїх пренумерантів такими новинками з "Московских ведомостей", котрі навіть в Росії маються за дуже не нові і спізнені врівні з іншими газетами. — Авт. (І. Нечуй-Левицький).
5
Недавно газета "Новое время" оповістила, що Катков в 1858 році писав письмо в Вільну до білоруса Яна із Сливина, редактора "Teki Wileńskiej" на польському язиці і клопотав "о сближении великорусской и польской литературы"! Ян напечатав письмо Каткова в своєму польському журналі (Прим. І. Нечуя-Левицького).